Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Подорож до міста Диваків

(скорочено)

В.Ферра-Мікура

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Корнєєв

Сторінки:   1    2  

Цю казку присвячено тим дітям, яким батьки дозволяють тримати дома лише одне цуценя чи кошеня, чи папугу, чи мишу, чи лише одну мохнату гусеницю.

Того ранку, коли Горошеку виповнилося вісім років, до квартири Штенгелів увійшов незнайомий чоловік зі слоненям.

– Цього слона я дарую тобі до дня народження, – сказав він. – Його звати Браво.

Слоненя простягло Горошекові зів'ялий букет квітів.

– Не сердься, Горошеку, – сказав чоловік. – Здається, цим квітам більше днів, ніж слоненяті. А тепер до побачення. На жаль, мені пора на поїзд.

– Щасливої дороги! – сказала сестра Горошека Анні.

Коли з роботи повернулися батьки, вони сказали:

– Ой, лишенько! – і безпорадно розвели руками.

Потім прийшла сусідка Штенгелів пані Свобода

– Ось тут написано, – сказала вона, – що з цирку викрадено молодого слона. Невже ви будете переховувати у себе крадене?

Що поробиш? Діти завели Браво до ванної кімнати, помили його милом "Бузковим" та насухо витерли шістьма рушниками.

Потім прив'язали до нього мотузку та повели донизу. Вони дуже сподівалися, що цирк вже кудись поїхав.

Але цирк нікуди не поїхав. Його директор дуже зрадів, побачивши слоненя.

– Як це люб'язно з вашого боку! – сказав він. – Ви привели нашого Браво і за це повинні прийняти від мене маленький подарунок, інакше я ображуся.

Директор кудись зник і незабаром прийшов з "подарунком".

– Цю змію звати Сузі, – сказав він. – Вона була гарною танцівницею, але тепер трохи постаріла та іноді хворіє на нежить. Сподіваюсь, ви не ображатимете її?

Задоволені подарунком, діти поверталися додому. Всі перехожі помічали змію та перелякано обходили Горошека. А Горошек цокотів зубами, тому що Сузі була жахливо холодною.

– Тільки б вона не виявилася отруйною, – боязко сказала Анні.

Щоб не перелякати батьків, Горошек повісив Сузі у передпокої на вішаку.

Тут із кухні визирнув тато Штенгель.

– Ідіть сюди! – крикнув він радісно. – Замість слона ми купили Горошеку білу мишу!

– Але у нас замість слона вже є стара плямиста танцівниця, – заперечив Горошек. – Її звати Сузі, і вона висить на вішаку.

– Ваша миша довго не проживе, – сказала тремтячим голосом пані Свобода. – Я бачила в кіно, як одна змія проковтнула мишу!

– Ні, наша змія їстиме лише макарони і буде жити у ванній, – сказала Анні. – Тільки б про неї не дізналися сусіди...

Однак сусіди вже знали все. Вони юрбою прийшли до квартири Штенгелів та кричали:

– Забирайтеся геть зі своєю зміюкою! Їдьте до міста Диваків! Там кожен може робити все, що йому заманеться!

Тато дістав карту і подивився, де знаходиться місто Диваків.

– Якраз посередині між Південним та Північним полюсом, – оголосив він. – Автобусом швидко доберемося. У понеділок переїжджаємо.

І от нарешті місто Диваків. Вже на краю міста Штенгелі зустріли жінку з купою кішок.

– Це всі ваші? – запитала її Анні.

– Усі тридцять шість! – гордо сказала жінка. – А мене звати пані Шнурпетер.

Пані Шнурпетер показала Штенгелям порожній будинок. На вигляд він був доволі симпатичний, тільки в ньому не було дверей.

– Це нічого, – сказав тато. – Я сам змайструю двері.

Всередині будинок виглядав менш привабливо.

– Ого, – сказала мама. – Цей будинок, здається, використовували у якості смітника! Але завтра ми наведемо тут лад. А тепер – спати!

Але заснути тієї ночі Штенгелям не довелося. До них завітав сусід Візенклеє, колишній нічний сторож. До самісінького ранку він балакав та грав на губній гармошці, а з вулиці лунали котячи крики та гавкіт собак.

Зранку, після безсонної ночі, тато Штенгель рішуче сказав:

– Сьогодні у нас купа справ. Ми повинні зробити двері та повісити їх.

Візенклеє зголосився допомогти Штенгелям:

– Я принесу вам готові двері. Салатового кольору!

Він дійсно притягнув новісінькі двері салатового кольору та закріпив їх на завісах.

– О, ви просто чарівник, пане Візенклеє! – сказала мама.

Пані Шнурпетер запросила нових сусідів на пиріг. За столом вона оголосила:

– На знак нашої дружби я дарую вам шість моїх улюблених кішок!

– Дякую, – мало не плачучи, сказала мама Штенгель. – Ми дуже вдячні... До побачення!

Сторінки:   1    2  

Автор: Ферра-Мікура В.; ілюстратор: Корнєєв Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова