|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Моя парасолька – повітряна кулька
Ела Пероці
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Алімов
Уздовж струмка зеленів широкий газон. На газоні світилася жовта банька маленької парасольки. Тільки зараз це була не парасолька, а Йолкін намет. Йолка стрибала навколо намету й підкидала вгору червоний м'ячик. М'яч був ще зовсім новий, і бабуся, дідусь, тато, мама й тітка пильно стежили за ним із вікна.
– Бережи м'яч! – кричали вони, коли Йолка впускала його в траву.
– Ля-ля-ля! – співала Йолка, високо підкидаючи м'ячик, і кожного разу ловила його.
Але ось вона підкинула м'яч так високо, що не зуміла його зловити. І м'ячик, новий червоний м'ячик, впав у струмок. А струмок, недовго думаючи, забрав його з собою. Забрав новий червоний м'ячик, за яким так пильно стежили з вікна мама, тато, дідусь, бабуся й тітка.
– Йолко, де м'ячик? – суворо запитали вони.
– Упав у воду, – відповіла Йолка і сховалася у свій намет.
Дідусь, бабуся, тато, мама й тітка грізно підняли вказівні пальці.
– Ти зовсім не берегла м'яч! – суворо сказали вони. Йолка схопила свій жовтий намет за ручку й накрилася ним із головою. Вона навіть заплющила очі, щоб не бачити сердитих пальців, що погрожували їй із вікна.
Тут під парасолькою та ще за міцно заплющеними повіками вона була цілком сама.
– Моя парасолька – повітряна кулька, – шепотіла Йолка.
І парасолька стала кулькою. Аж ось вона вже повільно піднімається в повітря. Йолка міцно вчепилася в неї. Вона добре чула, як внизу здивовано кричали бабуся, дідусь, тато, мама й тітка:
– Куди ти?
Вони висунулися з вікна і дивилися, як надута жовта парасолька пливе між білих хмар.
– Як ти посміла полетіти без дозволу? – кричали тато, мама, дідусь, бабуся й тітка.
А Йолка летіла вже над містом. Величезні Люблінські будинки стали зовсім крихітними. Між будинками темніли залиті тінню чотирикутні дворики. У якомусь глибокому дворі стояв стіс дров, такий високий, що до нього діставали промені сонця. А на самій верхівці сиділа кішка й грілася. Подекуди між будинків і вздовж вулиць зеленіли клаптики трави.
А он у траві стоїть дерев'яний кінь, і хлопчик скаче на ньому в якусь свою невідому країну. Вулицями бігають різнокольорові коробочки. Це, мабуть, трамваї.
А з дахів злітали білі голуби й стрімко неслися прямо до Йолки. Вони кружляли навколо неї, а вона кричала:
– Здрастуйте, голубки!
Потім голуби знову опускалися на дахи, а Йолка пливла далі. Вона пролітала над Люблінським Градом і помахала рукою дітям, що грали там. Діти скочили на лавку, потім залізли на кам'яний мур, щоб довше бачити дивовижну дівчинку, що летить так високо. А Йолка вже направила свою парасольку – повітряну кульку – до високого будинку.
Там на терасі люди пили каву. Побачивши Йолку, що летить у небі, усі повскакували з-за столів і захопленими поглядами проводжали її. Це дійсно була чудова картина! Просвічена наскрізь променями сонця пливла у блакитному небі серед білих хмар жовта баня парасольки.
А Йолка вже пропливала над парком Тіволі. Парасолька повільно почала знижуватися і нарешті опустилася прямісінько на клумбу. Але замість троянд на ній росли капелюхи! Йолка опинилася у капелюшній країні чи просто у Капелюсії. Чудові капелюхи розмірено похитувалися на тонких високих стеблах.
Йолка склала парасольку і з подивом озирнулася. І тут вона побачила дітей. І Мічека, і Ченку, і Піку, і Борко, і Юре. Але вдома вони ніколи не грали разом. З Мічеком Йолка не сміла грати, тому що він був забіякою. До Ченки їй не дозволяли підходити, тому що вона колись хворіла на кір. З Пікою їй забороняли стояти поруч, тому що вона кашляла. А Борко та Юре з дівчатами не водилися. Але тут, у Капелюсії, все дозволяється, і діти весело оточили Йолку.
– Хочеш з нами пограти? – запитали вони.
– Звичайно! – вигукнула Йолка.
– Дивись! – закричав Мічек і зірвав із клумби червоний кашкет. І одразу ж став капітаном пасажирського корабля «РАЧА».
І тоді всі почали зривати собі найрізноманітніші капелюхи. Ченка в білому капелюшку стала балериною. Піка в модному капелюсі перетворилася на кумедну виряджену пані. Борко у шкіряній кепці опинився за кермом автомобіля. А Юре в зеленому шоломі став пілотом, і його вертоліт завис над клумбою.
І вони зривали все нові й нові капелюхи і ставали ким хотіли. І на місці зірваних капелюхів негайно виростали інші, найдивовижніші. Тут були не тільки шапки-невидимки, а й шапки-всевидимки. Юре надів шапку-всевидимку і одразу ж став Всевидом. Він бачив крізь кущі, крізь каміння, будинки, хмари, крізь воду й крізь туман. І тоді Йолка згадала про свій м'ячик.
– Всевиде! – закричала вона. – Знайди мого м'ячика!
І Всевид подивився своїм всевидячим оком навколо і побачив м'ячик. Він застряг у струмку посеред каміння по той бік Капелюсії. Всевид закатав штани, пройшов по воді й дістав м'ячик. І вони стали грати Йолкіним м'ячиком. Кожен намагався закинути його якомога вище в небо. А Йолка старалася найбільше від усіх.
– Йолка, а де капелюх для тебе?
– Він мені не потрібен, – сказала Йолка. – У мене є парасолька. Моя парасолька – повітряна кулька.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова