Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Французька народна казка

Малюк-хитрун

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Є.Харькова

Сторінки:   1    2   

Жили на світі чоловік із дружиною. Добре жили, та от біда: не дав їм Бог діточок.

Якось, коли дружина була сама вдома, постукала до неї циганка з двома маленькими дітьми і, не вітаючись, попросила:

– Дай нам чогось поїсти, бо ми помираємо з голоду.

Була ця пані жінкою доброю, і тому довго просити її не довелося. Почувши такі слова, сплеснула вона руками, заохкала і швиденько дала всім трьом молока та хліба.

Наїлися циганка та її циганчата, губи витерли і, не подякувавши, пішли собі. Але на другий день з'явилася знову циганка з дітьми і знову попросила добру жінку їх нагодувати. Не відмовила та циганці і пригостила всіх трьох молоком із хлібом.

Так тривало цілий тиждень. Тільки на сьомий день подякувала циганка жінці і, усміхнувшись, сказала:

– Бачу, красуню, гризе тебе туга. Якщо хочеш її позбутися, йди до себе в сад, відшукай на стовбурі вишневого дерева краплинку смоли та з'їж її. І менше ніж через рік виповниться твоє заповітне бажання.

Тільки циганка пішла, як жінка побігла до саду, відшукала вишневе дерево і справді побачила на стовбурі три застиглі краплі смоли. Зняла жінка краплі зі стовбура кінчиками пальців і з'їла. Дві великі виявилися зовсім не смачними, а третя, маленька – солодкою, наче льодяник.

Минув призначений час, і народилися у доброї жінки троє близнюків. Двоє – гарні, великі, а третій синочок – зовсім крихітка, з мізинчик.

Минав час, росли діти, підростали, а молодший синочок, хоч і підріс трохи, та все ж таки так і залишився невеличким на зріст. Але хоч він і був маленький, а такий вже веселий, розумний та хитрий, що прозвали його Малюком-хитруном.

Коли братам виповнилося двадцять років, вирішили вони піти на королівську службу. Вирушили вони у дорогу.

Йшли вони, йшли, багато доріг пройшли, і якось уночі заблукали в темному лісі. Довго блукали вони по лісу, поки не натрапили на величезний будинок з освітленими вікнами.

Підійшли вони до будинку і постукали у двері. Вийшла на поріг велетка, а Малюк-хитрун у неї й питає:

– Чи не можна у вас переночувати, пані? Ми йдемо до короля, хочемо вступити на службу, тільки от заблукали в лісі.

– Ех, не пощастило вам, бідолахам, – зітхнула велетка. – Адже це будинок злого Велетня-із-золотою-бородою. Тож ідіть краще звідси поки живі, не то він вас з'їсть.

– Не можемо ми далі йти, – говорить Малюк-хитрун, – втомилися дуже. Та й якщо підемо, то з'їдять нас дикі звірі в лісі. Краще вже ми тут залишимося, ви сховайте нас десь, а вранці ми підемо потихеньку.

– Ну що ж, залишайтеся, якщо так. Спробую я свого чоловіка перехитрити.

Відвела їх велетка до кухні, де смажилися на залізному рожні бик, порося і баранчик. Нагодувала їх, напоїла і сховала в погребі за діжками з вином.

Незабаром почув Малюк-хитрун страшенний шум – це повернувся додому Велетень-із-золотою-бородою. Сів Велетень за стіл і наказав дружині подати йому смаженого бика.

Впоравшись із биком, вирішив він спуститися до погребу, щоб випити вина. Підняв він з лави діжку з вином, випив її одним ковтком і хотів бува вже нагору піднятися, як помітив у кутку юнака.

– Еге, – зрадів Велетень, – яка турботлива в мене жінка. Буде чим закусити мені наостанок. Шкода тільки, що хлопчина якийсь нікчемний, зовсім маленький. Е-е... та нічого!

Схопив він своєю величезною лапою першого брата і притяг його до кухні.

– Дякую тобі, жінко, за турботу, – засміявся Велетень, піднявши юнака за комір.

– Не чіпай його, чоловіче, – попросила дружина Велетня. – Я тобі до сніданку його припасла.

– До сніданку, кажеш? Ну добре, нехай поживе ще нічку, а ти поки давай мені порося.

З'їв він порося, пішов знов по вино, випив ще одну діжку і знайшов другого брата.

– Оце так-так! Ну і запаслива в мене жінка! З'їм я цього хлопчину після вечері.

Показав його дружині, а та й каже:

– З'їж його завтра на обід, а зараз краще візьми баранчика.

З'їв Велетень баранчика, пішов по третю діжку з вином та знайшов Малюка-хитруна.

– Ха-ха! – засміявся велетень. – Ну, вже цього крихітку я точно зараз з'їм!

Але знову дружина попросила залишити хлопця.

– Гаразд, не буду їсти. – погодився Велетень. – Ну, то що ж ти, комашко, вмієш робити? – звернувся він до Малюка-хитруна. – Чи можеш розказати щось цікаве та смішне?

Зібрався з духом Малюк-хитрун і давай Велетню різні історії розповідати, що посмішніше та поцікавіше. А Велетень слухав та реготав.

Коли Малюк-хитрун замовк, він його питає:

– То як же тебе звати?

– Малюк-хитрун!

– Ха-ха-ха... Оце підходяще ім'я! Веселий ти, я бачу, хлопець. З тобою нудно не буде. Ось що, Малюче-хитруне, з'їсти тебе я завжди встигну, а поки будеш ти мене своїми побрехеньками забавляти. Згоден?

– Ви цілком маєте рацію, – охоче погодився Малюк-хитрун. – Нащо поспішати, я нікуди від вас не втечу, а історії я знаю про все на світі!

– Про все, про все?

– Абсолютно про все! – відповів Малюк-хитрун.

Після вечері відніс Велетень хлопців до сусідньої кімнати й наказав їм лягати спати, а сам повернувся до кухні й говорить дружині:

– Чула, як хвалився цей Малюк-хитрун? Все на світі він знає! А того не знає, що стоїть у моїй стайні мул у золотих чобітках. Та не просто у золотих, а у чоботях-скороходах. Крок зробить – і сорок льє позаду. Ах хитрунчик-хвалько! Ну то нехай, піду я теж спати.

Ліг Велетень на ліжко, засопів, як раптом зарегоче:

– Ха-ха-ха!.. Все він знає! Хвалько! Присягаюся моєю золотою бородою, не знає він, що лежить тут у мене в мішку за дверима місяць ясний, що висвітлює все навколо на сорок льє.

Минув якийсь час, і знову зареготав Велетень:

– Ха-ха-ха!.. Багато знає цей Малюк-хитрун, а не відає, що лежить у мене під ліжком скрипка зі срібними струнами. І невтямки йому, всезнайкові, що це чарівна скрипка. Ледве почують її люди, як хоч-не-хоч починають танцювати та сміятися. Ха-ха-ха!..

Насміявшись досхочу, позіхнув Велетень і раптом так захропів, що весь будинок затрясся.

А Малюк-хитрун не спав і все те чув. Розбудив він братів і повів їх до стайні.

Легко проліз він у віконечко, відв'язав мула у золотих чобітках і хотів уже його осідлати, як мул заревів на весь ліс. Прокинувся Велетень, розсердився та як закричить:

– Замовкни, дурний віслюче! Не заважай мені спати!

А тим часом Малюк-хитрун осідлав мула, вивів його зі стайні і скочив верхи. Заревів мул удруге, але і тут Велетню ліньки було з ліжка встати, і він тільки крикнув:

– Замовкни, тварюко! Не заважай спати! А то дивись як устану з ліжка та відгамселю тебе дубиною!

Коли ж сіли на мула й старші брати, та смикнув Малюк-хитрун за поводи, заревів мул у третій раз.

– То он ти як! – розлютився Велетень. – Ну, постривай! Зараз буде тобі! – І побіг з дубиною до стайні.

А Малюк-хитрун, як побачив його в дверях, весело крикнув:

– Егей, Велетню! Ось тобі мій перший жарт! Будеш пам'ятати про Малюка-хитруна! А тепер в дорогу, мій швидкий муле!

Ступив мул уперед і одразу ж опинився за сорок льє від цього місця. Велетень в одній сорочці хотів, бува, кинувся навздогін, та хіба такого мула-скорохода доженеш?

Рано вранці приїхали брати до королівського замку. Розповів Малюк-хитрун королю про їхню нічну пригоду і подарував йому мула у золотих чобітках. Слухав король, сміявся, а потім, не вагаючись, прийняв усіх трьох до себе на службу, а Малюка-хитруна призначив своїм радником.

Сторінки:   1    2   

Автор: Французька народна казка; ілюстратор: Харькова О.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова