Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Італійська народна казка

Ослячий салат

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова

Жив колись на світі молодий мисливець, який щодня ходив до лісу стріляти дичину. Якось ішов він стежкою, весело насвистуючи, як раптом назустріч йому вийшла з хащі старенька у лахмітті.

– Здрастуй, милий мисливцю, ти молодий і, здається, дуже щасливий, а я от стара й слаба і не можу ніяк заробити собі на прожиток. Зглянься на мене, дай мені на хліб!

Наш мисливець був доброю і жалісливою людиною. Йому стало шкода стареньку і, пошукавши у кишенях, він віддав їй все, що там було, а потім пішов далі. Але старенька зупинила його:

– Ти добрий хлопець, і за те що ти допоміг мені, я хочу зробити тобі подаруночок: іди далі цією стежкою і невдовзі ти побачиш дерево, на якому сидять дев'ять птахів. Вони тримають у дзьобах старий плащ і рвуть його на шматки, віднімаючи один у одного. Візьми рушницю і вистріли в них. Птахи кинуть плащ і полетять. Тільки одного з них буде вбито. Плащ візьми собі, він має чарівну силу: коли ти одягнеш його, він перенесе тебе у будь-яке місце. А з убитого птаха вийми серце та з'їж його. Після цього щоранку, тільки-но прокинешся, ти будеш знаходити у себе під подушкою золоту монету.

Мисливець подякував старенькій і пішов далі.

«Оце наговорила вона мені усякої дивини, – добре, якби хоч половина з цього здійснилася!» – думав про себе юнак.

Але не пройшов він і ста кроків, як почув пташиний гомін і, піднявши голову, побачив, що на дереві сидить зграя птахів і з гучним криком рве на шматки старий плащ.

– Ось тобі й маєш, – сказав мисливець, – та це ж те, про що казала стара!

Недовго думаючи, він вистрілив у птахів, і вся зграя знялася з дерева й полетіла. Тільки один з птахів упав мертвий на землю. Упав разом із ним і плащ.

Мисливець підняв плащ, а потім і вбитого птаха. Він вийняв з нього серце, як наказувала старенька, і проковтнув його, а потім пішов додому.

Наступного ранку, тільки-но прокинувшись, мисливець згадав усе, що сталося напередодні. Щоб перевірити пророцтво старої, він сунув під подушку руку і, на свій невимовний подив витягнув звідти блискучу золоту монету.

Наступного ранку повторилося те ж саме, і скоро наш молодець набрав цілу купу золота.

– Нащо мені стільки грошей, якщо я буду весь час сидіти вдома; піду-но я помандрую білим світом, подивлюся на добрих людей, – вирішив мисливець, розбираючи своє багатство.

Він перекинув через плече свою мисливську сумку, взяв рушницю, попрощався з рідними і вирушив у дорогу.

От якось ішов він густим дрімучим лісом. Довго йшов він стежкою і нарешті вийшов на широку галявину, посеред якої стояв старовинний замок.

В одне з вікон замку виглядала сама господиня з молодою донькою. Стара господиня була зла й жадібна та ще й вміла варити різні чарівні зілля. Побачивши нашого мисливця, вона вказала на нього доньці зі словами:

– Он бачиш цього чоловіка, що виходить з лісу? Він володіє дивовижним талісманом. Йому пощастило проковтнути пташине серце, і з того часу щоранку у нього під подушкою з'являється золота монета. Але ми повинні заволодіти цим талісманом.

– Але як же ми зможемо відняти у нього талісман, якщо він так дорожить ним, що навіть проковтнув його, – зауважила донька.

– О, я навчу тебе, – сказала стара. – Якщо ж ти не послухаєшся мене, то пошкодуєш про це!

Тим часом мисливець, підійшовши ближче до замку, помітив молоду дівчину, що стояла біля вікна.

– Ну от і добре, я пройшов чималий шлях, тепер можна й відпочити, адже грошей у мене вистачає, – сказав він і, недовго думаючи, попрямував до замку.

Обидві господині радо прийняли його і просили погостювати у них, і, оскільки молода дівчина дуже сподобалася нашому мисливцеві, він із задоволенням залишився. Минали день за днем, і мисливець нарешті так покохав молоду господиню, що не відходив від неї ні на крок і ладен був зробити все, чого вона забажає.

– Ну, ось тепер настав час, коли ми легко зможемо заволодіти пташиним серцем, – сказала зла мати доньці. – Тільки роби все, як я накажу!

Вона приготувала чарівне зілля з тільки їй відомих трав і, наливши його в кубок, наказала доньці дати його випити мисливцеві.

І от, тільки-но молоді люди залишилися самі, дівчина стала просити мисливця випити чарівного напою.

– Якщо ти кохаєш мене, то, будь ласка, зроби це, – просила вона юнака, ласкаво дивлячись на нього своїми прекрасними очима. І той, щоб зробити їй приємне, вихилив до дна все, що було в кубку, майже не усвідомлюючи, що робить. Але тільки-но він випив останню краплю, як тієї ж миті пташине серце вистрибнуло у нього з рота. А молоденька обманщиця схопила його і проковтнула, оскільки знала, що інакше мати заволодіє ним для себе.

Наступного дня мисливець вже не знайшов під подушкою золотої монети, але усі думки його були про кохану дівчину, тож він і не помітив цього.

Між тим хитра мати, забравши в мисливця пташине серце, побажала заволодіти й чарівним плащем і сказала про це доньці.

– Ах, ні, ні, залишимо йому хоча б плащ, адже не можна ж позбавляти його всього, – вмовляла молода дівчина свою жадібну матір.

– Ти дурна і нічого не розумієш! – зі злістю крикнула стара. – Цей плащ – безцінний скарб, рівного якому немає в цілому світі, і якщо ти будеш опиратися, то пошкодуєш про це.

Дівчина хоч-не-хоч погодилася виконати наказ матері, і, якось, стоячи разом із мисливцем біля прочиненого вікна, вона подивилася на гори, що виднілися вдалині, і важко зітхнула.

– На що це ти дивишся так пильно і чому зітхаєш? – запитав її юнак.

– О, мій коханий, чи бачиш ти оті гори? Кажуть, що в них приховано безліч дорогоцінних скарбів, але ніхто не може дістати їх. Гори такі високі, що до їхніх вершин можуть долетіти тільки птахи.

– Ну, якщо ти сумуєш тільки через це, то я зараджу твоєму горю, – сказав мисливець.

Він швиденько надів свій плащ, закутав у нього й дівчину і побажав перенестися на вершину гори.

Молоді люди не встигли й оком моргнути, як вже були на горі. І що за дива побачили вони там! Усюди навколо мерехтіли дорогоцінні камені, виблискуючи всіма барвами веселки, аж очам було нестерпно дивитися на них. Дівчина нестямилася від радості й почала поспіхом збирати коштовності, а мисливець допомагав їй. Довго вони збирали камені, намагаючись захопити найкращі, але нарешті, під впливом чар злої чаклунки, мисливець відчув, що його нездоланно хилить до сну.

– Знаєш що, – сказав він дівчині, – давай-но трохи відпочинемо.

Вони сіли на траву, і мисливець, поклавши голову на коліна своїй супутниці, одразу ж заснув глибоким сном. А дівчина тихенько зняла з нього плащ, накинула його собі на плечі і, побажавши перенестися додому, опинилася у своєму замку.

Наш мисливець спав довго й міцно. Але нарешті він прокинувся і побачив, що знаходиться сам-один на вершині високої гори. Здогадавшись, що дівчина обдурила його, бідолаха дуже засмутився.

– О, скільки брехні й обману зустрічається у цьому світі, – з сумом промовив він. – Я всім серцем покохав цю дівчину і готовий був пожертвувати для неї всім на світі, а вона обманом відняла у мене мої скарби!

Наш мисливець довго сидів, роздумуючи про свою невеселу долю. Але гора ця належала велетням, які були її повноправними господарями. І от юнак побачив, що три велетня прямують до нього. Не знаючи, що робити, він швидше ліг і удав, ніби спить.

Підійшовши до мисливця, один з велетнів штовхнув його ногою й прогарчав:

– Що це за черв'як тут лежить?

– Розчав його, – сказав другий.

Але третій був добрішим за інших і проказав:

– Облиште його. Він все одно не зможе жити тут, а якщо надумає піднятися вище, то хмари підхоплять і понесуть його.

І велетні пішли далі. Але мисливець, підслухавши їхню розмову, зважився скористатися цим. Абияк він видерся на вершину гори і сів там, а через деякий час на небі з'явилася невеличка хмаринка. Проносячись повз гору, вона дійсно підхопила нашого мисливця і довго носила його по світу, поки нарешті не опустилася у якомусь саду, оточеному з усіх боків високим муром. Опинившись у саду, мисливець озирнувся навкруги.

– Аж тут зовсім непогано, – сказав він, – якби ж тільки було чим пообідати, адже я страшенно голодний. Але в саду немає ні груш, ні яблук, самі тільки овочі. Що ж, врешті-решт, можна перекусити й салатом. Правда, він не дуже смакує, але ж як освіжає!

З тими словами мисливець вибрав добрячий качан салату і почав його жувати.

Але не встиг він з'їсти й двох листочків, як відчув, що з ним робиться щось дивне. У нього з'явилися чотири ноги, велика голова, пара довгих вух, і от він із жахом побачив, що цілком перетворився на осла. Але, оскільки він був ще й досі голодний, і до того ж, ставши ослом, знаходив тепер соковитий салат значно смачнішим, він продовжував їсти його. Нарешті, поївши одного сорту салату, він надумав спробувати іншого. Але тільки-но з'їв два-три листочки, як знову перетворився на людину.

Втомившись від усіх хвилювань, наш мисливець вирішив, що час йому відпочити, і розтягнувся на м'якій траві. Прокинувшись наступного ранку, він зірвав один качан того салату, який перетворив його на осла, і один качан того сорту, після якого він знову став людиною, і сховав їх до своєї торби.

– Це стане мені в пригоді, щоб покарати моїх кривдниць, – подумав він і, перебравшись через стіну, вирушив на пошуки замку, в якому жила стара з дочкою. Через два дні він нарешті знайшов його і, вимастивши собі обличчя так, що його не впізнала б і рідна мати, увійшов до воріт і попросив дозволу відпочити.

– Я так втомився, що не можу більше зробити й кроку, – сказав він.

– Але хто ж ти такий і чим займаєшся? – запитала його стара.

– Я королівський слуга, і його величність наказав мені розшукати найкращий салат, який тільки існує в світі. Мені вдалося виконати це доручення, але сьогодні так спекотно, що ніжний салат вже починає в'янути, і я не знаю, чи вдасться мені донести його до палацу.

Вислухавши розповідь мисливця, стара забажала неодмінно покуштувати королівського салату.

– О, як би мені хотілося хоч трошки покуштувати такий рідкісний овоч, – сказала вона.

– Це дуже легко виконати, – відповів мисливець, – я захопив два качани і один можу дати вам.

Сказавши так, він відкрив свою сумку і вийняв качан ослячого салату. Стара, нічого не запідозривши, вирішила негайно покуштувати салату і поспішила до кухні, щоб приготувати його. Коли ж він був готовий, то вона не стерпіла і, не чекаючи обіду, відкусила листочок.

Але тільки-но встигла вона його проковтнути, як одразу ж перетворилася на ослицю і з ревом вибігла у двір. Тим часом до кухні увійшла служниця і, побачивши на таці салат, побажала й собі покуштувати страву, приготовану для господинь. Але тільки-но встигла вона з'їсти два чи три листочки, як перетворилася на осла і побігла слідом за своєю господинею.

А поки все це відбувалося, наш мисливець сидів у замку, розмовляючи з дівчиною, якій також дуже хотілося покуштувати рідкісного салату. Бачачи, що ні стара, ні служниця не повертаються з кухні, він здогадався, що чари вже почали діяти, і сказав своїй співрозмовниці:

– Я піду до кухні подивлюся, чи скоро буде готовий салат.

Вийшовши з кімнати, він побачив двох ослів, що бігали по двору, а залишки салату тим часом валялися на підлозі.

– Ну, от і добре, дві вже покарані за свою жадібність, – сказав він і, підібравши салат, поклав його на тацю й поніс молодій господині.

– Щоб вам не чекати, я сам приніс салат із кухні, – промовив він, підносячи тацю дівчині, яка з превеликим задоволенням почала його їсти. Але тільки-но встигла вона з'їсти кілька листочків, як і з нею сталося те ж, що і з іншими – вона перетворилася на осла.

А мисливець тоді вмився і набув свого колишнього вигляду, щоб стара з донькою могли впізнати його. Потім він прийшов до своїх кривдниць і сказав їм:

– Ну, тепер ви отримали належне покарання за свою жадібність та підступність і не будете більше обманювати людей!

З цими словами він прив'язав кожній з них на шию мотузку і повів до знайомого мірошника. Підійшовши до його будинку, він постукав у вікно, і мірошник, висунувши голову, запитав, чого він хоче.

– Та ось у мене є три осла, які жах як набридли мені. Будь ласка, візьми їх до себе, а я заплачу тобі скільки треба, – відповів мисливець.

– Чом же не взяти, візьму, – відповів мірошник – але що ж мені робити з ними?

– О, я навчу тебе, – сказав мисливець. – Ось цього, – показав він на осла, на якого перетворилася стара матір, – слід раз на день годувати і три рази на день бити палицею. Цього, – вів далі він, вказуючи на того, на якого перетворилася служниця, – три рази на день годуй і один раз на день бий. А того третього три рази на день годуй і зовсім не бий! – закінчив він, показавши на осла, на якого перетворилася дочка старої.

Розпорядившись таким чином, мисливець повернувся до замку і оселився в ньому. Але через три дні до нього прийшов мірошник і сказав:

– Я не знаю, що мені робити з твоїми ослами. Той, якого ти наказав годувати один раз на день і три рази бити палицею, ось-ось здохне, а два інших, які отримують їжу тричі на день, такі худі й сумні, що й дивитися на них боляче.

Тоді мисливець вирішив, що винні вже достатньо покарані за свою провину, і наказав мірошнику привести ослів до замку. Тут він дав їм поїсти того салату, який перетворював осла на людину, і всі три жінки набули свого справжнього вигляду.

Після цього молода дівчина впала до ніг мисливця і зі сльозами просила у нього пробачення.

– Я вкрала твої скарби не з власної волі, а за наказом матері, – сказала вона. – Ось висить твій плащ. Ти можеш взяти його, а пташине серце я теж поверну тобі, і ти як і раніше щодня знаходитимеш під подушкою золоту монету.

Мисливець добре бачив, що дівчина щиро кається у своєму вчинку, і весь його гнів минув.

– Залиш у себе пташине серце, будь моєю дружиною, і ми обидва будемо користуватися ним, – сказав він.

Дівчина із задоволенням погодилася, і молоді люди, повінчавшись, зажили щасливо й багато.

Автор: Італійська народна казка; ілюстратор: Устінова Ю.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2025 Валерія Воробйова