Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Французька народна казка

Малюк-хитрун

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Є.Харькова

Сторінки:   1    2   

І все було б добре, якби не дочка короля. Їй теж захотілося послухати веселі історії, які розповідав Малюк-хитрун. І якось він розказав їй, що живе в дрімучому лісі, у великому будинку Велетень-із-золотою-бородою, і ховає він у мішку ясний місяць, що висвітлює все навколо на сорок льє, і що є у нього ще чарівна скрипка зі срібними струнами, під звуки якої усі починають танцювати та сміятися.

І так захотілося принцесі отримати ці дивовижі речі, що зовсім вона втратила спокій і навіть відмовлялася їсти й пити.

Стривожився тут король.

– Що з тобою, доню? – питає. – Чи ти не захворіла?

– Ах, батьку! – зітхнула принцеса. – Накажи, щоб Малюк-хитрун сходив до Велетня і приніс мені ясний місяць, що висвітлює все навколо на сорок льє. Бо помру я з нудьги, якщо не принесе.

І королю довелося покликати до себе свого юного радника і повідати йому волю принцеси.

Засумував Малюк-хитрун, бо дуже не хотілося йому повертатися до Велетня. «Як би й він не пожартував зі мною», – зі страхом думав Малюк-хитрун. Але слово короля – закон, і йому довелося підкоритися.

– Гаразд, – каже, – спробую все владнати. Тільки накажіть дати мені мішок солі.

Покликав він братів, сіли вони на мула, і за мить вже були біля будинку Велетня-із-золотою-бородою.

Дочекавшись ночі, Малюк-хитрун видерся на дах будинку, зазирнув у димар і побачив на плиті величезний казан з юшкою, під яким горів вогонь. Проробив він у мішку дірку і почав обережно сипати сіль прямо до казана. Так і висипав усю сіль в юшку.

Трохи згодом сів Велетень за стіл, підсунув до себе казан з юшкою і проковтнув першу ложку.

– Оце насолила! – так і охнув він, однак юшку все ж таки з'їв і вирішив піти по воду, щоб запити сіль.

Вийняв він з мішка ясний місяць, почепив його на даху, щоб було світло, і, узявши на плечі дві порожні діжки, побіг до річки.

А Малюк-хитрун як тут був: підкрався до місяця та й ухопив його за ріжок. Потім засунув його до порожнього мішка з-під солі і крикнув голосно:

– Гей, Велетню-із-золотою-бородою, ось тобі мій другий жарт!

Від несподіванки Велетень навіть спіткнувся, але, отямившись, кинувся наздоганяти маленького хитруна. Однак далеко не втік, бо в темряві зачепився за корч, гепнувся на землю і розбив собі носа.

А Малюк-хитрун із братами вже мчав до королівського замку.

Зраділи король і його донька, отримавши ясний місяць, що висвітлював своїм світлом все навколо на сорок льє. Увечері наказав король причепити місяць на найвищій вежі, і стало в місті світло, як удень.

Почувши про цю дивину, стали приходити до міста люди: треба ж подивитися на таке диво!

І все ж не довго тішилася примхлива принцеса цією забавкою і знову засумувала.

– Що з тобою, доню? – стривожився знову король. – Чи ти не хвора?

– Ні, батьку, не хвора, але дуже мені хочеться послухати чарівну скрипку зі срібними струнами.

– Буде тобі скрипка, не журися! – сказав король.

І наказав покликати до себе свого радника. Так і так, мовляв, хоче моя дочка, наслідна принцеса, отримати чарівну скрипку зі срібними струнами.

– А не принесеш, злетить твоя голова з плечей!

Бідолашний Малюк-хитрун! До Велетня йти – той його живим не відпустить, у короля залишитися – голови позбутися. Що ж робити? Подумав-подумав він і вирішив все ж таки їхати, тільки попросив у короля діжку із сонною водою.

Під вечір приїхав Малюк-хитрун до будинку Велетня-із-золотою-бородою. А коли зовсім стемніло, проліз крізь віконце до погребу, налив у почату діжку з вином сонної води, а сам у куточку сховався.

Після вечері спустився до погребу сам Велетень, випив з діжки все вино і повернувся нагору.

– Ох... щось мене хилить до сну, – сказав він. – Застели мені, жінко, постіль скоріше, а не то я на ходу засну.

Ледве добрів він до ліжка та захропів.

А Малюк-хитрун ще почекав, а на світанку, як дружина велетня теж заснула, піднявся до кімнати Велетня і витягнув з-під ліжка скрипку зі срібними струнами.

Але щойно він ступив через поріг, щоб бігти разом зі скрипкою до короля, як вона сама собою заграла.

Почувши скрипку, прокинувся Велетень та пустився в танок. А разом із ним й інші велетні, що жили поруч. Танцюють вони, плескають в долоні, сміються, а зупинитися на можуть.

– Ох, не можу більше! – застогнав Велетень. – Припини грати! Спати хочеться!

– Якщо скрипка буде моєю, я накажу їй замовкнути, а так вона мене не послухається! – знайшовся що відповісти Малюк-хитрун.

– Нехай буде твоя! – погодився Велетень-із-золотою-бородою. – Тільки припини! Віддаю її тобі назавжди!

Замовкла скрипка, а велетень упав на землю без сил.

– Ну добре! – каже Малюк-хитрун. – Отже, це був мій третій жарт!

Схопив він скрипку, сів на мула і поїхав до королівського палацу.

Отримавши чарівну скрипку, король влаштував пишний бал. Гостей він скликав з усієї Франції. День танцювали гості, і другий, і третій, а скрипка все грала та грала.

Довго ще пам'ятали про це свято.

А через деякий час принцеса знову стала скаржитися на нудьгу.

– Хочу, – каже, – золоту бороду Велетня. Нехай дістане її Малюк-хитрун, бо помру з нудьги.

Тут вже король розсердився.

– Це небезпечно! – каже він. – Велетень його живим не відпустить. Через твої примхи я залишусь без свого найкращого радника!

Але принцеса від свого не відступилася, злягла в ліжко, відмовилася їсти, ні з ким не говорить, нікого не хоче бачити. Не витримав король і віддав наказ, щоб на другий день Малюк-хитрун пішов по золоту бороду Велетня.

«Так мені й треба, – подумав Малюк-хитрун. – Не ту службу я обрав. Не того господаря. Але хочеш-не хочеш, а їхати треба».

Узяв він діжку сонної води, сів він на мула у золотих чобітках і вмить опинився на галявині біля будинку Велетня-із-золотою-бородою. Пробрався до погреба і знову вилив сонну воду у діжку з вином.

Став увечері Велетень пити, покуштував вино:

– Еге! Здається це знову жарти Малюка-хитруна.

Не став він пити вино, ліг у ліжко й удав, ніби спить.

Підійшов Малюк-хитрун до Велетня, зрізав ножицями його бороду та хотів уже йти, як той його схопив.

– Ха-ха-ха! – засміявся Велетень. – Ось тобі й останній жарт! А тепер вже я пожартую!

Прив'язав Велетень хлопця.

– Почекай трохи, скоро я тебе засмажу на вогні і погукаю на обід усіх моїх друзів-велетнів.

Вранці Велетень узяв залізну палицю та пішов гукати гостей, а дружині наказав пильнувати за Малюком-хитруном.

– Пані! – заблагав Малюк-хитрун. – Ви така добра! Відпустіть мене, а якщо хочете, то поїдемо зі мною до королівського палацу, там ви будете спокійно жити.

Дружина велетня дуже стомилася від свого кровожерливого чоловіка, тому охоче погодилася.

І вирішили вони спочатку влаштувати Велетню пастку. Брати викопали біля самого порогу велику яму, заклали її зверху гіллям і присипали землею й травою. І стали чекати.

Через деякий час Малюк-хитрун побачив Велетня, що повертався додому.

– Гей! – закричав він. – Велетню-без-золотої-бороди! Йди-но сюди ближче! Познайомся з моїм четвертим й останнім жартом!

Потемніло у Велетня від люті в очах, кинувся він до Малюка та провалився у яму. Тут йому й настав кінець.

А Малюк-хитрун із братами вирушив назад до замку, прихопивши з собою задоволену Велетку.

Зрадів король, побачивши Малюка-хитруна живим.

Зраділа й принцеса, побачивши золоту бороду, яку вона негайно причепила до королівського прапору.

Заспокоївся король, сподіваючись, що тепер усі жорстокі завдання принцеси позаду. Але не знав він своєї доньки.

Знову засумувала принцеса.

– Ну, чого тобі ще треба? – розгнівався король. – Малюка-хитруна я більше нікуди не відпущу!

– Батьку! – заплакала принцеса. – Я теж не хочу з ним більше розлучатися. Віддай мене за нього заміж.

Отже, згодом справили вони весілля, та таке, якого ще світ не бачив. За каретою, в якій сиділи молоді, несли королівський прапор із золотою бородою, а за ними йшов мул у золотих чобітках.

Увечері з найвищої вежі світив ясний місяць, лунали звуки скрипки зі срібними струнами. Цілу ніч грала скрипка, і цілу ніч без упину веселилися та танцювали люди.

Сторінки:   1    2   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2026 Валерія Воробйова