Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Фред Родріан

Овечка-хмарка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Єрьоміна

Чи знаєте ви Христину? Христина — це маленька дівчинка з блакитними очима і довгим світлим волоссям, вона живе з батьками на краю міста, на вулиці Квітковій. Їхній будинок стоїть біля ставка. Колись у ставку було багато золотих рибок, але зараз у ньому залишилася одна-єдина золота рибка. Рибка яскраво виблискує на сонці і не промовляє ані слова.

Христина — дівчинка весела і мрійлива. Вона завжди про щось мріє, постійно чогось хоче.

Наприклад, вона вже давно хоче співати на два голоси. Але, на жаль, це в неї поки що не виходить. Навіть якщо вона співає перед дзеркалом, коли здається, що в кімнаті дві Христини. А ще вона хоче навчитися розуміти, про що говорять звірі...

Коли Христина надто замріється, до неї підходить Хуго і тицяє їй носом в ногу. Це означає: «Годі мріяти! Нумо грати!»

Хуго — коричнева такса на кривих коротеньких ніжках і з м'якими, наче оксамит, вухами. Це добрий кімнатний песик. Батьки Христини купили його в старої тітки, яка годувала бідне собача кислою капустою. Тітонька чомусь вважала, що кисла капуста корисна для собачого шлунку. І тепер, коли Хуго чує «кисла капуста», у нього на спині піднімається дибки шерсть, і він починає сердито гарчати. У Христини, крім Хуго, є ще папужка, звуть його Тирлитю. Папужка вміє трохи говорити, іноді він пискляво вигукує: «Кисла капуста! Кисла капуста!» — Але Хуго не звертає на нього ніякої уваги.

Христина вже ходить до школи і навіть із задоволенням. Але це до справи не відноситься, тому що зараз у неї канікули.

Якось вранці Христина прокинулася дуже рано. Сонце своїм золотим промінцем полоскотало її по обличчю, ніби хотіло сказати: «Прокидайся! Раніше встанеш — більше зробиш!» Христина трохи побурчала — цього вона навчилася у Хуго, — потім встала з ліжка і пішла вмиватися.

Був чудовий ранок! Небо — блакитне-блакитне, і тільки хмарки, наче білі овечки, пропливали понад ялинками.

Христина, мружачись від яскравого сонця, визирнула у вікно. Подивився у вікно і Хуго.

— Слухай-но, Хуго, — каже Христина. — Давай сходимо на лісову галявину.

Хуго від радості завиляв хвостом.

Христина ходить на галявину з великим задоволенням, а Хуго — із ще більшим.

Галявина — це зовсім маленька галявинка серед сосен та ялинок. На ній ростуть дві молоденькі берізки. Вранці майже завжди тут грають білочки. Наче червоні язики полум'я вони бігають навколо білокорих беріз. Іноді рано-рано вранці сюди приходить і лісовий олень.

Зараз Христина разом із Хуго збирається піти до лісової галявини, щоб помилуватися берізками, подивитися на білочок. Хтозна, може їй пощастить, і вона побачить оленя.

— Поводься тихо, Хуго, — пошепки каже Христина. Вони обережно, щоб ніхто не почув, виходять з дому.

«Кисла капуста! Кисла капуста!» — кричить їм услід папужка.

Але Хуго не звертає на нього уваги.

Коли вони прийшли на галявину, Хуго раптом загарчав, шерсть у нього на зашийку настовбурчилася. Що сталося?! Христина подивилася на берізки.

На одній гілці всілися сім білочок. Звісивши пухнасті хвости, вони боязко поглядали вниз.

Під берізками стояв... олень? Зовсім ні! Там стояла овечка! Вельми мила, кучерява овечка.

— Сиди, Хуго! — суворо наказала Христина і підійшла до овечки.

Хуго, понурий, залишився сидіти на галявині. «Бідолашний я собака, — журився він. — Не можна навіть побігати».

Христина одразу зрозуміла, що перед нею найпрекрасніша в світі овечка. Тільки дуже-дуже сумна і безпорадна. Христина сіла перед овечкою навколішки і почала пестити її м'яку шовковисту шерсть.

Раптом овечка промовила тихим та сумним голосом:

— Я тут зовсім випадково. Я — овечка-хмарка. Я заблукала. Я грала з друзями та впала з неба.

Овечка подивилася на хмару і несміливо сказала:

— Бе-е-е! Я хочу до моїх друзів. Допоможіть мені... будь ласка... Мене звуть Цирі... Якщо хтось питатиме про мене, скажіть, що я тут. — Овечка трохи помовчала і, мало не плачучи, додала: — Але ніхто про мене, мабуть, не спитає...

Білочки співчутливо захитали голівками. Овечка благально подивилася на Христину.

Дівчинка замислилася. Що ж робити? Як зарадити овечці?

Вітер стих, дятел перестав стукати, білочки застигли на берізках, лише Хуго ледь чутно цявкнув здалеку. Всі вичікувально дивилися на Христину. Вона помітила це і рішуче сказала:

— Ходімо! Ходімо до моєї мами!

Але Цирі сумно подивилася на небо і похитала головою. Їй не хотілося йти.

Тоді Христина обережно вдягла на овечку зелений собачий нашийник і повела її за собою.

А слухняний Хуго не наважився без дозволу піти зі свого місця і залишився на узліссі. Невже Христина забула про нього? Він жалібно скиглив і гавкав, але ніхто його не чув.

Біля ставка Цирі зупинилася, подивилася на золоту рибку, рибка подивилася на неї. Але розмова в них не вийшла, ані слова вони не промовили одна одній.

Мама Христини зустріла їх біля садової хвіртки. Вона поспішала на роботу.

— Ну, кого це ти привела? — голосно спитала мама.

— Овечку, — тихо відповіла Христина. — Овечку-хмарку. Її звуть Цирі. Вона заблукала.

— Відведи її до старого пастуха Ерге, — квапливо сказала мама.

Вона поцілувала Христину, погладила овечку і побігла на роботу. Мама не хотіла спізнюватися.

Христина дала овечці поїсти. Але овечка навіть не торкнулася їжі. Христина дала овечці попити. Але та не хотіла пити. Дівчинка хотіла пограти з овечкою. Але бідолашна відмовилася грати.

Овечка стояла сумна і тиха. Така білосніжна, пухнаста і задумлива. Їй дуже хотілося повернутися на небо, до своїх друзів.

— Чому ти така сумна? — спитала Христина. — Ти захворіла?

— Ні, — відповіла овечка. — Я випадково опинилася сама, а це гірше, ніж захворіти.

І овечка розповіла:

— Ми, хмарки, завжди граємо і танцюємо. Ми прикрашаємо небо. Коли нас збирається багато, і на небі стає прохолодно, ми перетворюємося на дощові краплі та падаємо на землю. І тоді нас п'ють трави і квіти, дерева і кущі. Без нас вони не можуть жити — ми їм потрібні. Але сонце щоразу повертає нас на небо. Тому що ми потрібні й небу. Але коли я сама-одна, я... — овечка важко зітхнула, — одна я нікому не потрібна. Тому мені так сумно.

Вона довго дивилася в небо очима, повними туги і смутку, і тихо промовила:

— Може мені краще померти?

— Не вмирай, Цирі, — схвильовано промовила Христина. — Ні в якому разі не вмирай. Я обов'язково допоможу тобі. — Трохи подумавши, вона додала: — Але, правду кажучи, я поки що не знаю, як це зробити.

Вона легенько підштовхнула овечку і сказала:

— Іди на галявину. Хуго побуде з тобою. І білочки теж. А я поки подумаю.

Христина сіла на перекинуте відро і стала думати. Хто може допомогти овечці? Доктор? Можливо. Поліцейський? Теж можливо. Пастух Ерге? Може й пастух Ерге. Вчитель? Так, звичайно, вчитель! Проте ні, адже зараз канікули! Вчителів немає в місті... І, все ж таки, овечці Цирі треба якось допомогти повернутися на небо. І якомога швидше. Христина побігла по Квітковій вулиці, повз ставок, до центру міста.

Христина бігла щодуху. Раптом хтось крикнув: «Гоп-ля!», а хтось схопив її за волосся. Це були Боббі і Дітер, бешкетливі хлопчаки. Раніше вони разом з Христиною ходили в дитячий садок.

— Геть з дороги! — крикнула дівчинка, і від гніву у неї навіть почервоніли вуха.

Але трохи згодом вона зупинилася, примружила очі і рішуче сказала:

— Ні! Краще допоможіть мені!

Вона розповіла хлопцям про овечку-хмарку і дала кожному з них доручення:

— Ти, Боббі, біжи до доктора. А ти, Дітер, біжи до пастуха Ерге, — сказала вона і помчала далі.

Боббі застебнув на всі ґудзики сорочку і побіг до доктора. Ось будинок з білою дощечкою, на якій написано прізвище доктора. Боббі рішуче піднявся по сходах і натиснув кнопку дзвінка. Двері відчинила привітна тітонька. Боббі стояв з переляканим обличчям і не міг вимовити ані слова. Тітонька поклала руку на плече хлопчику, обережно підштовхнула його до кімнати і посадила в крісло.

Потім вийшов привітний дядько в білому халаті. Він примусив Боббі відкрити рота і сказав:

— Зубки, синку, треба чистити. Завтра прийдеш ще раз.

Привітний дядько в білому халаті навіть подарував йому зубну щітку. Хлопчикові було соромно. Виявляється, він помилково потрапив до зубного лікаря.

В цей час Дітер прибіг до пастуха Ерге, який жив на околиці міста. Пастух вислухав історію Цирі, овечки-хмарки, набив люльку тютюном, сказав «гм», і все. Більше він нічого не сказав.

А Христина стояла на перехресті та дивилася на поліцейського. Той стояв на невисокій тумбі й вказував автомобілям, куди їм їхати.

Він махав смугастою паличкою і свистів у свисток. І всі машини слухалися його.

«Так! — подумала Христина. — Цей чоловік нам допоможе». І коли поліцейський підняв свою паличку, вона підійшла до тумби.

— Здрастуйте! — привіталася Христина і розповіла поліцейському історію Цирі, овечки-хмарки.

Поліцейський почухав потилицю і нічого не сказав. Свисток замовк, і паличка застигла в його руці. Поліцейський стояв і думав.

Всі автомобілі зупинилися. На перехресті скупчилися машини: легкові, автобуси, молоковози, бензовози, панелевози, мотоцикли, моторолери, мопеди, поштові пікапи, весільні екіпажі, циркові фургони, кінні вози і навіть ручні візки. Підійшли кілька пішоходів і теж зупинилися.

А поліцейський все стояв і думав: як же допомогти овечці-хмарці .

Раптом здалеку долинули гучні сигнали: У-і-і-і! У-і-і-і! У-і-і-і!

Поліцейський подивився на годинник і зрозумів — це їдуть пожежники. На навчання.

Поліцейський усміхнувся і підняв свою смугасту паличку. Він одразу здогадався, хто допоможе овечці. Звичайно ж, пожежники. Зі своєю довгою-предовгою драбиною. Він змахнув паличкою, і всі машини поїхали: легкові авто, вантажівки, автобуси, молоковози, бензовози, панелевози, мотоцикли, моторолери, мопеди, поштові пікапи, весільні екіпажі, циркові фургони, кінні вози і навіть ручні візки. Вулиця звільнилася для пожежників.

Вони під'їхали, і поліцейський пронизливо свиснув у свій свисток. Пожежна машина заскрипіла гальмами і зупинилася. Христина і поліцейський, перебиваючи один одного, стали розповідати історію Цирі, овечки-хмарки.

— Так! — сказав командир пожежників і посадив Христину поруч із собою до кабіни.

Пожежники одразу ж поїхали на допомогу овечці. У-і-і-і! У-і-і-і! У-і-і-і! Вони мчали вулицями, а люди зупинялися і з тривогою питали один одного: «Що трапилося?» Але нічого страшного не трапилося. Пожежники просто їхали до лісової галявини.

На галявині, мовчазна і сумна, стояла Цирі, овечка-хмарка.

Хуго на коротких ніжках ходив навколо Цирі. А білочки сиділи на березовій гілці і дивилися вниз.

Неподалік стояв пастух Ерге. Він тримав у руці гострі ножиці для стрижки овець і дивився на овечку-хмарку.

— Гм! — промовляв він голосно і пихкав люлькою.

Пастух любив порядок і не міг спокійно дивитися на нестрижену овечку. Позад нього стояло стадо гладко стрижених овець, а серед них — кудлата вівчарка.

На галявині зібралися люди, які почули про Цирі. Тут був дядько з метеорологічної станції. Він прогнозував погоду і тому краще за всіх знався на хмарах. Боббі і Дітер теж були тут, вони сиділи в траві і жували щавель. Вони чекали на Христину.

У-і-і-і! У-і-і-і! У-і-і-і!

Ось і приїхали пожежники. Вони звернули з лісової дороги і різко зупинилися на галявині. Христина зістрибнула зі свого сидіння і нахилилася над Цирі. Хуго радісно загавкав, а незадоволений пастух Ерге (адже він так і не зміг постригти овечку), сховав ножиці в кишеню.

Пожежники зіскочили зі своїх місць і відразу ж взялися за справу. Під керівництвом командира вони миттю встановили височезну пожежну драбину, майже до самого неба. Командир обережно взяв овечку на руки і почав підніматися з нею вгору.

Поступово він ставав все меншим і меншим.

Христина взяла Хуго на руки, і вони разом дивилися в небо. Христина навіть трошки поплакала.

Боббі і Дітер наділи пожежні каски, а пастух Ерге відігнав своє стрижене стадо. Дядько з метеорологічної станції хитав головою і весь час ходив туди-сюди. Інші люди теж дивилися, хтось махав руками, а хтось стояв, відкривши рот від подиву.

А командир пожежників піднімався все вище й вище. Коли він дістався до кінця драбини, він трохи нахилився вперед і дбайливо передав овечку її друзям, білим хмаркам, які танцювали на блакитному небі.

Щаслива, але трохи сумна Христина повільно йшла додому. А поруч слухняно дріботів Хуго.

Біля ставка Христина на хвильку зупинилася і подивилася на золоту рибку. Вона підпливла ближче і висунула голову з води. Христині здалося, ніби рибка сказала: «Дякую!»

Автор: Родріан Ф.; ілюстратор: Єрьоміна Т.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова