|
Набридло зайцю боягузом бути.
Адже дійсно, що це за життя - всього боятися. Сова пролетить -
трусишся. Лисиця пробіжить - трусишся. Чоловік з рушницею десь
з'явиться, та навіть і без рушниці, - трусишся. Набридло! І заєць
вирішив нічого не боятися.
А для цього треба небагато: всього тільки бути хоробрим. От, скажімо,
летить сова. Ну то й що? І нехай летить, а ти дивись на неї і не смій
тремтіти. Або, скажімо, лисиця біжить - ну й нехай біжить, а ти знай
собі лежи.
Або людина йде - ну й нехай іде. А ти піди йому під ноги та збий. От
і вся розмова! Люди, вони теж іноді лякаються.
От лежить заєць під кущем, а біжить мимо лисиця.
В інший час заєць затремтів би від страху, припав до землі, вухами
закрив очі, а тут взяв та й вискочив. Та на неї, та її лапою по носу. Що тут було! Лисиця від несподіванки підскочила, заверещала,
та й ну бігти і кричати:
- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Усе це сорока бачила.
- Оце так заєць! Як він лисицю по носі!
Оце так молодець! Такого ще в наших краях не було. Силач, видно, заєць!
Силач!
Затрусила сорока хвостом і полетіла по всьому лісу новину розносити.
А заєць лежить собі під кущем та травичку їсть. Радіє, як це він
добряче лисицю пригостив. Виявляється, і серед лис боягузливі
трапляються. Як раптом бачить: людина йде. Ну, не так щоб дуже велика
людина, так, Грицько-грибничок з кошиком з берести,
але все ж людина.
Заєць причаївся, бува, але згадав, що тепер
він нічого не боїться, та й вискочив з-під куща прямо грибникові у ноги!
Той з переляку впав і реве.
- Мамо! – кричить. - Мамо! Мене ледве вовк не з'їв!
Ось яким великим здався Грицькові заєць. Недарма кажуть:
у страху очі по яблуку. Ну, якщо вовк, тут не до грибів. Додому, додому мерщій!
Вдома все розповів.
- Треба, мужики, рушниці брати і вовка шукати,
- вирішив найхоробріший мисливець. - Не то нам усім біда буде.
Взяли мужики рушниці, пішли до лісу. І треба ж було так, причепився за ними
немічний дідок, Зузякою його звали. Не треба було б його
брати, та де там.
Більше за всіх кричить, та ще хвалиться,
прибріхує, скільки він на своєму віку вовків знищив.
- Без мене пропадете! - кричить. - Пропадете!
Тому і взяли.
Усі йдуть прямо, а Зузяка за кущами шастає. Вовка боїться. Ховається.
Побачив заєць мисливців.
- Ну, - думає, - смерть моя прийшла.
Але і тепер відступатися від свого рішення не буду. Боягузом не помру! - Та й
вискочив і кинувся під ноги мисливцеві, та потрапив не комусь іншому, а Зузяці.
Ох як тут Зузяка закричить від страху, як
завертиться та й ну палити з рушниці
на всі боки, добре,
рушниця в нього була п'ятизарядна.
Весь ліс переполошив. Усі звірі хто куди.
Вовк вискочив, побачив
сороку.
- Де наша смерть? - питає.
- Хіба сам не бачиш? Он заєць разом з мужиками полює на нас.
Найголовніший в них!
Повернувся вовк, куди вказала сорока, все
вірно: стоїть заєць перед Зузякою, махає лапою, а той на всі боки з
рушниці палить.
- Ой, біда! - завив вовк і побіг так, що тільки кущі затріщали.
Вискочив на галявину, а там ведмідь брусницю їсть.
- Чого байдики б'єш! - закричав йому вовк, - заєць разом із мужиками
на нас полює. Рятуй, ведмідь, свою шкуру, а не
то мужикам на кожух піде!
Ведмідь, як почув, - тікати. Біжить - земля дрижить. Земля тремтить,
дерево хитається.
Сова прокинулася, вилізла з дупла. Дивиться - нічого не розуміє.
- Хіба вже ніч? - питає.
- Яка там ніч! Заєць
мисливців на нас веде. Рятуйся, якщо не хочеш, щоб з тебе зробили
опудало! - кричить ведмідь.
Сова – рятуватися. Нічого не бачить, зигзагом летить, та над
самісінькою землею.
Та налетіла на зайця ззаду. Злякався він та згадав, що хоробрий
тепер, що нічого не боїться. Збив сову на землю. І почалася потіха.
Зайцю любо, що він сову молотить, а сова хоч і сильна була, так осліпла,
нічого не бачить: махає крилами, б'є лапами, дзьобом клацає, а все
даремно.
А заєць усе сильніше та сильніше, все вправніше долає її, тільки
пір'я летить. Б'є та примовляє:
- Мені і ведмідь не страшний. Захочу - всіх поб'ю!
Ледве сова вирвалася. На весь ліс чутку про
зайця пустила, про силу його. Що й ведмідь йому
не страшний.
Прикро, звичайно, ведмедю, а що поробиш. Хотів бува помірятися силою
з зайцем, та подумав і роздумав. «Хто його знає, а як
раптом намне боки, а вони в мене і так м'яті будуть: усю зиму
доведеться в барлозі лежати». І відійшов убік.
Ось так і став заєць хоробрим. Щойно десь з'явиться, тут же йому і
дорогою поступаються.
Отож! – погрожує їм заєць лапою. Днями сам вовк йому дорогою поступився.
Навіть вклонився. Ще б пак, якщо заєць сильніший за ведмедя. А все тому, що
хоробрий. А якщо хоробрий, то й сильний. Найсильніший!
Оце заєць! Оце так молодець!
|
