Ніколи не хвались

Облітав журавель

Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.

Ми спитали журавля:
— Де найкращая земля?
Журавель відповідає:
— Краще рідної немає!

Липка

Я, маленька липка,
Виросту велика, —
Не ламай мене.
Я медовим цвітом
Зацвіту над світом, —
Бережи мене.

Тінь тобі я кину
У гарячу днину, —
ти шануй мене.
Від дощу сховаю
Вранці серед маю, —
Ти полий мене.

Будемо з тобою
Ми рости обоє, —
Ти люби мене.
Виростеш за роки,
Підеш в світ широкий,
Не забудь мене.

В лісі є зелена хата

В лісі є зелена хата,
Там поснули ведмежата.
А найменший — вереда —
Сивій мамі набрида.
Каже: «Я не хочу спати,
Утечу вночі із хати,
Коли меду не даси,
Риби, сала, ковбаси!»
«Люлі-люлі, треба спати, —
Над синком шепоче мати, —
Як заснеш — тоді усе
Сон в корзині принесе».

Кіт в чоботях

— «Кіт в чоботях» — Гарна казка, —
Прочитавши, мовив кіт.
До шевця прибіг: — Будь ласка,
Чобітки поший як слід.

Швець пошив. Узувся Вася,
Підківками стукотить.
Як до мишки він не крався,
Та почує — Зникне вмить.

Кіт в чоботях — це чудово,
Ще як шпори — Красень кіт!
Та котові йти на лови,
Мабуть, краще без чобіт.

Ніколи не хвались

Хвалився кіт,
Що він убрід
Дніпро перебреде.
Та як пішов —
І не прийшов,
Нема кота ніде.

І ти ніколи не хвались,
Коли не можеш — не берись.

Їжачок-хитрячок

Їжачок-хитрячок
Із голок та шпичок
Пошив собі піджачок,
І у тому піджачку
Він гуляє по садку,
Натикає на голки
Груші, яблука, сливки.
І до себе на обід
Він скликає цілий рід.

Чобітки

В мене є чобітки —
Скороходи.
У садок, до луки,
На городи —
Носять скрізь мене ті чобітки,
Лиш дзвенять по сніжку підківки.

Залетів до ріки
В перегонці,
Замочив чобітки
В ополонці.
Мати лає: «Не йди до ріки!»
Я кажу: «Занесли чобітки!»

Кучерявий баранець

Кучерявий баранець
Мекав: «Дайте гребінець.
Я гладеньким хочу стати».

І сказала добра мати:
«Не пригладжуй чуба, нащо, —
Кучерявим бути краще.
Баранцеві до лиця
Не вживати гребінця».

Але ти не баранець —
Треба мати гребінець.

Не будь козою

Іде коза,
Стоїть лоза,
Густа, рясна, зелена.
«Яка краса! —
Кричить коза. —
Ця вся лоза для мене!»

І у кози аж дві сльози
У радощах повисли.
Тріщить лоза,
Гризе коза
І всю красу погризла.

І ти, мала,
Що в сад пішла
Ранковою порою,
Не рви квіток,
Не псуй гілок,
Не будь, мала, козою.

Голівка як долівка

Я умилась з милом,
Прилягла на килим,
І моя голівка
Між квіток — мов квітка,
Як ота найкраща,
Що квітчає килим.
А Ванько — ледащо —
Не миється з милом.
І тому голівка
В нього як долівка.