Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Шановні волонтери! Ви можете вільно брати всі книжки на цьому сайті та роздруковувати їх для дітей України. Дякую вам за підтримку!

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Пісня Муси

Кабардинська народна казка

Пісня Муси

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Халілов

Жив колись в одному кабардинському аулі князь Амірхан. Було у нього двоє синів – одного звали Кайтуко, другого Тахтамиш.

Пісня Муси

Дружно жили брати. Як то кажуть, водою не розіллєш. Але померла старенька мати, помер старий батько. Стали брати ділити спадщину.

Один кричав:

– Це моє!

І другий кричав:

– Ні, це моє!

Наказав Кайтуко своїм джигітам викрасти у Тахтамиша отару овець і стадо корів. Не зміг Тахтамиш пробачити братові цього, і стали брати найлютішими ворогами – не розмовляли один з одним і намагалися не зустрічатися.

Кайтуко зі своїми джигітами часто робив набіги на ворожі селища і завжди повертався з перемогою – приганяв худобу, привозив награбоване добро. Слава про нього, як про хороброго джигіта, йшла по Кабарді. Але в останньому набігу вороги перемогли джигітів Кайтуко. Деякі з них загинули, інші разом з Кайтуко втекли з поля бою.

Повертався Кайтуко до свого аулу злий та похмурий. Хльоснув він батогом коня – рвонувся кінь і понісся вперед. Раптом бачить Кайтуко: йде по дорозі бідно одягнений чоловік із трьохструнною пшиною [музичний інструмент] під пахвою. Кайтуко крикнув:

– Гей ти, собако, геть з дороги!

А чоровік спокійно ішов собі далі. Кайтуко знову закричав:

– Гей ти, убогий! Тобі наказують!

Але перехожий навіть не озирнувся. Тоді Кайтуко обігнав його і зупинив перед ним свого коня.

Пісня Муси

– Ти що, глухий?! – закричав Кайтуко. – Хіба не чув, що я наказую?!

Перехожий відповів:

– Я не глухий. Я все чув. Але ж ти наказував собаці. А я не собака, я людина.

– А чому ти не зійшов з дороги, коли я наказав жебракові?

– Тому що я не жебрак! – відповів подорожній.

– Як не жебрак?! – вигукнув Кайтуко. – Бешмет у тебе порваний, капці в дірках, папаха стара!.. Ти – жебрак!

Чоловік усміхнувся і сказав:

– І все ж таки я багатший за тебе.

Голосно засміявся Кайтуко. Тут під'їхали на змилених конях його джигіти, і він сказав:

– Подивіться на цього дурника. Він каже, що він багатший за мене!

Засміялися джигіти, і один із них каже:

– Та чи знаєш ти, з ким говориш? Це князь Кайтуко! У нього багато земель, худоби і робітників. А у тебе нічого немає.

– Еге, це вірно, – відповів перехожий, – і все ж таки я багатший за нього.

– Чим?

– Моє багатство в мені самому, в тому дарі, яким нагородили мене батько й мати.

– Який же дар є в тобі? – запитав Кайтуко.

– Про це ти дізнаєшся згодом. Скажу тільки, що, навіть коли я помру, цей дар залишиться жити в пам'яті людей, поки буде жити кабардинський народ. А твоє багатство, Кайтуко, може розтанути, як дим. Переможуть тебе вороги і заберуть його назавжди. Помреш ти, залишиш усе дітям, і вони незабаром забудуть про тебе, тому що любили не тебе, а твоє багатство. Та й чи є хтось на світі, хто любив би тебе? Тому що все, чим ти володієш, здобуто не тобою, а потом і кров'ю бідних людей...

Пісня Муси

Не міг стримати гніву князь Кайтуко, хльоснув перехожого батогом і наказав своїм джигітам:

– Женіть цього пса до мого старшого робітника Заурбека. Нехай Заурбек запряже його замість вола і оре на ньому.

Пригнали джигіти бранця до Заурбека, той запріг його замість вола і наказав:

– Ану, пішов!

Цілий день бранець як віл орав землю. Увечері Заурбек випряг його, і він пішов у саклю до палаючого вогнища, на якому робітники князя варили їжу. Сів бранець біля вогнища і, перебираючи струни пшини, заспівав про те, як розгнівався князь і велів Заурбеку запрягти людину замість вола і орати на ньому землю. Завтра гнів князя може впасти на голову Заурбека, і він накаже іншому робітнику запрягти Заурбека замість вола і орати на ньому землю...

Слухав Заурбек пісню і думав: «Він правий, цей чоловік, він правий». І, поклавши руку на плече співака, сказав:

– Пробач мені, друже... Мій друг по нещастю... Скажи, звідки ти родом і як тебе звати?

Пісня Муси

У відповідь знову задзвеніли струни пшини, і бранець заспівав про те, як напало військо кримського хана на кабардинський аул, як сховали джигіти дітей в очереті біля річки, а самі скочили на коней і кинулися в бій. Багато з них загинуло, вороги спалили їхні саклі і захопили в полон їхніх дружин. Але в останній запеклій сутичці хоробрі кабардинські джигіти розбили ханське військо і прогнали його.

Співав бранець про те, як вийшли діти із заростей очерету, як разом з усіма вийшов маленький Муса. В руках у нього була пшина, на якій батько вчив його грати. Озирнувся Муса і зрозумів, що немає у нього тепер ані батька, ані матері, ані рідної саклі. Притиснув він до серця пшину і гірко заплакав. Разом із ним заплакали й інші сироти. Великий плач рознісся над аулом і луною відгукнувся у горах. Вирішили тоді мешканці аулу всі разом ростити дітей славних джигітів, які віддали життя за рідний аул. Сиріт поїли, годували, одягали, вчили працювати і воювати...

Спритно управлявся з будь-якою роботою маленький Муса, а ввечері виходив на середину аулу, сідав на камінь, грав на пшині та співав... Про що? Про добрих людей, що ростять сиріт джигітів, полеглих у бою, про те, як виблискує під променями сонця сніг на вершинах гір, як зеленіють гірські луки і поля в долинах річок... Про все, що знав і бачив навколо, співав маленький Муса. І всі мешканці аулу співали разом із ним.

Пісня Муси

Помовчав полонений, а потім знову заспівав про те, як виросли сироти, вибрали собі дружин і чоловіків, побудували на старих згарищах нові саклі і стали в них жити... Тільки Муса не ставив саклі, не шукав для себе дружини... Вийшов він якось на середину аулу і, коли всі зібралися, торкнувся струн пшини і проспівав:

Пісня Муси

Батьки й матері, любі друзі мої!
Ви слухали довго мої пісні,
Дякую вам, що ростили мене,
Але час мені йти в інші краї...

Зашуміли всі, стали питати, куди Муса йде? Стали просити, щоб не йшов. У відповідь Муса похитав головою і заспівав про те, що ніде він не був, нічого не бачив, а хоче побачити, хоче дізнатися, як люди в інших аулах живуть, як люблять і ворогують, як сіють і жнуть...

Можливо, захочуть почути вони,
Чарівнії звуки моєї пшини...

Низько вклонився Муса народу, надів папаху, повернувся та й пішов...

З того часу бродить він по аулах Кабарди, допомагає біднякам в роботі, а ввечері співає про все, про що дізнався і побачив у цьому аулі...

– Стривай, друже, – сказав Заурбек, – чи ти і є той Муса, чиї пісні співають в усіх аулах? Хіба це не ти оспівуєш у піснях добрих і сильних духом людей, а людську жорстокість і підлість клеймуєш насмішкою та презирством?

– Так, це я... – відповів Муса.

– То чому ж ти такий погано одягнений?

– Мене поять і годують, і проводжають із пошаною. Але одягу і грошей я ні в кого не беру, адже бідно живуть люди в аулах...

Знову торкнувся струн пшини Муса і заспівав. Пісня його разом із димом багаття летіла аж до зірок, і всі робітники князя співали разом із ним.

А князь Кайтуко зовсім забув про перехожого, якого він велів своїм джигітам відвести до Заурбека – йому тепер було не до того. Доповіли Кайтуко, що чутка про його поразку і втечу з поля бою швидко рознеслася по аулу. Брат його Тахтамиш привселюдно сказав:

– Боягуз цей Кайтуко! Ось хто він – жалюгідний боягуз!

Злоба до брата душила Кайтуко. Жорстоко помстився йому Тахтамиш – при всіх образив його честь джигіта. І Кайтуко задумав убити брата.

Вночі, взявши рушницю, Кайтуко пробрався до двору Тахтамиша і причаївся в кущах. Двері саклі були відчинені, Тахтамиш сидів біля палаючого вогнища з кинджалом у руці. Він знав, що не пробачить йому Кайтуко образи, і чекав нападу.

Підняв свою рушницю Кайтуко, щоб вистрілити в брата, але раптом поряд у кущах почулися ніжні звуки пшини і тихий голос проспівав:

Жили два брати у саклі гірській,
Колисала їх мати в колисці одній...

Пісня МусиПісня Муси

Опустив рушницю Кайтуко, прислухався до пісні Тахтамиш. А пшина все дзвеніла, і пісня лунала. Про те, як любив синів своїх добрий батько, як ростив, як учив їх ворогів перемагати та один одному по-братськи завжди допомагати...

«Зовсім, як було колись у нас», – зітхнувши, подумав Кайтуко, і так само зітхнув і подумав Тахтамиш.

А голос співав про те, які щасливі були брати тоді. Але мати померла, і помер батько, і встала поміж братами зла ворожнеча через стада корів і отари овець.

Співав співак і про те, як один брат, палаючи злістю до іншого, образив його честь, а зараз той, інший, причаївся в кущах, готовий здійснити криваву помсту...

О, якби ж про все це дізналася мати,
Як гірко б стала вона ридати...

Кайтуко слухав і у нього мимоволі стискалося серце. Тахтамиш встав і підійшов до дверей. А голос співав про те, як схопився б за голову старий батько і сказав би: "Невже отара овець і стадо корів дорожчі, ніж братська честь і братська кров?"

Видно, марно на світі я жив,
Даремно дітей народив і ростив...
Схаменіться, діти, вас молить батько!..

Сльози виступили на очах у Кайтуко. Він відкинув убік рушницю і вийшов із кущів. Кинджал випав із руки Тахтамиша.

– Брате! – покликав його Кайтуко.

– Брате! – відгукнувся Тахтамиш.

І кинулися брати один до одного... І обнялися брати...

Пісня Муси

Потім Кайтуко сказав Мусі:

– Ти мав рацію, ти багатший, значно багатший за мене... Чого варті мої поля і стада? Вони народжують марнославство і жадібність. А твій дар, твоя пісня, пронизує душу і будить добро і совість... Скажи мені, чим тобі віддячити?

– У мене тільки одне прохання до тебе і твого брата, – відповів Муса, – щедро нагородіть своїх робітників за їх важку працю...

– Зробимо, як ти просиш, Муса! – пообіцяли брати. – Але ми тебе просимо: залишайся з нами жити. Будь нашим другом, тільки нашим...

Але Муса похитав головою і сказав:

– Не можу, я піду до інших людей:

Можливо, захочуть почути вони,
Чарівнії звуки моєї пшини...

Вклонився братам Муса, надів свою стару папаху, повернувся і пішов до інших аулів.

Пісня Муси

Автор: Кабардинська народна казка; ілюстратор: Халілов Р.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку: 5168745115737527
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Шановні спонсори! Дякую вам за підтримку сайту. На жаль, зникла можливіть переглядати наш сайт без реклами, сподіваюсь це виправити.

© 2015-2022 Валерія Воробйова