Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Read in English

Пістолет

М.Носов

Пістолет

Переклад українською – І.Сподаренко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Канєвський

Сашко давно просив маму подарувати йому пістолет, який стріляє пістонами.

– Навіщо тобі такий пістолет? – казала мама. – Це небезпечна іграшка.

– Що тут небезпечного? Якби він кулями стріляв, а то пістонами. Із нього однак нікого не вб'єш.

– Мало що може скоїтися. Пістон відскочить і вцілить тобі в око.

– Не вцілить! Я примружусь, коли стрілятиму.

– Ні, ні, від цих пістолетів бувають різні неприємні випадки. Ще вистрілиш та налякаєш когось, – сказала мама.

Так і не купила йому пістолета.

Пістолет

А в Сашка були дві старші сестри, Маринка та Іринка. От він і завів просити сестер:

– Любенькі, купіть мені пістолетик! Мені дуже хочеться. За це я вас завжди слухатиму!

– Ти, Сашко, хитренький! – сказала Маринка. – Коли тобі треба, то підлабузнюєшся і любенькими називаєш, а щойно мама піде, тобі й ради не даси.

– Ні, даси, даси! От побачите, як я чемно поводитимуся.

– Гаразд, – сказала Іринка. – Ми з Мариною подумаємо. Якщо обіцяєш поводитися чемно, то, може, купимо.

– Обіцяю, обіцяю! Все обіцяю, лишень купіть!

Наступного дня сестри подарували йому пістолет і коробку з пістонами. Пістолет був новенький і блискучий, а пістонів було багато – штук п'ятдесят чи й сто. Стріляй хоч цілий день – не перестріляєш. Від радості Сашко вистрибував по кімнаті, притискав пістолет до грудей, цілував його і примовляв:

– Любий мій, гарненький пістолетику! Як я тебе люблю!

Пістолет

Потім він надряпав на ручці пістолета своє ім'я і почав стріляти. Відразу запахло пістонами, а через півгодини у кімнаті стало синьо від диму.

– Годі тобі стріляти, – сказала нарешті Іринка. – Я щоразу здригаюсь від цих пострілів.

– Боягузка! – відповів Сашко. – Всі дівчата – боягузки!

– Ось заберемо у тебе пістолет, тоді знатимеш, які ми боягузки, – сказала Маринка.

– Зараз я піду в двір і лякатиму хлопців пістолетом, – заявив Сашко.

Він вийшов у двір, але хлопців там не було.

Тоді Сашко побіг за ворота, й ось тут і трапилася ця історія. Саме в цей час вулицею йшла бабуся. Сашко підпустив її ближче – і як бабахне з пістолета! Бабуся здригнулась і зупинилася. Тоді каже:

– Ох, як я злякалася! Це ти тут із пістолета смалиш?

Пістолет

– Ні, – сказав Сашко і сховав пістолет за спину.

– Хіба я не бачу, що в тебе пістолет у руках? Ще брехати надумав, безсовісний! Ось я піду заявлю в міліцію...

Вона посварилась пальцем, перейшла на другий бік вулиці і зникла в провулку.

– От так штука! – злякався Сашко. – Здається, й справді пішла в міліцію скаржитись.

Він, захекавшись, прибіг додому.

– Чого ти захекався, неначе за тобою вовк женеться? – запитала Іринка.

– Це я так просто.

– Ні, ти вже краще скажи. Відразу видно: щось накоїв.

– Та нічого я не накоїв – просто так... Налякав бабусю якусь.

– Яку бабусю?

– Ну, «яку, яку»! Звичайну. Просто йшла вулицею бабуся, а я взяв та й вистрілив.

– Навіщо ж ти вистрілив?

– Сам не знаю. Іде бабуся. «Дай, – думаю, – вистрілю». Ну й вистрілив.

А вона що?

Нічого. Пішла в міліцію скаржитись.

– От бачиш, обіцяв чемно поводитися, а сам що накоїв?

– Я ж не винен, що бабуся трапилася така полохлива.

– Ось прийде міліціонер, він тобі покаже бабусю! – пригрозила Іринка. – Тоді знатимеш, як людей лякати!

– А як він мене знайде? Адже він не знає, де я живу. Навіть імені мого не знає.

– Знайде, будь певен. Міліціонери все знають.

Цілу годину Сашко просидів удома і все виглядав у вікно – чи не йде міліціонер. Але міліціонера не було видно. Тоді він потроху заспокоївся, повеселішав і сказав:

– Напевне, бабуся мене просто налякати хотіла, щоб я не пустував.

Він вирішив знову постріляти зі свого улюбленого пістолета й засунув руку до кишені. В кишені лежала коробка з пістонами, а пістолета не було. Він поліз у другу кишеню, але й там було порожньо. Тоді він заходився шукати по всій кімнаті. Дивився і під столами, і під канапою. Пістолет зник, мов крізь землю провалився. Сашкові стало прикро до сліз.

Пістолет

– Не встиг навіть погратися! – пхикав він. – Такий пістолетик був!

– Може, ти його у дворі загубив? – запитала Іринка.

– Напевно, я його там, за ворітьми, впустив, – збагнув Сашко. Він одчинив двері і кинувся через двір на вулицю. За ворітьми пістолета не було.

«Ну, тепер його знайшов хтось і забрав собі!» – з прикрістю подумав Сашко й раптом побачив, що з провулка напроти вийшов міліціонер і швидко попростував через вулицю, прямо до Сашкового будинку.

«По мене йде! Певно, бабуся таки наскаржилася!» – злякався Сашко і стрімголов побіг додому.

Пістолет

– Ну, знайшов? – запитали його Маринка й Іринка.

– Тихіше! – прошепотів Сашко. – Міліціонер іде!

– Куди?

– Сюди, до нас.

– Де ти його бачив?

– На вулиці.

Маринка й Іринка стали з нього сміятися:

– Ех ти, боягузик! Побачив міліціонера і злякався. Може, міліціонер зовсім в інше місце йде!

– Та я зовсім і не боюся його! – бадьорився Сашко. – Що мені міліціонер! Подумаєш!

Тут за дверима почулися кроки, і раптом задзеленчав дзвоник. Маринка й Іринка побігли відчиняти двері. Сашко висунувся в коридор і зашепотів:

– Не відчиняйте йому!

Але Маринка вже відчинила двері. На порозі стояв міліціонер. Блискучі ґудзики аж сяяли на ньому.

Сашко став рачки і поліз під канапу.

– Скажіть, дівчатка, де тут шоста квартира? – почувся голос міліціонера.

– Це не тут, – відповіла Іринка. – Тут перша, а шоста – це треба вийти у двір, а там двері праворуч.

– У двір, двері праворуч? – перепитав міліціонер.

– Ну, так.

Сашко зрозумів, що міліціонер зовсім не по нього прийшов, і він вже хотів було вилізти з-під канапи, аж тут міліціонер запитав:

– До речі, чи не у вас тут живе хлопчик Сашко?

– У нас, – відповіла Іринка.

– А ось він мені якраз і потрібен, – сказав міліціонер і ввійшов до кімнати.

Маринка й Іринка увійшли разом із міліціонером до кімнати і побачили, що Сашко кудись зник.

Маринка навіть заглянула під канапу.

Сашко побачив її і мовчки погрозив їй з-під канапи кулаком, щоб вона не виказала його.

– Ну, де ж ваш Сашко? – запитав міліціонер.

Дівчатка дуже злякалися за Сашка і не знали, що відповідати. Нарешті Маринка сказала:

– А його, розумієте, вдома нема. Він, розумієте, гуляти пішов.

– А що ви про нього знаєте? – запитала міліціонера Іринка.

– Що я знаю! – відповів міліціонер. – Знаю, що звуть його Сашко. Ще знаю, що у нього був новенький пістолет, а тепер у нього пістолета нема.

«Все знає!» – подумав Сашко.

Пістолет

Від страху в нього навіть у носі закрутило, і він як чхне під канапою: «Апчхи!»

– Хто це там? – здивувався міліціонер.

– А це в нас... Це в нас собака, – ніяковіючи, сказала Маринка.

– Чого ж він під канапу заліз?

– А він у нас завжди під канапою спить, – вигадувала далі Маринка.

– Як же його звати?

– Е... Бобик, – вигадала Маринка й почервоніла, мов буряк.

– Бобик! Бобик! Фіть! – засвистів міліціонер.

– Чому ж він не хоче вилазити? Ня! Ня! Чи ти бач, не хоче. А собака гарний? Якої породи?

– Е... – протягла Маринка... – Е-е... – Вона ніяк не могла пригадати, які бувають породи собак. – Порода ця от... – сказала вона. – Як її?.. Гарна порода... Довгошерстий фокстер'єр!

– О, це чудовий собака! – зрадів міліціонер. – Я знаю. У нього така волохата морда.

Він нахилився і заглянув під канапу. Сашко лежав ні живий ні мертвий і витріщеними очима пильно дивився на міліціонера. Міліціонер аж свиснув з подиву:

– То ось тут який фокстер'єр! Ти чого під канапу заліз, га? Ану, вилазь, тепер однак попався!

Пістолет

– Не вилізу! – заголосив Сашко.

– Чому?

– Ви мене до міліції заберете.

– За що?

– За бабусю.

– За яку бабусю?

– За котру я вистрілив, а вона злякалася.

– Не збагну, про яку він тут бабусю торочить? – сказав міліціонер.

– Він на вулиці з пістолета стріляв, а мимо йшла бабуся і злякалася, – пояснила Іринка.

– Ага, он воно що! Отже, це його пістолет? – запитав міліціонер і дістав із кишені новенький, блискучий пістолет.

– Його, його! – зраділа Іринка. – Це ми з Маринкою йому подарували, а він загубив. Де ви його знайшли?

– Та ось отут, у дворі, коло ваших дверей... Ну, зізнавайся, навіщо лякав бабусю? – запитав міліціонер і нагнувся до Сашка.

– Я ненавмисне... – відповів Сашко з-під канапи.

– Неправда! По очах бачу, що неправда. От скажи правду – віддам пістолет назад.

– А що мені буде, коли я скажу правду?

– Нічого не буде. Віддам пістолет – і все.

– А до міліції не заберете?

– Ні.

– Я не хотів налякати бабусю. Я тільки хотів спробувати, злякається вона чи ні.

– А оце, братику, недобре! За це тебе слід би забрати до міліції, та нічого не вдієш: коли я обіцяв не забирати – то повинен виконати. Тільки гляди, якщо ще раз нашкодиш – обов'язково заберу. Ну, вилазь із-під канапи й одержуй пістолет.

– Ні, я краще потім вилізу, коли ви підете.

– Ото дивак який! – усміхнувся міліціонер. – Ну, я йду.

Він поклав пістолет на канапу й пішов. Маринка побігла показати міліціонерові шосту квартиру. Сашко виліз з-під канапи, побачив свій пістолет і закричав:

– Ось він, мій голубчик! Знову повернувся до мене! – Він схопив пістолет і сказав: – Не розумію лише, як це міліціонер моє ім'я взнав!

– Ти ж сам написав своє ім'я на пістолеті, – сказала Іринка.

Тут повернулась Маринка і накинулась на Сашка:

– Ах ти, опудало! Через тебе мені довелося міліціонерові брехати! Я мало не згоріла від сорому! От натвори ще що-небудь, нізащо не стану тебе вигороджувати!

– А я й не буду більше нічого витворяти, – сказав Сашко. – Сам тепер знаю, що не треба людей лякати.

Пістолет

Автор: Носов М.; ілюстратор: Канєвський А.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова