Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Read in English

Ох і золота табакерка

Білоруська народна казка

Ох і золота табакерка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Свірідов

Жив собі сирота Янко, син лісника. Батько й мати в нього померли, а рідних нікого не було. Так і жив він сам у лісі, у батьковій хатині. А щоб було веселіше, завів собі смугастого котика.

Звик до нього котик. Бувало, куди господар іде, туди й він.

Пішов якось Янко по хмиз. Ясна річ, і котик за ним. Набрав Янко в'язку хмизу, несе додому, а котик тягне за ним суху гілочку.

Стомився Янко, сів на пеньок відпочити, подумав, як важко жити йому на світі, і голосно застогнав:

– Ох ох!..

І тільки-но він так сказав – як вискочив з-під пенька маленький дідок із довгою бородою.

– Навіщо гукав мене, хлопче?

Подивився переляканий Янко на нього й каже:

– Ні, дідуню, не гукав я тебе.

– Як не гукав? – сперечається дідок. – Я ж не глухий! Ти два рази назвав моє ім'я: Ох, Ох... Тепер ти повинен мені сказати, чого ти від мене хочеш.

Ох і золота табакерка

Подумав Янко й каже:

– Нічого мені не треба. От тільки голодний я дуже. Якщо маєш кусень хліба, то дай.

Ох пірнув назад під пень і тягне звідти шматок хліба та ще й миску капусняку.

– На, – каже, – їж.

Ох і золота табакерка

Наївся сирота, котика нагодував та низько вклонився дідові:

– Дякую, дідуню, за обід: давно я нічого такого смачного не їв.

Скинув він на плечі свій хмиз і пішов весело додому.

Минув день, другий, знову голод долає. Згадав Янко про дідка. "Піду, – думає, – може, він нагодує мене ще раз".

Прийшов до того самого місця, сів на пеньок і зітхнув:

– Ох!

Вискочив дідок.

– Чого треба, хлопче?

Вклонився йому Янко:

– Я голодний, дідуню. Дав би ти мені знову шматок хліба?

Виніс йому дідок шматок хліба і миску капусняку.

Так з того часу й пішло: захоче Янко їсти – от він і йде до дідуся.

Якось виніс йому дідок замість обіду золоту табакерку.

– Ось що, хлопче, – каже, – не займай мене більше: я вже старий і обід мені носити важко. Візьми оцю табакерку. Якщо тобі щось знадобиться, ти відкрий її, і мій слуга одразу ж з'явиться перед тобою. Він не гірше за мене виконає все, що ти накажеш.

Узяв Янко золоту табакерку, подякував від усього серця дідусеві та пішов, пританцьовуючи, додому.

Відкрив він удома золоту табакерку – вискочив із неї маленький чоловічок, але не такий, як дідусь Ох, а молодий та прудкий.

– Чого накажеш? – запитує в Янка чоловічок тоненьким голоском.

– Дай мені, братику, чогось попоїсти.

І вмить поставив чоловічок на стіл миску капусняку, поклав великий шматок житнього хліба, а сам стрибнув у золоту табакерку та й зачинився.

Ох і золота табакерка

Пожив так Янко деякий час, і захотілося йому по світу походити, людей подивитися, себе показати, бо ж він ніколи ніде, окрім свого лісу, і не був.

Узяв він золоту табакерку, гукнув котика та й вирушив у дорогу.

Багато обійшов він селищ, міст, багато різних див бачив і от прийшов нарешті до синього моря. Бачить – лежить на морському березі срібляста рибка. Мабуть, хвиля викинула її під час прибою. Сіпається рибка, б'ється об каміння, а ніяк назад у море потрапити не може. Пожалів Янко бідолашну рибку. Взяв він її обережно та й кинув у море.

Майнула рибка хвостиком, ковтнула води, прокинулася, а потім висунула з води голівку та й каже людським голосом:

– Дякую тобі, добрий молодцю, що врятував мене від смерті. Може, і я колись тобі допоможу.

Усміхнувся Янко:

– Навіщо мені, рибко, твоя допомога: у мене в кишені і не такий помічник є.

Ох і золота табакерка

Але рибка вже не чула його.

Пішов він далі. Раптом вибігає з нірки сіра мишка. Котик цап її за спину і хотів було з'їсти.

Шкода стало Янкові мишку. Був він такий, що всіх жалів: пам'ятав, як раніше важко йому жилося. Узяв він мишку, погладив та й посадив до кишені, а потім вийняв з торби хлібну скоринку й кинув їй туди.

– Їж, – каже, – ти, мабуть, голодна.

Ох і золота табакерка

Мишка й вгамувалася, почала скоринку гризти. Йде він, йде берегом моря, аж тут і вечір настав – треба шукати де спати. Бачить – на горі височіє великий палац. "Ні, – думає Янко, – туди мене не пустять". Пішов він далі. Дивиться – стоїть біля моря маленька рибальська хижка. Зайшов Янко до неї і попросився переночувати.

– Добре, – каже господар, – ночуй. Мені веселіше буде.

Розговорився Янко з господарем.

– Що це за палац був по дорозі? – запитує він у нього.

– Це королівський палац, – каже господар. – Там живе сам король. Тільки от нещодавно біда трапилася: прилетів із півночі морський змій, схопив його доньку і забрав на свій зачарований острів, куди ані берегом, ані морем не дістатися. Король з відчаю волосся на голові рве. Оголосив по всьому королівстві: хто, мовляв, поверне йому доньку, за того й віддасть її заміж і все королівство після смерті своєї відпише. Багато приїжджало сюди різних княжичів та королевичів, але ніхто до острова того дістатися не зміг: морський змій такі хвилі здіймає, що нічого не поробиш...

Ох і золота табакерка

Згадав Янко про свого чарівного помічника із золотої табакерки та й каже рибалці:

– Передай, якщо можеш, королю, що завтра рано-вранці він свою дочку побачить.

Пішов рибалка і розповів про це королю. Покликав король до себе Янка. Подивився на нього, знизав плечима. "Невже, – думає, – цей простий мужик зробить те, чого княжичі та королевичі не могли зробити? Не може такого бути!" Але королю так хотілося побачити свою доньку, що він вирішив ще раз попитати щастя. От і запитує він у Янка:

– Чи правда це, хлопче, що ти берешся визволити доньку мою з неволі?

Вклонився Янко королю й відповідає:

– Правда, пане королю. Я брехати не вмію.

– Ну дивися, – каже король, – щоб завтра до сходу сонця моя донька була у мене, бо інакше накажу розірвати тебе залізними боронами.

– Гаразд, – погодився Янко.– Нехай буде по-твоєму.

Вийшов він з палацу, відкрив золоту табакерку. Вискочив із неї спритний чоловічок:

– Чого накажеш?

– Зроби, братику, милість: збудуй за ніч залізний міст від палацу королівського до зачарованого змієва острова і постав на ньому золоту карету, запряжену шістьма кіньми. Завтра на світанку я поїду на острів.

– Добре, – каже чоловічок, – усе буде зроблено, як ти просиш.

Повернувся Янко до рибалки та й ліг спати. Вранці піднявся ще удосвіта, дивиться – перекинутий залізний міст від королівського палацу до змієва острова, і стоїть на мості золота карета, запряжена шістьма кіньми, а біля коней стоїть його помічник із батогом.

Ох і золота табакерка

Підійшов Янко до свого помічника, вийняв табакерку й каже:

– Дякую тобі, братику. А тепер іди відпочивати, бо ти, напевно, дуже заморився.

Чоловічок віддав Янкові батіг, а сам сховався у золотій табакерці.

Сів Янко в карету і поїхав по королівну. Приїжджає на острів, бачить – стоїть там великий темний замок, і дивиться з вікна здивована королівна. Давно не бачила вона людей і зраділа Янкові, як рідному брату.

– Хто ти такий? – питає. – І навіщо ти приїхав сюди?

– Не питай, панночко, – відповідає Янко, – а сідай скоріше в карету. Поїдемо до твого батька.

Ще більше зраділа королівна, почувши такі слова.

– Але я ж не можу через двері вийти, бо там отой триклятий змій спить. Він вночі літає по здобич, а вдень під дверима відпочиває.

– То лізь через вікно.

– Боюся.

Підставив Янко руки:

– Стрибай!

Ох і золота табакерка

Стрибнула королівна з вікна і прямісінько до нього на руки. Схопив її Янко, посадив у карету і помчав блискавкою до королівського палацу.

Почув змій гуркіт, схопився, дивиться – немає королівни... Він – наздоганяти. Біжить, аж міст тремтить, вогонь з пащі пашить...

Озирнувся Янко – женеться щосили за ними змій. Ось-ось наздожене. Давай він тоді батогом коней шмагати. Ті рвуться вперед що є сили.

Примчав Янко до берега, висадив королівну з карети, потім відкрив потихеньку золоту табакерку і наказав своєму помічникові знести міст. Чоловічок вмить зніс міст, а зморений змій упав у глибоке море та й потонув.

Ох і золота табакерка

Тим часом прокинувся король, дивиться у вікно – очам своїм не вірить: веде Янко до палацу його доньку!

Вибіг король назустріч, став доньку обіймати, цілувати. Вже такий щасливий, такий радісний.

– Ну, хлопче, – каже він Янкові, – потішив ти мене. Віддам тобі за це доньку свою в дружини та й відпишу вам після своєї смерті все королівство.

Ох і золота табакерка

Зіграли весілля, і став сирота Янко чоловіком королівни. Усі його любили, от тільки сама королівна на нього скоса поглядала: адже не до душі їй, що стала вона дружиною простого мужика. От і пристала вона якось до чоловіка:

– Скажи мені, хто тобі міст побудував, по якому ти мене привіз?

Янко все відмовчувався, відмовлявся, та тільки не дає йому жінка спокою.

– Помру я, – каже, - якщо не скажеш мені.

Що тут робити – розповів Янко жінці все і показав їй золоту табакерку.

– Тільки присягнися, – каже, – що ти ніколи її без мене до рук не візьмеш.

Королівна присягнулася, а потім і каже:

– Хочу жити з тобою в замку на острові. Накажи своєму помічникові, щоб міст побудував.

Не став Янко їй суперечити: відкрив при дружині табакерку, наказав помічникові – і побудувався міст.

Переїхали вони до змієвого замку. Королівна й каже:

– Тільки не прибирай моста: ми будемо по ньому на берег їздити – до батька в гості або ще кудись.

Прожили вони кілька днів у замку. Захотілося Янкові поїхати на полювання. Узяв він лук, котика й мишку, щоб у дорозі веселіше було, і поїхав по мосту.

Тільки-но зійшов на берег, дивиться – не стало за ним моста! "Що за диво?" – думає Янко. Помацав у кишені, аж там немає табакерки... Котика взяв, мишку взяв, а табакерку забув... Тут він про все й здогадався. "Ось тобі й слово королівни! – подумав про себе Янко. – Я пожалів її, з біди виручив, а вона мені за моє добро злом відплатила. Доведеться тепер знову повертатися до своєї хати та голодувати, як раніше".

Сів він на морському березі та й заплакав від образи.

Раптом чує – мишка у кишені шкребеться. Висунула звідти голівку й питає:

– Чого ти плачеш, добрий чоловіче?

Розповів їй Янко про свою біду.

– Нічого, – втішає його мишка, – такої біди ми позбудемося.

Пошепотілася вона про щось із котиком, потім сіла йому на спину, і попливли вони по морю. Допливли до замку. Сховався котик у саду, а мишка пролізла крізь щілину до кімнати королівни.

Довго вона там сиділа, виглядаючи, де королівна ховає табакерку. І підгледіла-таки – у дерев'яній скрині замикає!

Вночі, тільки-но королівна вляглася спати, прогризла мишка скриню, схопила табакерку і побігла до котика в сад.

Ох і золота табакерка

– Знайшлася, – каже, – золота табакерка!

– То сідай мені на спину! – велів котик. – Попливемо назад.

Сіла мишка йому на спину, і поплив котик, фиркаючи, по хвилях.

Допливли вони майже до самого берега. Запитує котик у мишки:

– Чи не загубила ти табакерки?

– Ні, – каже мишка, – ось вона!

Підняла табакерку, щоб показати котику, та не втримала: впала табакерка та й шубовсть у море!

– Ах ти, роззява! – розсердився котик. – Що ж ти наробила?

Виплив він на берег і схопив мишку зубами за спину:

– Я тебе зараз задушу!

Побачив це Янко, забрав у котика мишку. А як дізнався, що сталося, то сів біля моря і сильно зажурився – так шкода було йому табакерки!

Раптом виплила з моря срібляста рибка:

– Про що ти, чоловіче, бідкаєшся? Розкажи мені: може, я тобі якось зараджу, адже ти врятував мене колись від смерті.

Подивився Янко – і впізнав ту саму рибку.

– Ех! – тяжко зітхнув він. – Велика в мене біда...

І розповів рибці про своє горе. Вислухала його рибка і каже весело:

– Хіба ж то біда! У мене тут в морі табакерок, скільки хочеш. Я викидатиму їх, а ти дивись, яка твоя. Свою візьми, а мої назад мені поверни.

Хлюпнула рибка хвостом і пірнула на дно моря.

Незабаром почала вона викидати на берег табакерки – срібні, золоті, діамантові. У Янка прямо в очах замиготіло від табакерок. Почав він до них уважно придивлятися і побачив нарешті свою. Зрадів Янко, кинув у море зайві табакерки і гукнув рибці:

– Дякую тобі, рибко! Виручила ти мене з біди.

Узяв він свою золоту табакерку та й пішов по світу разом із котиком і мишкою шукати кращих людей.

Ох і золота табакерка



Автор: Білоруська народна казка; ілюстратор: Свірідов П.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова