Перченя

На городі свято,
радості багато

Одного прекрасного
Сонячного дня
На великому городі
Народилось Перченя.
Радів Перець-тато,
Радувалась мати,
Дуже веселилася рідня,
Бо було таке хороше,
Бо було таке потішне,
Бо було таке кумедне
Те маленьке Перченя.
– Ким ти будеш, Перченятко? –
Запитав у нього татко.
– Ким ти станеш? – в Перченяти
Запитала його мати.
А воно на ніжки стало
І тихесенько сказало:
– Буду малювати. –
Перець-тато і Перчиця-мати
Нахилилися над ним:
– Малюватимеш?
– А чим?
Та й задумались обоє,
Зажурилися обоє:
– Ох, і де ж нам фарби взяти
Для малого Перченяти,
Для синочка Перченяти,
Що так хоче малювати? –
Зашуміла на городі
Перченяткова рідня:
– Ми дамо усе, що треба.
Хай малює Перченя!

Назвемо всіх по порядку,
Хто дав фарби Перченятку

Перченяткові малому
Жовту фарбу дав Гарбуз.
Баклажан – синеньку фарбу:
– Хай малює карапуз!
Ми умілих та кмітливих
Поважаєм над усе. –
Помідор червону фарбу
Перченяткові несе,
А зелену – Капустина:
– Хай малює дитина!
Стане майстром чудовим,
То згадає добрим словом.

Є вже фарби в Перченяти.
А на чому ж малювати?

Добра тітка Капустина,
Що жила за Буряком,
Із листків своїх широких
Зшила хлопчику альбом:
– Вчися, любий, малювати.
Станеш справжнім мастаком!
Не малюй на лопухах,
На парканах, на тинах,
А малюй, моя дитинко,
В цім альбомчику картинки.
Намалюєш – прибіжи.
Що там вийде, покажи.

Що сказала цибулина
про перчишиного сина

Обізвалась Цибулина,
Як відомо, зла рослина:
– Це, по-моєму, брехня,
Що навчиться малювати
Незугарне Перченя.
Перченя знайшло кульбабку,
Обтрусило з неї шапку
І, зробивши із пушку
Довгу щіточку тонку,
Обізвалося: – Я сяду
Й малюватиму портрет.
А кого я намалюю,
Потім взнаєте. Секрет!

Чому всі сміялися,
Аж за боки Бралися

Перченя під лопухом
Розгорнуло свій альбом.
Раз – мазок І ще разок.
Вийшов ніс, далі лоб,
Потім голова.
На картині – Цибулина,
Їй же право, як жива.
На грядках лунає сміх.
Звеселив малий усіх.
Лиш Цибуля не сміється,
Стала зла, понура:
– Та який же це портрет?
Це ж карикатура.
Ти погане Перченя!
Ти нахабне бісеня!
Щоб ти, кляте, заблудилось
У колючому кущі!
Щоб ти, капосне, втопилось
У гарячому борщі!
Зашуміли на городі:
– Та не лайтесь, тітко. Годі!
– Ми пишатись будем ним,
Цим художником малим!

З тих, що сваряться і б'ються,
Хай усі сміються!

Тупотять маленькі ніжки,
Топчуть весело доріжки.
Йде художник Перченя,
Яснооке хлопченя.
А в цей час біля ріки
Завелися малюки.
За дрібничку посварились
І, як півники, побились.
Свій альбомчик біля пня
Розгорнуло Перченя,
Малюків намалювало
І обом їм показало:
– Хай тепер сміється всяк
З задерик та забіяк!
Вийшли хлопчики смішними,
Вийшли хлопчики такими,
Що сміялись навіть кури
Із карикатури.
Більш не бились малюки,
Помирились малюки
І гарненько забавлялись
На траві біля ріки.

То погані діти,
що ламаються віти

Вийшов хлопчик Васильок
Погуляти у гайок
Та й побачив на галяві
Дві берізки кучеряві.
Розігрався Васильок,
Раз підскочив, ще разок,
За гіллячку учепився,
Загойдався, закрутився,
А берізонька тріщить:
– Ой болить мені, болить... –
На листочках у берізки
Не роса уже, а слізки.

Перченя зайшло до гаю,
На пеньочку сіло скраю.
Раз – мазок. І ще разок.
На малюнку – Васильок.
Щоб малому сором стало,
Перченя йому сказало:
– Ось ти, хлопчику, який
Нехороший та лихий!
Ти ж не пташка і не білка.
Як тебе утрима гілка?
Поламаєш деревце.
Чи подумав ти про це?
Васильок почервонів.
– Все я, – каже,– зрозумів.
Ти нікому не розказуй
І картинки не показуй.
Хоч картинка смішна,
А для мене страшна.
Більш не буду так робити,
Не чіплятимусь на віти.

Про Маринку сердиту,
незаплетену, невмиту

У великому будинку
Живе дівчинка Маринка.
Раз вона уранці встала
І, заплакавши, сказала:
– Я не буду заплітатись.
Я не хочу умиватись.
І не буду, і не хочу,
Бо заходить мило в очі.
Перченя взяло альбом,
Примостилось під вікном.
Змалювало за хвилинку
Незаплетену Маринку,
Незаплетену, невмиту
Ще й заплакану, сердиту.
Як побачила Маринка,
Яка вийшла картинка,
Попросила Перченя:
– Не заходь до будинку,
Не показуй картинку.
Я вмиватимусь щодня,
Заплітатимусь щодня. –
І повірило Маринці
Наше добре Перченя.

Як розгнівав Перченятка
хлопчик Вітя Кривоп’ятко

Хлопчик Вітя Кривоп’ятко
Змайстрував собі рогатку.
Стрельнув нею у шпака,
Покалічив їжака.
Перченяті сумно стало,
Як воно про це узнало.
Злого хлопчика в альбомі
Змалювало воно так:
Ту рогатку поганющу
У дві лапки взяв їжак,
Розтягнув її та хлоп
Вітю грудочкою в лоб.
Ще й такі слова сердиті
Перченя сказало Віті:
– Пташки нищать шкідників –
Черв’яків, комах, жуків.
А ти пташок б’єш, лякаєш.
Значить, розуму не маєш. –
Вітя глянув на картинку
І від сорому поник,
Поламав свою рогатку
І закинув на смітник.

Хто в літак бажає сісти,
нехай сам навчиться їсти

Скільки років Толі?
Шість.
А він сам іще не їсть.
Цілий день проголодує,
Як ніхто не нагодує.
... Якось двері відчиня
До кімнати Перченя.
Свій альбом поклало долі.
– Подивися, – каже Толі,–
Це тебе малюю я.
Ти вже, Толю, не маля.
Ти вже виріс. Став пілотом.
Ось якраз перед польотом
Ти обідаєш в їдальні.
На тобі новий мундир.
А тебе годує з ложки
Капітан, твій командир.
Пхає ложечку у рот...
Ну який же ти пілот?
Щоб з тобою отакого
Не траплялося колись,
Перестань ледарювати,
Їсти сам скоріш навчись.

Як сестричка Марійка
налякала Матвійка

Край села стоїть хатинка.
В ній живе чудний хлопчинка.
Звуть його Матвійко Муха.
Татка й маму він не слуха.
Кличе брат, сестра гука –
То неначе до пенька.
Раз сестричка Марійка
Налякала Матвійка:
– Подивися у вікно.
– А нащо мені воно?
– Там художник Перченятко
Примостився під вікном,
Розгортає свій альбом.
Я гукну його до хати
І почну його прохати:
Менший братик мій, мовляв,
Неслухняний дуже став.
Намалюй карикатуру,
Щоб змінив він натуру,
Щоб змінив характер свій. –
А Матвійко: – Ой не смій!
Не запрошуй Перченятка.
Буду слухать маму, й татка,
І тебе, і всіх-усіх
Старших родичів своїх. –
І Матвійко став хорошим –
Це підтвердити ми можем.

Всюди ходить Перченя
та малює щодня

Тупотять маленькі ніжки,
Топчуть весело доріжки,
Каблучками стук та стук.
Ходить з фарбами малюк.
Можна бачити хлопчинку
Як не в місті, то в селі.
Він встигає побувати
Скрізь, де діти є малі.
Як зустріне десь плаксивих,
Неслухняних, вередливих,
Задерикуватих, злих,
Нерозчесаних, невмитих,
Нечупарних і сердитих,
То й малює зразу їх.
А буває, в дитсадочок
Завітає на часочок.
Всіх посадить за столом
І показує альбом.
Ой сміються ж там малятка –
І дівчатка, і хлоп’ятка!
Потім візьмуть олівці
Ще й чистенькі папірці
І гуртом у Перченяти
Вчаться смішно малювати.