Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Коваль-чаклун

Л.Шнітцер (Луда)

Коваль-чаклун

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – К.Безбородов

Жив колись у Пон-де-Пилі коваль. А треба вам сказати, що в наших місцях – це між річками Байз і Гаронна – заліза завжди було багато і ковалів скільки хочеш.

Коваль-чаклун

Але Енріка із Пон-де-Піля знали як наймайстернішого майстра в усій Гасконі. Дроворуби здалеку приїжджали замовляти йому сокири. А його шпагами можна було й камінь проштрикнути. Які лемеші для плугів він кував, які замки із секретами! А які голки – тонкі, міцні!

Коваль-чаклун

У сусідньому містечку теж був свій коваль, на прізвисько Гасту Одноокий. Коли він був ще зовсім малим, потрапив йому в ліве око маленький шматочок заліза, він і осліп на одне око. У той час і він, і Енрік, обидва вчилися в одного майстра.

Коваль-чаклун

Гарний був коваль Гасту, нічого не скажеш, а все ж таки далеко йому було до Енріка. Не дуже подобалось Гасту слухати, як всі навколо вихваляють роботу його приятеля. Та й коли щось замовляти – люди завжди йдуть туди, де товар кращий. До того ж Енрік не хотів наживатися на бідняках і дорого не брав. У Одноокого роботи все менше й менше. Зовсім невесело йому стало.

Коваль-чаклун

Скінчилося тим, що друзі не на жарт посварилися. Справа була в неділю, і випили вони, напевно, трохи зайвого. Слово за слово, і тут раптом як вдарить Гасту кулаком об стіл, як закричить:

– Робота! Робота! Нема чого тобі хвалитися. Адже я знаю, чому твої шпаги камінь колють, чому твої плуги так добре орють, чому твої флюгери завжди на хорошу погоду завертають. Нічого дивного немає – варто лише згадати, хто тебе вчив!

Коваль-чаклун

– Хто вчив? Той же, хто й тебе. Одні міхи нам вугілля роздмухували, по одному ковадлі били...

– Навчання різне буває. Ти своє взяв понад міру. Адже я все знаю.

– Ну-ну, що ж це тобі таке відомо? Розкажи, і я не проти послухати.

– Може, скажеш, років три-чотири тому де ти пропадав понад три місяці? Куди ти їздив?

– А тут і немає секрету. До Гурдону, там у мене тітка, сестра матері. Захворіла вона, я й поїхав її провідати. У мене, крім цієї тітки, рідних більше нікого й не залишилося.

Коваль-чаклун

– Тітка, говориш? – посміхнувся Гасту. – У Гурдоні не тільки твоя тітка, там дещо ще є. Я навіть можу тобі сказати, що Саме. У Гурдоні – вірніше, трохи неподалік від нього – є яма Падірака. Ось куди ти їздив. На самісіньке дно, до кузні диявола! Там ти й навчився свого ремесла. Чаклун – ось ти хто!

Коваль-чаклун

Енрік у відповідь тільки плечима знизав.

– Що ти верзеш! Я краще спати піду, аніж слухати такі дурниці!

Енрік пішов, тим справа й скінчилася...

Але ж хіба скінчилася? Ні, у ті часи люди вірили у диявола, у чаклунство і у всяку іншу нісенітницю. Були навіть особливі суди – щоб судити чаклунів. Гасту бовкнув не подумавши, просто щоб подратувати приятеля, але ж у слова є крила: вилетить – спробуй, спіймай його! Один сказав, другий повторив, третій ще чогось додав. Чаклун та й чаклун... Приїхав якось на весілля до рідні один чоловік із Монкарбо. Наслухався він, що базікають про Енріка, а потім скрізь розповідав, що в Пон-де-Пилі коваль – чаклун, і навіть казав, що сам на власні очі бачив, як той спустився до річки й обернувся на видру. А ніч була безмісячна, не бути мені монкарбозцем!

От запитайте його, звідки він це взяв? Та й хоч всі знають, що в Монкарбо живуть самі лише брехуни та обманщики. Вони самі вихваляються, що у всій Гасконі не знайдеш більших брехунів. А все ж таки люди слухали його вигадки, ніби він говорив правду.

І ось що з того вийшло. На Енріка всі почали поглядати скоса, навіть обходили його. Спершу коваль тільки посміювався, а потім стало йому не до сміху. Зрозумів він, як до нього ставляться, і став похмурим і відлюдним. Він ніколи не був красенем – сам здоровенний, волосся чорне, бородою до самих очей заріс, – а тепер, коли з усіх боків самі лише образи, і зовсім став небезпечний на вигляд.

Коваль-чаклун

Незважаючи ні на що, люди все одно йшли до нього купувати сокири, коси та ножі. Тільки тепер уже ніхто не входив до кузні, всі залишалися стояти біля порога – а що, як диявол прийде провідати свого колишнього учня!

Коваль-чаклун

Скоро й обидва помічники Енріка пішли від нього. Як працювати в кузні самому? Не можна ж одночасно і по ковадлу бити, і вугілля роздувати!

Коваль-чаклун

Якось увечері міркував Енрік про те, що йому далі робити, як раптом почув – хтось стукає до нього. Здивувався він: адже до нього і вдень ніхто не наважувався заходити, а вже вночі й тим паче! Пішов він відчиняти, аж за дверима хлопчина стоїть. Невеличкий, років із десяти, а то й менше. Оченята жваві, волосся скуйовджене, а на вигляд гордий, хоч одежа на ньому – самі дірки та латки.

Коваль-чаклун

– Чого тобі треба? – питає коваль.

– Хочу стати у вас підмайстром.

– Підмайстром? – люто посміхнувся Енрік. – Ти що ж, не знаєш, що прийшов до чаклуна?

– Знаю, казали мені. Ну то й що, бути чаклуном і майстром у своєму ремеслі теж не кожному дано. Я б і сам так хотів!

Коваль-чаклун

Знову посміхнувся коваль, але тепер вже не так сердито. Впустив він хлопчиська до кузні. Ох і спритний же вигляд був у хлопчини!

– Як тебе звати? – запитав Енрік. – Звідки ти родом?

– Звати мене Жано, а родом я з Кос-Сеньї.

– Ну що ж, Жано, не проста це справа стати підмайстром у чаклуна. Треба спершу подивитися, на що ти здатний. А ну, покажи, чи є в тебе сила.

Коваль-чаклун

Узяв Енрік здоровенний камінь, яким він підпирав двері до кузні, і поклав його на ковадло.

– А ну ж бо, стукни по каменю так, щоб з нього вода потекла! – каже він.

Жано анітрохи не злякався.

– Подумаєш, яке діло! Такий дощ вранці йшов, що все каміння стало, як губки, – навіть дитина з них воду вичавить. Я зроблю дещо важче: я з цього каменю вогонь виб'ю.

Коваль-чаклун

Схопив Жано величезний ковальський молот і так вдарив по каменю, що іскри на всі боки полетіли.

Коваль-чаклун

Енрік-чаклун навіть повеселішав.

– І вдарив добре і відповів непогано, – сказав він. – Без розуму, тільки силою, і пір'їну з місця не зрушиш, а сила та розум разом гори зрушать. Мабуть, візьму тебе у підмайстри. Але спершу я хочу почути від тебе слово.

– Яке слово? – здивувався Жано.

– Заповітне слово ковалів. У кожному ремеслі є своє слово. Якщо не знаєш його, годі й вчитися – все одно ніколи справжнім майстром не станеш.

Подумав Жано трохи, а потім усміхнувся й каже:

– Куй залізо, поки гаряче, ремеслу вчися змолоду. А час промарнуєш – на себе нарікай.

Тут зареготав коваль-чаклун, і злоби в ньому ані краплі не залишилося.

– Гарний хлопець! – каже він Жано. – Дотепний малий. Бути тобі ковалем-майстром. І навіть диявол тобі не знадобиться!

Коваль-чаклун

Кожному наука по-різному дається. Але можна було подумати, що Жано народився, щоб стати ковалем. Те, що іншому і за рік не вивчити, Жано за один місяць подолав. Енрік не міг на нього натішитися. І ясно чому: адже гарний учень – вчителю честь. Так і жили вони вдвох у мирі та злагоді.

Коваль-чаклун

І от якось приїхав у ці краї один граф. Із Парижа приїхав. Він там при дворі молодого короля Людовика XIV був, у загоні пана д'Артаньяна. Тільки пан д'Артаньян одразу збагнув, що граф цей не з тих, хто рідну Гасконь прославить. І велів їхати графу геть. А граф і радий, що дешево відбувся. Приїхав він у свої володіння і почав тут перед усіма хизуватися: і замок він, мовляв, прикрасить, і слуг найме, а які бали задаватиме!

Коваль-чаклун

Спершу замовив граф у Енріка-чаклуна цілу купу флюгерів. Адже він дуже любив флюгери! Може, дивлячись на них, він згадував паризьких придворних, які завжди тримали ніс за вітром.

Коваль-чаклун

А потім граф наказав ковалеві викувати для нього чавунні ґрати на ворота замку. Енрік і Жано удвох такі ґрати зробили, що просто диво! Справжнє мереживо.

Коваль-чаклун

Навісили ґрати на ворота графського замку. Граф розхвалював, розхвалював ковалів, а грошей ані копійки не дав. З одного боку, Енрік, звичайно, був задоволений, що його робота так подобається, а з іншого боку, похвалами кишені не наповниш. І пішов він вимагати плати. Бідолаха! Граф його і бачити не захотів, а велів слугам гнати геть.

Коваль-чаклун

Розсердився Енрік не на жарт. Відштовхнув він слуг, зняв з петель ґрати, звалив їх собі на спину та й поніс. Ніхто ковалеві й слова сказати не посмів.

Коваль-чаклун

Граф, як почув, аж сказився від люті:

– Нахаба! Так вчинити зі мною! Я покажу йому, як ображати благородного графа!

Коваль-чаклун

І доніс він на Енріка у королівський суд. Мовляв, відомо всім, що коваль – чаклун. Та й більше того, цей негідник вкрав чавунні ґрати з його, графа, родового маєтку. А ґрати ці цінності нечуваної.

Що правда, то правда, ґрати були цінні. Єдине це й було правдою у всій історії. Але в ті часи такі справи вирішувалися швидко. Миттю звинуватять, миттю й засудять. І ось вже Енрік у тюрмі.

Коваль-чаклун

Руки й ноги у нього закуті в ланцюги, навколо варта стоїть. А вирок такий: «Відрубати праву руку за крадіжку, а потім як чаклуна спалити на вогні».

Коваль-чаклун

У день страти народу зібралося на площі – нема де голці впасти. І Жано був там, крутився у натовпі.

Коваль-чаклун

Привели Енріка – чорного, кошлатого, очі як жарини горять – чаклун та й годі. На руках і на ногах у нього ланцюги.

Коваль-чаклун

Злочинець тут, а кат десь пропав, ніде його знайти не можуть. Вже у натовпі почали перешіптувалися – мовляв, видно, диявол забрав ката, захотів допомогти своєму учневі.

Коваль-чаклун

Але тут суддя піднявся на ешафот і каже:

– Оскільки ката знайти неможливо, а закону слід дотримуватися, ми відшукали людину, яка добровільно погодилася виконати вирок.

Коваль-чаклун

І тут на ешафот підіймається одягнений в усе червоне і з величезною сокирою у руках... хто б ви думали?.. Гасту Одноокий, старий приятель Енріка!

Коваль-чаклун

У натовпі загомоніли. Як же не соромно цьому кривоокому! Це вже занадто! Тільки Жано нічого не сказав. І Енрік теж. Можна було подумати, що він і не впізнав свого колишнього друга.

Коваль-чаклун

Заніс Гасту сокиру, щоб руку Енріке відрубати, і тут раптом коваль як закричить:

– Сокиро! Хто тебе кував?

І всі почули, як тоненький голосок, хтозна звідки, відповів:

– Ти, ковалю!

– То як же, – кричить Енрік, – як же ти смієш рубати руку, що тебе зробила?

– Не бійся, ковалю, – відповіла сокира та так і залишилася висіти у повітрі.

Коваль-чаклун

Усі бачили, що Гасту щосили намагається, але не може опустити сокиру.

А коваль знову закричав:

– А ви, ланцюги, вас хто зробив?

– Ти, ковалю! – пропищав тоненький голосочок.

– То чого ж ви чекаєте, чому не відпускаєте мене?

– Іди, ковалю.

Розімкнулися кайдани, і впали ланцюги.

Коваль-чаклун

І знову крикнув Енрік:

– Невже тут у натовпі немає жодної шпаги, зробленої моїми руками? Чого ж вона не йде мені на допомогу?

– Я тут, ковалю! – відповідає тонкий голосок, і з натовпу летить шпага – і прямісінько до рук коваля.

Коваль-чаклун

Схопив Енрік шпагу – та й стрибнув з ешафота!

Натовп перед ним так і розступився. Може, це йому диявол допоміг, а може, і шпага. І зник Енрік, тільки його й бачили.

Коваль-чаклун

Усі перелякалися, і суддя теж. Тільки Жано й оком не моргнув. І ще цей новоспечений кат. Навіть дивно – стоїть собі, наче так і треба.

Коваль-чаклун

Але всі так переполошилися, що нічого й не помітили. А Гасту спокійно зійшов собі з ешафота, підморгнув Жано і розчинився в натовпі. І Жано пропав кудись. Зникли вони, і ніхто їх ніколи більше не бачив – ані Одноокого, ані підмайстра.

Коваль-чаклун

Ну, оце й уся історія. Люди потім різне розповідали. Були навіть такі, хто на власні очі бачив, як диявол ніс за гори Енріка-чаклуна, Гасту Одноокого і малюка Жано. Щодо ката потім виявилося: знайшли його у тюремній камері до нестями п'яного. Теж, мабуть, диявольські штучки.

Чавунні ґрати віддали монастирю, тому, що в Булорі; вони і зараз там, можете поїхати подивитися. Наче й не з чавуну вони зроблені, а з тонкого мережива.

А про Енріка, Гасту і Жано більше ніхто нічого не чув. Принаймні, у наших краях.

А от у Парижі через деякий час відкрилася кузня, у якій працювали три ковалі: один здоровенний, чорний, кошлатий – справжній чаклун; другий – кривий на ліве око, а третій – зовсім ще малий, спритний та швидкий, як ящірка.

Коваль-чаклун

Сусіди іноді чули, як хлопчина жартував з Одноокого:

– Кажи що хочеш, але Енрік майстер кращий від тебе. Бачив, як всі речі слухалися його? Це тому, що він чаклун і знає одне слово!

А кривий бурчав:

– «Слово, слово»! Насправді найбільше допомогла діжка мого найкращого вина. Ох і здоров же був пити цей кат! Нелегко було напоїти його до безтями, щоб я міг зайняти його місце. Звичайно, речі слухаються того, хто їх зробив, але особливо – якщо вони в руках у друга.

Тут завжди втручався чорний здоровань:

– Обидва ви маєте рацію. Друзі можуть посваритися, але в скрутну хвилину всі образи забуваються. У наших кузнях ми куємо не тільки залізо – тут виковується і дружба, гарна, міцна дружба. Ось це і є те саме слово, заповітне слово ковалів!

Коваль-чаклун



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Автор: Луда - Л.Шнітцер; ілюстратор: Безбородов К.






Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2021 Валерія Воробйова