|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Ассірійська народна казка
у переказі О.Бриндарова
Мисливець Харибу
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – М.Єрмак
В одному царстві, в одній землі, жив мисливець на ім'я Харибу. Мудрий був мисливець і чисте серце мав.
Шматка хліба не з'їсть Харибу сам, сусідів покличе. День і ніч двері в будинку його відчинені. Зайдеш голодний – вийдеш ситий. Зайдеш із сумом, турботою – поділиш її з Харибу і підеш з легким серцем.
А мисливець він був такий, що в усьому світі кращого не знайдеш. Від стріли Харибу птах в небі не сховається, звір в горах не врятується і змія в нору не піде.
От якось пішов Харибу на полювання. Бачить – від каменю до каменя біжить, ховається гарна змійка. Блищить лусочка її, веселкою грає.
А за змійкою женеться з відкритою пащею величезний горбистий змій. Ось-ось схопить її зубами.
Зняв Харибу лук з плеча і пустив свою влучну стрілу в чорного горбистого змія.
Підповзла змійка до свого рятівника:
– Дякую! Врятував ти мене від чорного змія без честі й роду. Підемо до мого батька – зміїного царя, нехай він почує, що від лиходія тільки чорне ім'я й залишилося.
Привела вона мисливця у зміїне царство.
– Проси в мене, Харибу, що хочеш, – сказав зміїний цар мисливцеві. – Що очі твої побачать, що руки візьмуть.
– Багато добра бачать мої очі в твоєму домі, та нехай додасться тобі ще більше! Багато можуть узяти мої руки, але нічого я не візьму. А прохання у мене є, адже я мисливець!
– Де ховається гірський джейран – я знаю, а от що він говорить своїй дитині – не знаю. Назву кожного каменя, кожної рослини я знаю, а чи є мова у них – не знаю. А ти, кажуть, знаєш мову всього живого і мертвого. Тож навчи мене їхньої мови.
– Багато ти, чоловіче, хочеш, – сказав зміїний цар. – Важка ця ноша, чи подужаєш підняти її? Половину своєї сили, половину своєї мудрості віддаю я тобі. Але, дивись! Міцно бережи таємницю, а відкриєш її – каменем станеш.
І зміїний цар кинув до ніг Харибу маленьку блакитну перлину, яку ховав під язиком. Подякував Харибу цареві та попрощався з ним.
Прийшов Харибу додому, дивиться, жінка доїть буйволицю, а телятко до неї рветься, жалібно мекає. І буйволиця замукала, а Харибу все розуміє:
– Не бійся, сину мій! Усе молоко в мене не видоять. Хоч в рогах прибережу, а залишу й тобі.
Скаче жаба по двору, в назустріч їй кіт іде:
– Куди, жабо, прямуєш?
А жаба надулася:
– Хіба так гостей зустрічають? Ти б вклонився спочатку, а потім вже й питай, куди.
Смішно Харибу це чути.
Ішов якось Харибу хлібним полем, милувався на стигле колосся.
"Усім хліба вистачить, і батькам, і дітям," – так думає... Як раптом чує сумний шелест колосків:
– Ростемо ми, а до жнив не виростемо. Розвіє нас вітер, спалить нас своїм гарячим подихом.
З тугою на серці повернувся Харибу додому: що ж із людьми буде, як їм без врожаю? З горем пішов наступного дня на полювання.
Далеко відійшов він від своєї хати, побачив чорну скелю. Половина її в річці, половина на землі. Увійшов Харибу в річку і чує, як річка говорить до скелі:
– Гей-гей, чорна каменюко! Недовго тобі лежати на моєму шляху. Наполовину я вже змила землю під тобою. Скоро впадеш на моє дно, зітру тебе на піщинки і широкою стане моя дорога.
Чує Харибу, як відповідає скеля:
– Хай же висохне те джерело, яке тебе народило, річко! Адже я лежу тут не дарма. Закриваю від людей скарб чарівний. Побачать люди золото – жадібними стануть. Стільки сліз проллється – скільки в тобі води немає.
– Нещасний мій народ – нова біда на нього чекає, – горював Харибу.
Цілу ніч не спав, усе думав, що ж йому робити.
А вранці знову пішов на полювання. Йде, куди ноги ведуть. Потрапив він до якоїсь долини, дивиться...
Усю її вкрили мурахи – землі не видно! Поспішають кудись, то в один бік підуть, то в інший. Здивувався Харибу, аж тут тріск над його головою пішов.
Подивився мисливець вгору, бачить – з гори стадо за стадом джейрани біжать. Штовхаються, рогами чіпляються.
Тільки-но крок ступив здивований Харибу, як на нього з гори, наче потік, набігли чорні й білі ховрахи. З ніг збивають, біжать та й біжать.
– Мерщій, мерщій, – кричать один одному маленькі звірятка. – Чуєте, як земля під ногами гуде. Скоро вдаряться гори об гори, вогонь із землі вийде! Біда тим, хто залишиться в цих місцях!
– Чого ж я стою тут! – вигукнув мисливець. – Швидше, Харибу! Треба запобігти біді! – І Харибу побіг додому так, що й кінь не наздогнав би його.
Скликав він селян: усі від мала й до велика прийшли до його хати. Дивляться – стоїть Харибу біля свого порога, стоїть жовтий як свічка. Очі опустив, важку думу думає. Перед ним три купки попелу.
– Браття мої, – сказав Харибу, – ці три купки попелу я насипав, щоб знали ви – три біди ось-ось впадуть на нас.
Перша біда – це голод... Хліб на полі росте, а не виросте. Гарячий вітер спалить наш хліб. Жніть, жніть його скоріше. Нехай не всю силу сонця він іще взяв, але стане в нагоді й не стиглий.
Друга біда – вода геть підмила той чорний камінь. Не сьогодні-завтра обрушиться скеля в річку, і відкриється яма з золотом. Золото потягне вас до себе, але ви не підходьте. Є у вас скарб дорожчий за золото – то дружба ваша. Забудете про неї, і стільки проллється крові вашої, що й буйвол у ній потоне.
Третя біда – третя купка попелу... Посипте мені її на голову, якщо слово моє буде неправдою... Не сьогодні-завтра гори здригнуться, вогонь вийде з землі, каменю на камені від ваших будинків не залишить. Швидше покиньте ці місця. Пройдуть три біди – знову повернетеся.
Вийшов вперед білобородий старець.
– Може, й правду кажеш ти, Харибу, але як нам повірити? Піти з рідної землі – це як чинару вирвати з коренем, як птицю зігнати з гнізда. Хто сказав тобі про те, що буде?
– Ох, отче старий, – зітхнув Харибу. – Краще б ти не питав мене... Клятвою зав'язаний мій язик, і життя моє в цій клятві. Але заради вас всіх відповім...
Зняв Харибу блакитну перлину з шиї і сказав:
– Подивіться на цю перлину! Зміїний цар дав мені її. Вона мені очі й вуха відкрила. Про те, що буде голод, я в полі дізнався – пшениця мені так сказала.
Після цих слів став Харибу каменем до колін.
– Підслухав я розмову річки з чорною скелею та дізнався про її таємницю.
Сказав Це Харибу і скам'янів до пояса. Але говорити не припинив.
– Ви сидите у своїх будинках, а джейрани залишили ущелини, мурахи пішли з долини, ховрахи покинули свої нори. Вони мені й сказали про третю біду.
І тут Харибу весь скам'янів... Заплакали люди від малого до великого.
А потім зібрали, скільки могли, пшениці, покинули свої будинки і великим караваном пішли по дорозі.
Проходили вони повз річку і бачили, що впав чорний камінь і відкрився чарівний скарб. Але пам'ятав народ слова Харибу. Жінки шалями закрили очі, чоловіки опустили голови і пройшли мимо.
А що сталося в цих краях – цього ніхто не знає. Але кажуть, що усі гори змішалися. Малі гори стали великими, великі в землю пішли, і місце їхнє стало долиною.
Багато років минуло, перш ніж народ повернувся у рідну землю. І знову люди побудували будинки і засіяли поля.
І ще кажуть, що там, де Харибу каменем став, джерело із землі забило, і виросла над ним висока чинара. Тінню накрила вона джерело Харибу.
Нехай завжди буде прохолода над ним, і нехай ім'я Харибу назавжди буде в серці нашому.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова