|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Пісенька Гугуце
Уривок з книги "Нові пригоди Гугуце"
С.Вангелі
Переклад українською – Валентина Запорожець
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Коптелова
Одного разу Гугуце кинув грудкою в курку тітки Іванни.
З того часу в селі всі перестали сміятися. Люди, побачивши Гугуце, опускали голови, ходили сумні й похмурі.
Мама й та не усміхалася.
Гугуце журився й не знав, що робити, як повернути людям радість, чим їх задобрити, аби було з ким посміятися.
– З курми ж сміятися не будеш! – думав Гугуце. – І з індиками та качками так само. Вони ж сміятися не вміють, а дзьоби відкривають, коли п’ють або їдять...
Піду-но я до діда Луки, він не такий, як усі.
І пригадалося Гугуце, як минулого року дід Лука частував його таким смачним кавуном...
Надумав і пішов.
Постукав Гугуце в дідові ворота, рипнули сінешні двері – і з’явилася в них дідова шапка.
– Чого тобі, Гугуце?
– Дідусю Луко! Може, ти посмієшся зі мною?
– Я, внучку, якраз снідати зібрався, – відказав дід Лука, – а ти вже не гнівайся на старого, тільки я зроду натщесерце не сміявся.
Пішов Гугуце далі, наздоганяє бабу Тудору.
– Бабуню Тудоро, посміймося.
– Ти що, любий? Хіба не бачиш, що я корову до череди жену? – відповіла бабуня, підганяючи корову лозиною.
Тоді Гугуце завернув на сусідню вулицю. Дивиться, а там якраз люди криницю копають. Довго копають, а води нема й нема – все тільки пісок витягують.
Присів Гугуце біля ями, зазирнув у неї, а люди там – менші за його шапку. Ото, скоро крізь землю до Америки дійдуть, а води все нема.
– Посміймося! – крикнув Гугуце.
– Знайшов з чого сміятися, ледарю! – сердяться люди...
Невеселий повернувся Гугуце додому. Думка про те, чим би задобрити людей, ніяк не виходила йому з голови.
– А що, коли я залізу в комин, вимажусь у сажу й весь чорний пробіжу селом? – думає Гугуце. – Люди побачать, почнуть реготати і більше не сердитимуться на мене.
А ще краще буде, коли я одягну мамину сукню й піду в ній гуляти.
Та інша думка не йшла йому з голови: нічого не вийде. Люди скажуть: «Мало того, що він кинув грудкою в курку баби Іванни, та ще й ходить по селі, мов опудало!» Щоб його придумати? Стоїть Гугуце, думає, думає, а думається погано.
«Візьму та й сяду на призьбу, може, якраз щось розумне в голову прийде!» Ні. Таки нічого!
Може, на тин вилізти? А що? Виліз і відразу ж придумав.
І щодуху помчав до людей, щоб не забути те, що придумав. Біжить Гугуце селом, у двори зазирає, а там нікогісінько.
Раптом бачить – на дорозі трактор стоїть. Крутить тракторист ручку, крутить, уже й лаятись почав, а трактор ні з місця. Хоч бери та плач!
– Дядечку, дядечку! – гукає Гугуце. – Ти візьми й заспівай йому.
– Оце придумав! Мені тільки й лишилося, що співати, – сердито відказав тракторист.
– А от слухай-но:
|
Тракторе, тракторе, заведись, |
Засміявся тракторист, а трактор раптом як загуркоче та як рвоне з місця... Аж закурілося. Тракторист на ходу ледь ускочив у кабіну, всміхнувся і на прощання помахав хлопчикові рукою.
Йде Гугуце далі. Коли бачить – виноградарі виноградник полють. Сапки в них величезні, важкі. Натомлені люди тільки те й роблять, що піт з чола рукавом витирають.
Серед них упізнав Гугуце й діда Луку. Підбіг до нього й відразу ж почав:
– Дідусю, дідусю, а ти візьми й заспівай сапам пісеньку. Тоді вони самі полотимуть.
– Яку ще там пісеньку, – недовірливо буркнув дід, а за ним і всі інші діди.
Тоді Гугуце взяв у дідуся сапку й заспівав:
|
Сапочки, сапки, |
Засміялися діди, й мотики самі пішли полоти, виблискуючи на сонці своїми вістрями.
Побачили виноградарі, що робота їм сама пішла, взялися за руки та й пішли собі додому.
Гугуце теж подався за ними. Кого зустріне, всі сміються, руками йому махають.
Та, увійшовши в село, Гугуце все таки завернув у провулок, щоб раптом не стрітися з бабою Іванною.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168745115737527, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2023 Валерія Воробйова