Крадене сонце

Сонце в небі пропливало –
І за хмаркою пропало…

Глянув зайчик із вікна –
А на вулиці пітьма.

А сороки білобокі
Стали по полях скакати,
До журавликів кричати:
– Горе, горе! Сонце з’їв
Крокодил з чужих країв!

Стало темно, вір – не вір,
Що не можна йти надвір.
Хто на вулицю попав –
Той пропав чи заблукав.

Плаче горобець сіренький:
– Вийди, сонечку, швиденько!
Нам без сонечка ніколи
Не знайти зернинки в полі!

Плачуть зайці на галявці:
Заблукали в темноті,
Їм додому не дійти.

Лише повзають в пітьмі
Вирлоокі раки.

Та скажені злі вовки
Виють у байраку.

Вранці-рано два барани
Стали стукати до брами:
– Тра-да-да, тра-да-да!
А вставайте, бо біда!
Гей, ви, звірі, вирушайте,
Крокодила подолайте,
Щоб він пащу розтулив,
Сонце в небо відпустив!

Ті ж бояться вирушати:
– Як з таким нам воювати?
Він зубатий, злий, і, певне,
Він нам сонця не поверне!

Та й побігли до ведмежого барлогу:
– А виходь-но ти, ведмедю, на підмогу!
Годі лапу тобі, ледарю, смоктати –
Треба сонечко іти рятувати!

Та ведмедю воювати неохота,
Ходить, бідний, він довкола болота,
І реве він, ведмідь, і ридає,
Ведмежат із болота гукає:
– Ой, куди ви, товстоп’ятії, згинули?
На кого, мене, старого, покинули?..

І ведмедиця в болоті блукає,
Ведмежат під корчами шукає:
Ой, куди ж ви, куди ж ви пропали?
Може, в рівчак десь упали?
Може, собак ви спіткали,
Й вони вас в пітьмі покусали?.. –

І весь день вона пущею бродить
Та ніде ведмежат не знаходить,
Лише сови у хащі гукають,
Очі жовті свої витріщають…

Тут зайчиха вибігала,
До ведмедя промовляла:
– Сором, дядечку, ревіть –
Ти ж не заєць, а ведмідь!
Тож піди мерщій, кудлатий,
Крокодила ти подряпай,
Прочуханки дай добряче,
Сонце забери гаряче –
Вгору знов воно злетить
Та у небі заблищить.
Малюки твої кудлаті,
Ведмежатка товстоп’яті,
Вмить примчаться та гукнуть:
«Здрастуй, діду, ми вже тут!»

І встав ведмідь,
Поспішив ведмідь,
До зеленої річки
Побіг ведмідь.

А у річці тій крокодил лежить,
А в його зубах
Не вогонь горить –
Сонце ясне,
Сонце крадене!

Підійшов ведмідь тихенько,
Штовхонув його легенько:
– Чуєш, злодію лихий,
Виплюнь сонечко мерщій!
А як ні – гляди, спіймаю,
Всі кістки переламаю!
Будеш ти, нечемо, знати
Наше сонце викрадати!
Бач, порода розбишацька –
Хапнув сонце з неба хвацько,
Черево напхав тихцем
І розлігся під кущем –
Та іще спросоння хрюка,
Як вгодована свинюка!
Світ у темряві лежить,
А тобі і не свербить!

Та регоче злий нахаба
Так, що сипле листя з граба:
– Я ще й не таке утну!
Схочу – й місяць проковтну!

Не стерпів ведмідь,
Заревів ведмідь
І на ворога злого
Налетів ведмідь!
Вже ж він м’яв його,
Й лупцював його:
– Подавай сюди наше сонечко!!!

Налякався крокодил,
Закричав що було сил,
А із пащі зубатої – ах! –
Сонце вивалилося
В небо викотилося,
Та й побігло по кущах,
По березових гаях!

Здрастуй, сонце променисте,
Здрастуй, синє небо чисте!

Стали пташки щебетати,
За комашками літати,

Стали зайці на галявці
Веселитись та стрибати!

І дивіться: ведмежата,
Мов веселі кошенята,
До кудлатого дідуся
Як примчаться, як гукнуть:
«Здрастуй, діду, ми вже тут!»

Раді білки й зайченятка,
Раді хлопчики й дівчатка,
Обнімають та цілують клишоногого:
«Красно дякуємо, діду, вам за сонечко!»