Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
Микола Сингаївський
Гумористичні вірші, байки, веселинки, скоромовки
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Анатолій Василенко
Зміст:
Розмова
Марічка і звичка
Казала маківка
Горобець і шпаки
Батько і син
Груші на вербі
Кіт і мишенята
Зайченя
День і ніч
Сміх для всіх
Про що говорили птахи і звірі
Сон Тимка-дивака
Оксанчина радість
Тріскуча гілка
Хто тягне?
Дівчатка і курчатка
Білчині забавки
Гостини у їжака
Хата під водою
Жартував комарик з колесом
На морі на возі
Все спочатку
Тиждень для лежнів
Мармелад з перцю
Гостювання
Якби
Хто там їде
Перепілка і росинка
День для горлиці
Зерно і колос
Таємна розмова
Що воно за диво
Співанка про Михайлика
А ви здогадались?
У шипшини – колючки,
А у мене – баєчки,
Скоромовки, веселинки
Для Тимка і для Маринки.
Тож послухайте їх, діти,
Буду щиро говорити.
У Марічки гарна звичка –
Любить все робить Марічка:
Полежати,
Потім сісти,
Потім булку з медом з'їсти.
Потім трішечки поспати
Та на гулі вийти з хати...
Роботяща в нас Марічка,
Тільки дивна в неї звичка.
Казала Маківка Перчині:
– Ми разом служимо людині.
Ми для краси, ми і для діла, –
Взялася цвіт свій вихваляти.
Та вмить під вітром облетіла,
Не встигла й слова доказати.
Перчина ж, як завжди, мовчала,
Бо добре ціну собі знала.
Поселився у шпаківні Горобець:
– Цвінь-цвірінь,
Я наче справжній молодець. –
Та набридло цвірінчання те Шпакам,
І сказали Горобцю вони: – Затям!
У шпаківні, ти вважаєш, став співцем,
А насправді ж залишився Горобцем.
Малого синочка повчає татусь:
– Ти швидше обідай, бери – не лінуйсь.
– А я не лінуюсь, – синок бубонить,–
Я знаю, що їсти – не діло робить.
Небилиця
– Ти – мені, а я – тобі,
Бачиш – груші на вербі.
– Бачу, тільки ти не руш, –
Не чіпай моїх ти груш.
– Не чіпаю, – хай тобі
Будуть груші на вербі.
Сказала Миша своїм Мишенятам,
Щоб слухалися матері як слід.
Щоб із нори не сміли виглядати,
Бо поруч ходить Страхолюдний Кіт.
А Мишенята й чути не хотіли,
Вони Кота за хвостика ловили.
Мале безхвосте Зайченя
Так вихвалялося щодня:
– Татусь у мене – родич Тигра,
А мама і сестра – тигриці.
Що є хвальки – то всім відомо,
Та Зайченяті – не годиться.
У Пенька питає Пень:
– Що надворі – ніч чи день? –
А Пеньок відповідає,
Що не відає й не знає.
– Піднімись, у чому ж річ, –
Сам побачиш – день чи ніч.
Наш дідусь, немов на втіху,
Нам приніс торбину сміху.
Сміх сміється: – Хи-хи-хи,
Не сумуйте, дітлахи.
В цій сатиновій торбинці,
Всім малятам – по смішинці.
Є слухняним, роботящим,
І неробам, і ледащим.
Сміх – з усмішкою, та сміло
Завжди робить своє діло.
Вийду з ледарем гуляти –
Буду сміхом дошкуляти.
А базік і брехунців
Гарно смикну за штанці.
До лукавих та упертих
Буду я також відвертим.
Й до зазнайків доберуся,
Бо нікого не боюся.
Я веселий, добрий сміх –
Сміху вистачить для всіх.
Ворон шепче воронятку:
– Мій біленький. –
Слон гундосить слоненятку:
– Мій маленький. –
Заєць каже зайченяті:
– Мій хвостатий. –
Гуска шепче гусеняті:
– Мій крилатий. –
Лев говорить левенятку:
– Мій ласкавий. –
А їжак – їжаченятку:
– Мій лукавий.
Як почув я ті розмови
Птахів, звірів,
Ні зайчиську, ні слонові
Не повірив.
А чому?
Заплутанка
Як не знав та й забув,
Де Тимко сьогодні був:
Чи у школі, чи у полі,
Чи, заснувши у квасолі,
Не ходив, не робив,
Рук своїх не натрудив.
Як забув та й не знав,
Що Тимко сьогодні мав:
Чи ватрушку,
Чи пампушку,
Чи солодку, спілу грушку?
Ой, не мав і не знав, –
У квасолі задрімав,
Там і сон його тримав.
В зоосад мала Оксанка
Зранку з мамою пішла,
Після того цілий вечір
Розхвильована була.
Тигра бачила і лева,
Крокодила і слона.
Скільки звірів є на світі –
Просто диво-дивина.
А коли зустріла паву,
То аж скрикнула мала:
– Мамо, мамо, подивіться –
Як он курка розцвіла.
Налякався заєць Страху,
Дременув щосили в ліс.
І від того переляку
Під ногою гілка – трісь.
Заєць впав, неначе мертвий,
Причаївся у кущах.
І заплющив сірі очі,
Щоб не бачить, де той Страх.
Старший брат малому каже:
– Не тягни кота за хвіст,
Може, трішки відпочине
Та спокійно хоч поїсть.
А малий відповідає:
– Їсти хоче, то подам,
Я лише держу за хвостик,
Він, вреднющий, тягне сам.
Дівчатка щебетали,
Курчаток рахували.
До двадцяти лічили,
Бо далі не зуміли.
І почали спочатку –
Курчатко до курчатка
Дійшли до двадцяти –
Курчаток не знайти.
Розбіглись колобочки,
Не слухалися квочки.
З дівчаток насміялись –
У квітнику сховались.
Скоромовка
Доганяє Білка білку:
З гілки – стриб
На іншу гілку.
Між дубами
Стриб та стриб.
А під віттям –
Гриб та гриб.
Дивувалися дуби:
– Ти дивись, які гриби!
І ростуть
Неквапно, тихо.
Білочкам оцим
На втіху. –
Білка білку
Доганя.
Та – навтік,
Та – навмання.
Та – під гілку,
Та – на гілку,–
Не здогнати
Білці білку.
Прийшов їжак до їжака
У гості погуляти.
Господар просить всі голки
Йому порахувати.
– Цю справу, брате, доручу
Я лиш тобі одному.
– Спасибі, – щиро мовив гість,–
Та я спішу додому.
Жив бобер та бобренята,
І була в них тепла хата.
Вхід до хати під водою,
Не ходив ніхто тудою.
А бобри це добре знали, –
Всіх у гості зазивали.
І запрошують понині, –
Отакі бобри гостинні.
Ви мовчіть, а я послухаю,
Бо десь муха наче кашляє.
Ви бігом, а я поволеньки,
Бо так можем розминутися.
Кажуть, диво в нашім решеті,
Але ніяк йому вилізти.
Жартував комарик з колесом,
Та застряв у спицях крилами.
Чи високо, а чи глибоко,
А я чую та не думаю.
Веселинка
Водою та бродом
Та все перевозом –
Я їхав по морю
Драбинчатим возом.
Вперед подивився,
Назад оглянувся,
А вже – серед моря,
Коли – і незчувся.
Сухий весь по вуха,
А риба в кишені,
А віз – під водою,
А раки – у жмені.
Віршик цей спочатку
Починаєм, друже.
Заєць з'їв телятко,
Та журивсь не дуже.
Все це може статись –
І таке буває.
Можеш здогадатись,
Що і слон літає.
Що ведмідь щебече
Голосом кожуха,
Що співає риба,
Та ніхто не слуха.
І тому спочатку
Можна починати,
Бо про все на світі
Треба, друже, знати.
Понеділок чи вівторок –
День лишився без підпорок.
Середа чи п'ятниця –
Щось воно та трапиться.
А субота чи неділя –
То для всіх у нас дозвілля.
А з неділі – навпаки,
Бо такі ми хлоп'яки.
З понеділка по порядку
Починаємо спочатку.
Понеділок та вівторок –
Їх не два, а цілих сорок.
Середа або четвер,
Як не вчора – не тепер.
Залишилась п'ятниця,
Та й вона – гулятниця.
Ні до школи, ні до діла –
Кожен день у нас
неділя.
Кажуть, ніби Виноград
Варить з перцю мармелад.
«І до хліба, і до чаю, –
Каже, – всіх я пригощаю».
І тому одна причина,
Що розсердилась Мачина.
Що вона – як господиня –
З перцю випече і диню.
Як почув ту мову Біб, –
Взявся випікати хліб.
Отака в нас дивина –
Трохи з перчиком вона.
Небилиця
Коржі – з медом,
Коржі – з маком,
А смаженя – з пастернаком,
А галушки – з лютим перцем,
А хлоп'ята – з добрим серцем.
А ми гостям за спасибі,
Дамо хрону,
Дамо риби.
А за раки – нема дяки,
Нехай родять
Хліб і маки.
А маківка – до мачини,
А перченя – до перчини,
Щоб усе буяло в зрості...
А ми з вами –
Оті гості.
Якби пшоно, якби сіль,
То зварила б я кисіль.
Якби снігу та дощу,
То зварила б я борщу.
Якби трохи простокваші,
То зварила б горщик каші.
Якби яблука та сушки,
Наварила б з перцем юшки.
Якби гречка та овес,
Наварила б я чудес.
От би вийшла смакота...
Це вам справа непроста.
Веселинка
Хто там їде,
Хто іде,
Хто кого
Куди веде?
Ні стежинок,
Ні доріг...
Хто стоїть,
А хто вже ліг.
Кому сумно,
Кому смішки.
Хто на крилах,
А хто пішки.
Наші їдуть,
Ваші йдуть,
Наші ваших
Підвезуть.
Перепілка перепілці
Несе просо по стежинці.
Як побачила росинку,
Зачепилась за травинку –
Та й згубила десь зернинку.
Та не винна перепілка,
Бо смачна була Росинка.
Бо хотілось дуже пити..
Жаль – таке зерно згубити.
В гаю туркоче
Горлиця,
До гілки гілка
Горнеться.
Хоч горнеться –
Не зломиться,
А горлиця
Не стомиться.
А день вгорі
Прозориться,
Тому й туркоче
Горлиця.
Скоромовка
Трохи тихо,
Трохи вголос –
Повнозерний
Кожний колос.
Трошки гречки, –
Трошки проса,
Трошки взута,
Трошки боса.
По зернині,
По краплині –
Трошки завтра,
Трошки нині.
Трошки сумно,
Трошки смішно,
А на руцях в мами
Втішно.
Дрозд дрозду сказав на вухо:
Мовчки сядеш – і ні руху –
Ні згори, ані угору –
Не наклич нам поговору.
Бо тоді дроздам – ні кроку,
Нас помітять навіть збоку.
Як згори впаде шуліка,
Буде всім біда велика.
Тож сидять собі дрозди
Ні туди, ані сюди.
Небилиця
Що воно за диво
Хлопця здивувало:
Ще такого зроду
В світі не бувало.
Що на клені – морква,
На вербі – кислиці,
На даху – корова,
На печі – синиці.
На перчині – сливи,
На тополі – вишні,
А на ґанок – з грядки
Маківки дві вийшли.
На вогні – криниця,
А на річці – хата...
Щось у тебе, хлопче,
Мова кострубата.
Ви чули про Михайлика,
Михайлика-дрімайлика:
У літні дні, гарячі дні
Він спить у холодку.
Зозулиця на ясені,
На ясені, на красені
Кує собі:
– Ку-ку!
Михайлику, прокинься!
Для сну доволі ночі!
На сонце подивися,
У тебе сонні очі! –
Не слухає Михайлик,
Не відає дрімайлик.
Зозуля прилітала,
На ясені сідала
І все йому кувала:
– Ку-ку!
А ввечері сестриця
Михайлика спитала:
– Ти чув, як у садочку
Зозулиця кувала? –
А той відповідає:
Не знаю, що за птиця!
Вона тут не літає,
Вона тут не гніздиться.
Сміялася сестра: – Ку-ку!
Зозулька на суку: – «Ку-ку!»
Вона в садку літає,
Коли Михась дрімає.
Ку-ку!
Хто яблука трусить
У нашім саду?
Хоч як не шукаю,
Та все не знайду.
Хто вечір колише
У нас під вікном?
Питай не питай,
Він прикинувся сном.
Хто вранці сміється,
Дерева трясе?
Проснувся – не бачу.
Пропало – і все.
Хто ходить навшпиньках?
Хто мчить, мов хлоп'я?
Хтось наче жартує.
Та тільки не я.
А ви здогадались,
Що то – вітерець?
На цьому і віршу
Кінець.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова