С.Воронін

Оце так молодець!

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Рєпкін

Набридло зайцю боягузом бути.

Адже дійсно, що це за життя - всього боятися. Сова пролетить - трусишся. Лисиця пробіжить - трусишся. Чоловік з рушницею десь з'явиться, та навіть і без рушниці, - трусишся. Набридло! І заєць вирішив нічого не боятися.

А для цього треба небагато: всього тільки бути хоробрим. От, скажімо, летить сова. Ну то й що? І нехай летить, а ти дивись на неї і не смій тремтіти. Або, скажімо, лисиця біжить - ну й нехай біжить, а ти знай собі лежи.

Або людина йде - ну й нехай іде. А ти піди йому під ноги та збий. От і вся розмова! Люди, вони теж іноді лякаються.

От лежить заєць під кущем, а біжить мимо лисиця.

В інший час заєць затремтів би від страху, припав до землі, вухами закрив очі, а тут взяв та й вискочив. Та на неї, та її лапою по носу. Що тут було! Лисиця від несподіванки підскочила, заверещала, та й ну бігти і кричати:

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Усе це сорока бачила.

- Оце так заєць! Як він лисицю по носі! Оце так молодець! Такого ще в наших краях не було. Силач, видно, заєць! Силач!

Затрусила сорока хвостом і полетіла по всьому лісу новину розносити.

А заєць лежить собі під кущем та травичку їсть. Радіє, як це він добряче лисицю пригостив. Виявляється, і серед лис боягузливі трапляються. Як раптом бачить: людина йде. Ну, не так щоб дуже велика людина, так, Грицько-грибничок з кошиком з берести, але все ж людина.

Заєць причаївся, бува, але згадав, що тепер він нічого не боїться, та й вискочив з-під куща прямо грибникові у ноги!

Той з переляку впав і реве.

- Мамо! – кричить. - Мамо! Мене ледве вовк не з'їв!

Ось яким великим здався Грицькові заєць. Недарма кажуть: у страху очі по яблуку. Ну, якщо вовк, тут не до грибів. Додому, додому мерщій! Вдома все розповів.

- Треба, мужики, рушниці брати і вовка шукати, - вирішив найхоробріший мисливець. - Не то нам усім біда буде.

Взяли мужики рушниці, пішли до лісу. І треба ж було так, причепився за ними немічний дідок, Зузякою його звали. Не треба було б його брати, та де там.

Більше за всіх кричить, та ще хвалиться, прибріхує, скільки він на своєму віку вовків знищив.

- Без мене пропадете! - кричить. - Пропадете!

Тому і взяли.

Усі йдуть прямо, а Зузяка за кущами шастає. Вовка боїться. Ховається.

Побачив заєць мисливців.

- Ну, - думає, - смерть моя прийшла.

Але і тепер відступатися від свого рішення не буду. Боягузом не помру! - Та й вискочив і кинувся під ноги мисливцеві, та потрапив не комусь іншому, а Зузяці.

Ох як тут Зузяка закричить від страху, як завертиться та й ну палити з рушниці на всі боки, добре, рушниця в нього була п'ятизарядна.

Весь ліс переполошив. Усі звірі хто куди.

Вовк вискочив, побачив сороку.

- Де наша смерть? - питає.

- Хіба сам не бачиш? Он заєць разом з мужиками полює на нас. Найголовніший в них!

Повернувся вовк, куди вказала сорока, все вірно: стоїть заєць перед Зузякою, махає лапою, а той на всі боки з рушниці палить.

- Ой, біда! - завив вовк і побіг так, що тільки кущі затріщали.

Вискочив на галявину, а там ведмідь брусницю їсть.

- Чого байдики б'єш! - закричав йому вовк, - заєць разом із мужиками на нас полює. Рятуй, ведмідь, свою шкуру, а не то мужикам на кожух піде!

Ведмідь, як почув, - тікати. Біжить - земля дрижить. Земля тремтить, дерево хитається.

Сова прокинулася, вилізла з дупла. Дивиться - нічого не розуміє.

- Хіба вже ніч? - питає.

- Яка там ніч! Заєць мисливців на нас веде. Рятуйся, якщо не хочеш, щоб з тебе зробили опудало! - кричить ведмідь.

Сова – рятуватися. Нічого не бачить, зигзагом летить, та над самісінькою землею.

Та налетіла на зайця ззаду. Злякався він та згадав, що хоробрий тепер, що нічого не боїться. Збив сову на землю. І почалася потіха. Зайцю любо, що він сову молотить, а сова хоч і сильна була, так осліпла, нічого не бачить: махає крилами, б'є лапами, дзьобом клацає, а все даремно.

А заєць усе сильніше та сильніше, все вправніше долає її, тільки пір'я летить. Б'є та примовляє:

- Мені і ведмідь не страшний. Захочу - всіх поб'ю!

Ледве сова вирвалася. На весь ліс чутку про зайця пустила, про силу його. Що й ведмідь йому не страшний.

Прикро, звичайно, ведмедю, а що поробиш. Хотів бува помірятися силою з зайцем, та подумав і роздумав. «Хто його знає, а як раптом намне боки, а вони в мене і так м'яті будуть: усю зиму доведеться в барлозі лежати». І відійшов убік.

Ось так і став заєць хоробрим. Щойно десь з'явиться, тут же йому і дорогою поступаються.

Отож! – погрожує їм заєць лапою. Днями сам вовк йому дорогою поступився. Навіть вклонився. Ще б пак, якщо заєць сильніший за ведмедя. А все тому, що хоробрий. А якщо хоробрий, то й сильний. Найсильніший!

Оце заєць! Оце так молодець!