|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
І.Франко
Лисичка-кума
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Ширяєв
Жив собі Вовчик-братик і Лисичка-сестричка, й задумали вони взятися чесно на хліб заробляти. Знайшли собі клаптик поля і умовилися посадити на ньому картоплю.
Вранці-рано вибралися обоє на роботу — ямки робити та картоплю садити. Дома поснідали, а щоби в полудень не бігати додому, взяли з собою обід і полудень: глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву між корчами, а самі взялися до роботи.
Копають, копають, та Лисиці швидко набридла чесна праця. Нібито копає, а сама думає, як би його побігти в корчі медком поласувати. Ось у недалекім болоті поміж тростиною загукав Гук на все горло:
— Гуп-гуп-гуп!
— Зараз, зараз, сватоньку,— скрикнула Лисичка, немовби то її кликали. І вже кинула мотику та й збирається йти.
— А куди ти, Лисичко? — питає її Вовчик-братик.
— Хіба не чуєш, сват Гук мене кличе.
— Та чого?
— Ми ще з ним учора балакали: бачиш, у нього сьогодні хрестини, то він просить мене за куму.
— А коли так, то йди, тільки не барися.
— Я зараз вернусь! — мовила Лисичка.— Копай собі свій загонець, я тебе наздожену.
Побігла Лисичка в корчі та до горщика, попоїла добре меду, закусила паляницею, все чистенько позавязувала, пооблизувалася й іде до Вовчика, поводячи хвостом.
— А що, вже відбула хрестини? — питає Вовчик.
— Та вже,— мовить Лисичка.
— А що там народилося?
— Хлопчик.
— А як же його охрестили?
— Початочок.
— Ото імя! Я ще й не чув такого,— мовив Вовчик. Лисичка нічого не одказала, але пильно взялася до роботи.
Може, так минула година, а може, й дві,— знов Лисичці захотілося медку. І ледве Гук з болота загукав, а вона на весь голос кричить:
— Зараз, сватуню, зараз!
— То що, Лисичко? — питає Вовчик.
— Та бачиш, там друге дитинятко у свата народилося, ще раз на хрестини просить.
— Ну що ж, коли просить, то йди, тільки не барися.
— Я зараз, Вовчику! — мовила вона та й шмигнула у корчі.
Зараз до горнятка, наїлася добре меду, паляницею закусила, так що з їх спільного полуденка вже мало що й лишилося, і вертається до Вовчика.
— О, ти вже тут! Уже скінчилися хрестини? А що ж там народилося?
— Та дівчинка.
— А як її охрестили?
— Серединка.
— Ото! Я ще й не чував такої назви,— здивувався Вовчик.
— У Гуків, Вовчику, все такі незвичайні назви дають. На те вони голосні птахи.
Попрацювали знов з годину, і знов Лисиці запах дуже медок, і ледве тільки Гук загукав із тростини, а вона кричить:
— Іду, сватоньку, йду!
— Ти куди йдеш, Лисичко?
— Хіба не чуєш, що сват іще раз за куму просить?
— Що за диво, що він тебе так часто за куму просить? — мовив Вовчик.
— Бо дуже мене любить, Вовчику.
— Ну, то йди ж, та не барися, треба роботу кінчати.
— Я зараз тут буду, Вовчику. Роби, не бійся, я своє зроблю.
Побігла Лисичка до корча, виїла решту меду з горщика, зїла решту паляниць, усе поперевертала та й іде до Вовчика.
— А що, вже відбула хрестини?
— Та вже.
— А хто ж знову народився?
— Хлопчик.
— А як же ж його охрестили?
— Остаточок.
— Ну, що ж, нехай здоров росте!
Копали так, копали, аж ось уже й полудень. Вовчик давно зголоднів, та все якось соромиться признатися, а далі кинув мотику та й каже:
— Ну, тепер досить. Чи не пора обідати?
— Звичайно, пора, Вовчику-братику,— Мовить Лисичка, а сама нібито копає, пильнує роботи.
— А ти ж не голодна?
— Та ні, йди сам пообідай, мене там на хрестинах вгостили.
Пішов Вовчик у корчі, дивиться — ого! Горщик порожній, аж вилизаний від меду, кошик перевернутий, і паляниць ані крихти нема. Аж тепер зрозумів, куди це Лисичка-сестричка так часто на хрестини ходила. Аж тепер йому вияснилося, чому то вона своїм хресникам такі чудернацькі назви давала.
— А, так ти така, погана Лисице! — скрикнув Вовчик.— Хочеш мене роботою й голодом на смерть заморити, а сама всю страву пожерла! Чекай же! Я тебе за те саму розірву і на обід візьму.
Почула Лисиця Вовчиків крик, побачила, який він біжить злючий та недобрий, і не чекала довго. Дала ногам волю та до лісу, а в лісі — шусть у першу нору, яку надибала під корінням старого дуба.
Думала, що сховається зовсім, але Вовчик таки встиг побачити кінчик її хвоста, як Лисичка його втягла до нори. Прибіг та й кричить:
— Ага, ти тут? Вилазь мені зараз! Не сховаєшся від мене.
Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота.
— Не обзиваєшся? Добре. Чекай лишень, я тебе достану.
Скочив Вовк, виломив довгу клюку, застромив у нору та й шпортає. Думав вхопити Лисичку за ногу та й витягти з нори. Не огляділася Лисичка, а клюка — хап її за ногу. Нора тісна, а Вовк, почувши, що щось зачепив, тягне що є сили. От Лисичка, хоч і як їй мурашки поза плечима бігали, почала реготатися й кричати:
— Ото дурний! Зачепив за дубовий корінь та й тягне. Думає, що мене за ногу вхопив. Тягни, дурню, тягни!
Почувши це, Вовк пустив Лисиччину ногу та й почав знов шпортати клюкою, поки не зачепив справді за дубовий корінь.
— Ай-ай-ай! Моя ніженька! — закричала Лисичка, а дурний Вовк з радості так почав тягти, поки аж сам не змучився і клюки не зламав. Тоді плюнув і пішов геть і зарікся більше з Лисичкою мати справу.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова