Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Японська народна казка
у переказі Віри Маркової

Подарунок короля мавп

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Сорокіна

Колись давно жив у Японії бідний селянин із трьома синами. Хатина його стояла біля підніжжя високої гори. Навесні обробляв старий своє маленьке поле мотикою, сіяв рис, а сини допомагали йому.

Але якось був неврожайний рік. Довго не було дощів, земля потріскалася від спеки. Голод прийшов у їхній дім.

Попрощалися старші сини з батьком і пішли до міста на заробітки.

Залишився вдома молодший син Сабуро: адже йому було всього лише десять років. Хлопчик старанно допомагав батькові. Топив піч, носив воду, збирав у лісі дикі плоди й корінці...

Якось прислали старші сини додому трохи грошей. Зрадів батько:

- Піди, - каже, - Сабуро, до міста, купи чогось попоїсти. Ось тобі десять мідних монет.

Спустився хлопчик у долину до річки. Бачить - іде йому назустріч старенька, ледве човгає. Несе вона мішок, а в мішку кіт нявчить, та так жалібно!

- Бабусю, - каже Сабуро, - куди ти кота несеш?

- Несу я його, синку, до річки топити, він у мене рибу вкрав, негідник.

- Не топи кота, бабусю, продай його мені. Ось тобі десять монет.

Узяв Сабуро кота й каже:

- Ось бачиш, котику, в яку біду ти потрапив. Більше ніколи не кради.

Приніс Сабуро кота додому. Нічого не сказав батько, тільки зітхнув. Дав іще десять монет:

- Завтра знову до міста підеш.

Пішов Сабуро до міста. Йде назустріч йому дід, несе мішок, а в мішку собака скавулить.

- Дідусю, куди ти собаку несеш? - питає Сабуро.

- Несу його до річки топити, він у мене коржа поцупив.

- Не топи собаку, дідусю, продай його мені ось за цю жменю монет.

Привів Сабуро собаку додому. Похитав головою батько і знову нічого не сказав.

Вранці дав батько хлопчикові ще десять монет:

- Тільки пам'ятай - це наші останні гроші.

Пішов Сабуро до міста. Раптом бачить: хлопці мучать мавпочку, за хвіст по дорозі тягають, а мавпочка сльозами плаче.

- Віддайте мені мавпочку, - каже Сабуро хлопцям, - ось за ці монети.

- Гаразд - сказали хлопці та віддали йому мавпочку.

Побігли хлопці своєю дорогою, а мавпочка схилила кілька разів голову, ніби подякувала Сабуро, та теж побігла.

Пішов Сабуро додому по крутій стежці через гірський перевал, як раптом чує, щось ззаду кричить, обернувся - аж то мавпочка до нього підбігає.

- Чого тобі? - питає Сабуро.

- Я - онучка короля мавп, ти врятував мене, і я розповіла про тебе дідусеві. Пішли до нашого царства, дідусь запрошує тебе до нас.

От ішли вони, йшли, аж поки настала ніч, світла та місячна. Між гір побачив Сабуро білий кам'яний палац.

Прийшли вони з мавпочкою до просторої зали, а там на троні сидить король мавп.

- Ти врятував мою єдину онуку, - сказав король. - Навіть не знаю, чим тобі віддячити.

Він плеснув у долоні, і до зали увійшли численні прислужники з великими тарелями, повними усіляких смачних страв та напоїв. Поїв Сабуро, а потім мавпи влаштували для нього веселу виставу.

Після бенкету король мавп подав Сабуро маленький мішечок.

- Це безцінний скарб, - сказав він. - У цьому мішечку лежить золота монета, підкинь її вгору і побажай, чого захочеш, - усе здійсниться.

Тільки на світанку повернувся Сабуро додому. Старий не спав, він з тривогою чекав на сина.

- Пробач мені, батьку, але я не дарма блукав у горах. Дивись, що зараз буде... Для початку, чи не побажати мені гарний будинок замість нашої старої халупи?..

Підкинув Сабуро монетку, і все навколо змінилося: сидить він із батьком у новому будинку на нових циновках, комори повні рису, а на батькові новий одяг.

- Чи це не сниться мені? - радіє батько.

Усе село збіглося подивитися на небачене диво. Влаштував старий великий бенкет і всіх щедро обдарував.

А в їхньому селі жив Гомбей, був він злий та заздрісний. Прийшов він на свято, наче гусак, від цікавості витягнувши вперед шию. А пішов додому, як черепаха: тягнучи на спині мішок з подарунками.

Заздрісно стало Гомбею від того, що старий так несподівано забагатів, і задумав він вкрасти чарівну монету. Попросив її на один день та підмінив.

Аж тут повернулися додому старші брати, обірвані та в лахмітті.

- Не біда, - каже Сабуро, - зараз буде у вас новий одяг.

Він підкинув монету вгору, вона покотилася, задзвеніла, але дива не сталося.

Заплакав хлопець. Зрозумів він, що обдурив їх жадібний Гомбей.

Дивляться кіт і собака на свого господаря, теж сумують. І вирішили вони допомогти йому.

Побігли вони до хати Гомбея. А там замість хати стоїть княжий палац, навколо високий мур, і ворота на замку. Бігає собака навколо огорожі, не може всередину потрапити, а кіт видерся на дерево, перестрибнув через мур і забрався на горище.

Біжить по горищу мишка, от кіт її і схопив.

Тут вилізла з нірки стара миша:

- Шановний пане кіт, у нас сьогодні весілля. Тільки от біда, ти наречену зловив. Шкода нареченого, адже він так горює. Будь милостивий, відпусти наречену.

- Гаразд! - каже кіт. - Я відпущу наречену, тільки зробіть для мене одну справу. Десь тут у будинку заховано маленького мішечка із чарівною монетою. Знайдіть та принесіть мені його.

Вискочили миші з різних кутів і почали шукати. Облазили весь будинок і згодом знайшли мішечок.

Відпустив кіт наречену. Взяв мішечок у зуби і швидко переліз через мур.

Побачив собака, що кіт знайшов мішечка, шкода йому стало, що вся слава не йому дістанеться, каже коту:

- Гав-гав! Дай мені понести мішечок, я хочу хазяїна нашого потішити.

- Не дам! - каже кіт. Я мішечок знайшов, мені й подяка буде.

Розсердився собака, вирвав зубами мішечок у кота і поніс його.

А по дорозі треба їм було переплисти річку. Пливуть вони поруч, кіт нявчить:

- Віддай та віддай мішечка!

- Гав! Не віддам! - рявкнув собака, та й упустив мішечок у воду.

Підібгав собака хвоста, заскавулів та поплентався додому. А кіт, щоб хоч чимось втішити хазяїна, зловив у річці велику рибину.

Приніс він ту рибину додому, став Сабуро її чистити, розрізав, аж бачить - а у неї всередині мішечок із чарівною монетою.

Розповів тоді кіт хлопцю, як усе було.

Підкинув Сабуро монету вгору:

- Одягни, монетко, моїх братів у нове вбрання!

Бачить - стоять перед ним брати у новому та гарному одязі.

Знов покликав старий до себе гостей, і знов усіх обдарував подарунками.

А княжий палац жадібного Гомбея зник, як дим, разом з усіма багатствами.

Потім Сабуро покликав до себе собаку та кота і став їх судити.

- Ви обидва хотіли допомогти мені, дякую вам за це, але собака схитрував, забрав чужу здобич. І ось вам моє рішення: з цього часу кіт буде жити у мене в хаті та спати біля теплого вогнища, а собака буде жити у дворі і стерегти дім.

Так воно з того часу й повелося. І немає тепер між котом та собакою колишньої дружби.

Автор: Японська народна казка; ілюстратор: Сорокіна Т.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова