Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ірландська народна казка

Мудра Унах

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Є.Ведерніков

Жив колись в Ірландії герой-велетень на ім'я Кухулін. І був там ще один герой, такий само задерикуватий вояка, тільки на зріст поменше, на ім'я Фінн.

Яких тільки історій не розповідали про цих двох героїв, про їхні люті битви і сміливі подвиги! Але ми розповімо вам зовсім іншу історію. Скоріш за все, це не дуже правдива історія, а просто казка про велетнів, яку придумали, стомившись розповідати про їхні геройські справи і бажаючи з них посміятися.

Отже, Фінн жив у великому будинку на вершині крутої гори. Не можна сказати, щоб це було таке вже зручне місце для житла: звідки б не дув вітер, на вершині гори завжди було дуже вітряно. До того ж, коли Фінна не було вдома, його дружині, Унах, доводилося самій ходити по воду, а для цього треба було спуститися до підніжжя крутої гори, де протікала річка, і потім з повними відрами дертися нагору. Це не така вже й легка справа, як ви собі можете уявити.

І все ж таки в одному те місце, де стояв будинок Фінна, було дуже зручне: з вершини гори Фіннові було видно все – і північ, і південь, і захід, і схід. Тож коли комусь із його ворогів спадало на думку нанести йому візит, він знав про це заздалегідь. А Фінн був не з таких, хто любить несподівані візити і всякі сюрпризи.

Правда, він міг і іншим шляхом дізнатися, що на нього чекає. Для цього йому достатньо було засунути до рота палець, намацати останній зуб з правого боку, і він одразу ж дізнавався, що згодом має відбутися.

І от одного дня, коли Фінн і його дружина Унах мирно сиділи за столом, Фінн ненароком засунув палець до рота і миттю побілів, наче сніг у січні.

– Що трапилося, Фінне? – запитала його дружина Унах.

– О горе мені! Смерть моя! Він іде сюди! – відповів Фінн, тільки-но вийняв палець з рота і зміг заговорити.

– Хто йде сюди? – здивувалася Унах.

– Жахливе чудовисько Кухулін! – відповів Фінн, і при цих словах вигляд у нього став зовсім сумний, наче дощ у неділю.

Унах чудово знала, що, хоч чоловік її і був справжнім велетнем, на зріст з добру вежу, проте Кухуліну він і в молодші брати не годився. Менш за все на світі хотів би Фінн зустрітися з таким супротивником! Усі навколишні велетні боялися Кухуліна. Коли він сердився і тупав ногою, весь острів здригався. А одного разу він так грюкнув кулаком по кулястій блискавці, що зробив з неї коржа! І з тих пір завжди носив її у кишені, щоб показати будь-кому, хто захоче з ним битися.

Сперечатися не будемо, з будь-яким іншим велетнем Фінн міг би виступити на рівних, але тільки не з Кухуліном. Свого часу він вихвалявся, що нехай, мовляв, Кухулін тільки-но сунеться, він йому покаже! І ось тепер – о горе йому і смерть! – Кухулін близько, і зустрічі з ним не уникнути.

– Якщо я сховаюся від нього, – сказав Фінн, – я стану посміховиськом серед усіх велетнів. А битися з чудовиськом, яке може одним ударом кулака перетворити кулясту блискавку на корж, – ні вже, вибачте! Вже краще якось його перехитрити. Але як?

– А далеко він зараз? – запитує у Фінна дружина.

– Біля Данганона, – відповідає Фінн.

– А коли він буде тут? – запитує Унах.

– Завтра о другій годині дня, – відповідає Фінн і зі стогоном додає: – Мій великий палець каже мені, що від зустрічі з ним цього разу мені не втекти.

– Ну, ну, любий! Не сумуй і не вішай носа, – каже Унах. – Подивимося, може мені вдасться виручити тебе з біди.

– Рятуй, голубонько! Заради всіх святих виручай! Бо він мене або засмажить, як зайця, або осоромить перед усіма нашими велетнями. О, горе мені!

– Соромся, Фінне! – каже Унах. – Досить скиглити та голосити. Бачили ми таких велетнів! Блискавку на коржа, кажеш? Ну що ж, ми його теж коржами почастуємо, від яких усі зуби у нього заболять! Не зви мене більше своєю вірною Унах, якщо я не обкручу круг пальця це грізне чудовисько.

З цими словами Унах вийшла з дому і незабаром повернулася з купою величезних пласких сковорідок, – на таких залізних сковорідках зазвичай печуть ячмінні калачі або пласкі хліби.

Унах замісила побільше тіста, щоб вистачило на всі сковорідки. Проте дуже дивні коржі вона спекла. В усі коржі, крім одного, найбільшого, завбільшки, мабуть, із колесо від воза, вона сунула у середину по залізній сковорідці та й запекла їх.

А коли коржі охололи, сховала їх до буфету. Потім приготувала великий вершковий сир, зварила цілу свинячу ногу, поставила її охолонятися і кинула в окроп один за одним із дюжину качанів капусти.

Вже настав вечір – вечір напередодні того дня, коли повинен був прийти Кухулін. Вона розпалила яскраве вогнище на одному з сусідніх пагорбів, що стояв ближче до дороги.

А потім засунула два пальця до рота і три рази голосно свиснула.

Це означало, що для мандрівників будинок Фінна гостинно відчинений – такий звичай був у ірландців ще зі споконвічних часів. І Унах хотіла, щоб Кухулін почув її.

Другого дня з самого ранку Фінн стояв уже на варті, і коли він побачив у долині височенного, як церковна дзвіниця, свого ворога Кухуліна, він кинувся додому і влетів до кімнати, де сиділа Унах, біліший за вершковий сир, який вона приготувала для шановного гостя.

– Він іде! – тремтячим голосом повідомив Фінн.

– Ах, Фінне, ну чого ти так розхвилювався, – з посмішкою сказала Унах. – Ходімо зі мною! Бачиш цю колиску? Наші діти давно вже виросли з неї. Ось тобі моя нічна сорочка і очіпок – вони цілком зійдуть за дитячі.

Одягай їх і лягай у колиску, підібгай ноги, і якось вже умостися в ній, а я накрию тебе ковдрою.

Тільки дивись, лежи й мовчи, що б не трапилося. Сьогодні ти будеш грудним немовлям.

Фінн слухняно все виконав, але коли у дверях його будинку пролунав гучний стукіт, він так і затремтів, лежачи у своїй колисці.

– Заходь і будь бажаним гостем! – гукнула Унах, відкриваючи двері чудовиську на зріст удвічі більше, ніж її Фінн.

Як ви вже, напевно, здогадалися, це був велетень Кухулін.

– Мир цьому дому! – сказав він громовим голосом. – Це тут живе знаменитий Фінн?

– Ти вгадав! – сказала Унах. – Заходь, почувайся як удома, добрий чоловіче.

– А ви, часом, не пані Фінн будете? – запитує Кухулін, входячи до будинку і сідаючи на широкий стілець.

– Ти знову вгадав. Я дружина славного й могутнього велетня Фінна.

– Знаємо, знаємо, про нього давно йде слава як про знаменитого велетня Ірландії. Що ж, а перед тобою зараз той, хто прийшов битися з ним у чесному бою!

– Ах ти, матінко! – сплеснула руками Унах. – Який жаль, адже він сьогодні ще удосвіта пішов з дому. До нього дійшла звістка, що величезне чудовисько, на ім'я Кухулін, чекає на нього біля моря на північному березі, ну, знаєш, там, де ірландські велетні будують греблю, щоб посуху добиратися до Шотландії. Клянуся небом, не хотіла б я, щоб цей бідолашний Кухулін зустрівся сьогодні з моїм Фінном. Він сьогодні у такій люті, що зітре його на порох!

– А чи знаєш ти, що Кухулін – це я. І я прийшов до Фінна, щоб битися з ним, – сказав Кухулін, сердячись. – Ось уже дванадцять місяців, як я ганяюся за ним, і не він мене, а я його зітру на порох!

– О Божечки! Напевно, ти ніколи не бачив мого Фінна? – сказала Унах, похитавши головою.

– Як же я міг бачити Фінна, – сказав Кухулін, – якщо він щоразу тікає у мене з-під носа, наче качка на болоті?

– Це Фінн тікає у тебе з-під носа, нещасна ти малявка? – каже Унахе. – Та клянуся честю, то буде найчорніший день у твоєму житті, коли ти зустрінешся з Фінном! Залишається тільки сподіватися, що його буйний настрій до того часу трохи вщухне, бо доведеться тобі розпрощатися з життям. Можеш зараз відпочити тут, але коли ти підеш, присягаюся, я молитимуся за тебе, щоб ніколи тобі не зустрітися з моїм Фінном!

Тут Кухуліна почали розбирати сумніви: чи не дарма він прийшов у цей дім? Вони помовчали трохи, потім Унах зауважила:

– Ох і вітер сьогодні! Двері так і грюкають, і вогнище димить. От шкода, Фінна немає вдома, він би допоміг мені, як завжди за такої погоди. Але якщо вже його немає, може ти мені зробиш цю маленьку послугу?

– Яку послугу? – запитав Кухулін.

– Та дрібниця – повернути будинок лицем в інший бік. Фінн завжди так робить, коли дме сильний вітер.

Тут Кухуліна здолали ще більші сумніви. Однак він підвівся і вийшов слідом за Унах з дому. Але спочатку він тричі потягнув себе за середній палець правої руки – у цьому пальці зберігалася вся його сила! – а потім, обхопивши будинок руками, повернув його саме так, як просила Унах.

Фінн, лежачи у колисці, мало не помер від страху, тому що насправді жодного разу за всі роки, що він був одружений з Унах, вона не просила його ні про що подібне.

Унах усміхнулася Кухуліну і недбало подякувала йому, наче повернути будинок було все одно, що зачинити двері.

– Якщо твоя ласка, – сказала вона, – може, зробиш мені ще одну послугу?

– Яку ж? – запитує Кухулін.

– Та нічого особливого, – каже вона. – Через сильну посуху мені доводиться дуже далеко ходити по воду, до самого підніжжя гори. Учора ввечері Фінн пообіцяв мені, що розсуне гори й перенесе джерело сюди ближче. Але він так поспішав, кинувшись тобі назустріч, що зовсім забув про це. Якби ти хоч трішки розсунув скелі, я б миттю дістала води і приготувала тобі обід.

Кухуліну не дуже до душі припало таке прохання. Він подивився на гори, тричі потягнув себе за середній палець правої руки, потім знову подивився на гори і знову тричі потягнув себе за середній палець правої руки. Але цього виявилося мало.

Поглянувши у третій раз на гори, він втретє тричі потягнув себе за середній палець правої руки – усього дев'ять разів! – і тільки тоді йому вдалося зробити в горі велику тріщину, у милю завдовжки і у чотириста футів глибиною.

Ця тріщина збереглася і донині – вона називається Ламфордська ущелина.

– Дуже тобі дякую, – сказала Унах. – А тепер ходімо додому, і я миттю приготую обід. Фінн ніколи не пробачить мені, якщо я відпущу тебе без обіду. Хоч ви з ним і вороги, але ти повинен розділити нашу скромну трапезу.

І Унах виклала на стіл холодну свинячу ногу, свіжого масла, зняла з вогню готову варену капусту і нарешті дістала з буфету великі круглі коржі, які спекла напередодні.

– Ласкаво прошу, не соромся, – сказала вона Кухуліну.

Кухулін почав зі свинячої ноги, потім узяв варену капусту і нарешті великий круглий корж. Роззявивши ширше рота, щоб відкусити шматок побільше, він звів щелепи і одразу ж заревів не своїм голосом:

– Сто чортів і одна відьма!

– Що таке? – запитала Унах.

– Таке, що двох кращих зубів моїх наче й не було! Що за хліб ти мені підсунула?

– О, – сказала Унах, удаючи, що вона дуже здивована, – звичайний хліб! Не тільки Фінн, але навіть його дитина в колисці їсть такий хліб!

З цими словами Унах узяла зі столу найбільший корж, в якому, як ви пам'ятаєте, не було залізної сковороди, підійшла до колиски і простягнула корж Фіннові.

Кухулін уважно стежив за нею і побачив, як дитина в колисці відкусила від коржа величезний шмат і прийнялася жувати його.

– Спробуй тепер іншого коржа, любий Кухуліне, – запропонувала Унах, похитавши співчутливо головою. – Може, він буде м'якшим.

Але і в іншому коржі теж була запечена сковорода. Кухулін заревів ще голосніше. Так голосно, що Фінн у колисці затремтів від страху і навіть застогнав.

– Ну от, ти налякав дитину! – сказала Унах. – Якщо тобі не по зубах цей хліб, сказав би тихенько, нащо ж так кричати?

Але Кухуліну було не до відповідей. Він подумав про дивні порядки у цьому домі, який треба повертати то в один, то в інший бік; про гори, які треба розсовувати, і про цю дивну дитину, яка з колиски ще не вийшла, а вже жує залізний хліб!.. І сам затремтів від страху. Схоже, йому й справді пощастило, що він не застав Фінна вдома. Отже все, що говорила йому Унах, було правдою!

І Кухулін, не попрощавшись і навіть не подякувавши за обід, припустив униз з крутого пагорба, на якому стояв будинок Фінна, і біг, не озираючись, поки і зелені гори, і Ламфордська ущелина не залишилися далеко позаду.

А Фінн виліз із колиски...

і вони з Унах чудово повечеряли всім, що залишилося від обіду, який мудра Унах приготувала для Кухуліна.

Автор: Ірландська народна казка; ілюстратор: Ведерніков Є.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова