Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Джоан Ейкен

Королева Місяця

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Д.Хайкін

Жила колись дівчинка на ім'я Тенси.

Батько її працював землекопом. Разом з іншими робітниками він розчищав будівельні майданчики, коли треба було будувати будинок, прокладати труби або нову дорогу.

Дівчинка росла без матері, і доглядати її було нема кому. Тому батько брав її з собою. І поки чоловіки копали, вона гралася поблизу.

Разом із землею робочі викидали каміння, розбите скло. Тенсі збирала камінці й будувала з них гарні замки. Зі шматочків скла та порцеляни складала дивовижні візерунки.

Іноді вона знаходила стародавні наконечники стріл, розбиті люльки та кістки. Кілька разів їй траплялися старовинні монети. Батько забирав їх, обіцяючи віддати до музею.

У них ніколи не було грошей: заробіток землекопа невеликий. Жили вони у вагончику для перевезення бігових коней. Батько Тенсі знайшов його в якомусь провулку. Вагончик був не дуже важкий, і він сам його прикотив.

Житло вийшло непогане, але затісне. Тільки два ліжка помістилися в ньому. І коли йшов дощ, Тенсі з батьком снідали лежачи. Найчастіше вони їли хліб із варенням.

А за гарної погоди вони снідали на вулиці.

Батько Тенсі перевозив вагончик з одного будівництва на інше.

Останнім часом він працював у Лондоні, де на величезному пустирі будувався новий овочевий ринок. Копати землю треба було багато місяців, і батько був задоволений роботою. А Тенсі не подобалося запорошене, відкрите всім вітрам місце в центрі міста. І вона часто вередувала.

- Як тобі не соромно! - одного разу сказав батько. - Раніше тут були вулиці, будинки, дуже багато будинків. Колись тут жила і твоя прапрабабуся.

- Невже! - вигукнула Тенсі. - А як її звали?

- Звали її Дідо, так само, як твою маму. Вона вийшла заміж за багатого чоловіка і поїхала звідси.

Після цього Тенсі дуже уважно почала ритися в землі. Вона сподівалася знайти хоч щось із речей своєї прапрабабусі.

І незабаром дівчинка знайшла олов'яну ложку. На ложці було щось надряпано.

Вона довго й пильно роздивлялася напівстертий напис. І їй здалося, що на ложці написано: «Дідо».

- Що значить Дідо? - запитала вона в батька.

- Гм! Не знаю, - сказав він. - Напевно, це слово зникло з ужитку.

Разом із батьком Тенсі працював хлопець на ім'я Морган. Він копав землю, щоб заробити гроші на навчання в коледжі.

- Дідо - це ім'я королеви, - пожартував Морган.

«Напевно, той багатий чоловік, який одружився з моєю прапрабабусею, був королем», - подумала дівчинка.

- А що означає ім'я Тенсі? - запитала вона у Моргана.

- Це назва квітки, - пояснив юнак. - Вона росте на відкритих місцях і трохи схожа на маргаритку.

- А як виглядає маргаритка?

- Ти ніколи не бачила маргаритку?

- Не бачила, - сказала Тенсі. - Хіба вона може тут рости?

- Так, - погодився Морган, окинувши поглядом величезний запорошений пустир. - Ти маєш рацію. Послухай, якщо батько не проти, в неділю ми з тобою поїдемо за місто.

Батько Тенсі не став заперечувати. У вихідні він любив добряче поспати.

Тенсі завжди жила з батьком у місті. Адже земляні роботи найчастіше потрібні в містах. І дівчинка жодного разу не бувала в полі, в лісі, біля струмка.

І ось чудового недільного ранку Тенсі з Морганом вирушили на автобусі за місто. Їхали вони довго.

Нарешті автобус зупинився. Вони попрощалися з водієм і попрямували по дорозі повз церкву. Потім пройшли через двір птахоферми. Кури клювали зерно, а голуби, сівши на кам'яній огорожі, воркували від задоволення.

У дворі, біля самої огорожі, вони побачили світло-жовті квіти якоїсь рослини. Квіти сильно пахли.

- Це і є Тенсі, або пижмо, - сказав Морган. - А он там - маргаритки.

Вони підійшли до луки. Трава була Тенсі по груди. У траві виднілися квіти, і весь луг від них здавався білим. Квіти пахли не так сильно, як пижмо, але приємно.

Яскраво світило сонце, а десь високо в небі літала пташка і співала свою нескінченну пісеньку.

- Це маргаритки? - Тенсі показала на квіти.

- Це місячні маргаритки, - жартома сказав Морган.

- Отже, такі ж квіти ростуть на Місяці?

- Можливо.

Вони взяли з собою з дому пиріжки з м'ясом і з апетитом поїли.

А потім Морган приліг на траву й заснув.

Тенсі гуляла по лузі, поки не натрапила на струмочок. З гілок і землі вона спорудила греблю, а з каменів побудувала острівець. Потім дівчинка нарвала місячних маргариток і встромила їх у зелений мох на острівці. Здавалося, ніби вони давно там ростуть.

Тенсі заходила у воду мало не по коліно, і її джинси добряче промокли. Вона зняла куртку і стала носити в ній землю і каміння. І від цього дірок в курточці тільки побільшало.

Морган прокинувся і порадив Тенсі вдягнутися. Вони погуляли ще трохи, а потім сіли в автобус і поїхали додому до Лондону.

Вночі дівчинка спала погано, їй приснився дивний сон. Уві сні вона бачила себе на Місяці, великому і круглому, як арена цирку. Місяць був вкритий білими квітами. Їх рвала дівчинка на зріст не вище за Тенсі.

- Здрастуй, - сказала вона. - Мене звати Дідо. А тебе як?

- Тенсі, - відповіла Тенсі.

- Ах, то ти моя праправнучка!

- Я знайшла твою ложку, - повідомила Тенсі й дістала її з кишені джинсів.

- Так, це моя ложка, - погодилася Дідо. - Цією ложкою я любила їсти кашу, коли жила на вулиці Дев'яти В'язів. А тут я - королева Місяця.

- Тобі це подобається?

- Це чудово! Я можу рвати квіти, які захочу, їсти місячні цукерки та морозиво, слухати спів місячних птахів та їздити верхи на місячних конях.

- Тут добре, - зітхнула Тенсі.

- А ти приходь сюди, коли захочеш, адже у тебе є моя ложка.

- Дякую тобі, прапрабабусю, - подякувала Тенсі і сховала ложку до кишені.

- Нема за що, - сказала королева Місяця. - Якщо хочеш, зви мене просто Дідо.

Вранці Тенсі прокинулася і згадала сон. Вона вирішила дбайливо зберігати олов'яну ложку.

Весь тиждень дівчинка відчувала втому, у неї хворіли руки і ноги. Тому вона не виходила гратися на запорошений пустир, де працювали чоловіки.

Тенсі лежала на ліжку і думала про Місяць, вкритий білими маргаритками.

Щоночі їй снився Місяць. Разом із Дідо вони рвали білі квіти, їздили верхи на білих конях, пили місячне молоко і балакали всю ніч без упину.

Наступного тижня Тенсі відчула ще більшу слабкість, у неї заболіло горло.

До кінця тижня вона зовсім заслабла.

Якось вранці дівчинка відкрила очі і побачила, що знаходиться не у вагончику для перевезення бігових коней, а в білій кімнаті. Навколо стояли білі люди.

- Я на Місяці? - запитала Тенсі.

- Ні, не на Місяці. Спи, любо, - лагідно сказав хтось. - Скоро тобі стане краще.

Тенсі закрила очі і повернулася на Місяць, де на неї чекала Дідо. Цього разу вона пробула там довго.

Коли дівчинка знову відкрила очі, чийсь голос запитав:

- Тепер тобі краще, правда?

- Так, дякую, - відповідала Тенсі.

Ангіна і болі в руках і ногах пройшли. Вона все ще відчувала слабкість, але вже змогла сісти в ліжку і з'їла варене яйце, хліб з маслом і яблучним пюре.

- Ти здивована, що лежиш у лікарні? - запитала нянечка і простягнула їй яйце. - У тебе був сильний жар.

- Коли я прокинулася в перший раз, - сказала Тенсі, - то мені здалося, ніби я на Місяці. Це місце, й справді, трохи схоже на Місяць.

- Я б так не сказала. - Нянечка усміхнулася. - Місяць сухий і запорошений.

- Ні-ні! - заперечила Тенсі. - Місяць увесь вкритий маргаритками.

- Люба дівчинко, на Місяці немає маргариток. Зовсім немає квітів, розумієш?

- А звідки ви знаєте?

- Адже там були люди. Ходили і фотографували. Хіба ти не бачила знімків у газетах? Я постараюся знайти їх у книзі.

Нянечка порилася в шухляді і витягла одну книжку.

- Ось, дивись! Ці люди висадилися на Місяці. А ось їхній космічний корабель.

Тенсі довго розглядала фотографії запорошеної місцевості. Потім поскаржилася на втому і захотіла лягти.

Незабаром батько прийшов її провідати.

Він сказав, що йому пропонують роботу в селі. Вони будуть жити на фермі і їсти свіжі курячі яйця.

Але Тенсі дуже втомилася і не могла говорити.

Коли стемніло і настав час спати, дівчинка запитала нянечку:

- Де моя маленька ложка?

- Ця брудна олов'яна ложка? Твій батько забрав її разом з іншими непотрібними речами. Я гадаю, вона не пропаде.

Але Тенсі не заспокоїли її слова. Батько іноді був неуважним і міг загубити ложку.

Цієї ночі дівчинці довго не спалося. А коли вона нарешті заснула, їй наснилася така порожня і запорошена місцевість, що вона одразу ж прокинулася. Тенсі задихалася, наче пил душив її.

Нянечки не було поруч. Тенсі підвелася з ліжка і стала шукати маленьку ложку - а раптом її батько кинув?

Потім дівчинці захотілося пити. У пошуках нянечки вона визирнула з палати в широкий коридор з тьмяними лампами. Там нікого не було.

Тенсі пішла далі. Вона тихо плакала: дуже хотілося пити і було шкода ложки.

Але більше за все Тенсі турбувало, як повернутися туди, де вона зустрічалася з Дідо. Якщо нянечка показувала фотографії справжнього Місяця, то де ж тоді Місяць Дідо?

Раптом Тенсі натрапила на людину в білому халаті.

- Куди ти йдеш? - запитав він.

- Я шукаю Місяць, - відповідала Тенсі.

- На твоєму місці я б не йшов туди. Це небезпечно! Там дуже поржньо і холодно.

Тут Тенсі зовсім розплакалася.

- Це не мій Місяць! - казала вона. - На моєму Місяці добре! Він увесь вкритий білими квітами. На моєму Місяці можна погуляти на островах, послухати, як дзюрчить струмок, попити місячної роси і поїсти місячних ягід.

- Невже?! - схвильовано сказав чоловік у білому халаті. - Ти описуєш місцевість, яку я щойно спостерігав. Хочеш подивитися? Напевно, тебе вже шукають скрізь, але кілька хвилин не мають значення. Зайди сюди ненадовго.

Він завів Тенсі у велику кімнату. На столах було багато всяких склянок і трубок.

На одному столі був укріплений високий чорний, схожий на знак питання предмет з окуляром.

Чоловік посадив її за цей стіл.

- А тепер заплющ одне око, а іншим подивися сюди.

Тенсі закрила одне око і притулилася іншим до окуляра.

Спочатку вона побачила просто кольори, розмиті з країв, як веселка, а потім, зовсім несподівано, - поле маргариток, річку, пагорб і сріблясте дерево.

- Оце так! - вигукнула дівчинка.

- Що ти побачила там?

- Це мій Місяць або щось дуже схоже!

- Ось бачиш! Що я тобі казав? А де ти знайшла свій Місяць? - запитав чоловік.

- Він мені наснився. А нянечка каже, що на цьому Місяці немає маргариток.

- Тепер слухай, - сказав чоловік. - Якщо тобі наснився Місяць, він має бути справжнім, вірно? Адже цей Місяць не єдиний у світі. Світ всіяний місяцями всіх розмірів, але особливо багато маленьких місяців. Місяць, який ти бачиш, знаходиться у краплі молока. У молоці повно місяців. Ось так, люба дівчинко! Коли-небудь ти обов'язково знайдеш свій Місяць. А тепер я краще відведу тебе до палати.

Нянечки вже всюди шукали її.

- Господи, де ти була? - запитали вони. - Ми налякалися до смерті.

- Вона була в мене, - пояснив чоловік у білому халаті. - Тенсі загубила Місяць і просила мене допомогти відшукати його... А тепер іди спати, - звернувся він до дівчинки. - Та не хвилюйся! Вранці я покажу тобі через чарівне скло кілька нових місяців.

- Про що це він? - запитала нянечка, коли чоловік пішов. - Він дуже дивний, цей старий містер Сміт. Загубити Місяць - яка нісенітниця! Ось він - прямо за вікном! А тепер випий води і одразу лягай. Ось твоя маленька ложка, батько залишив її у швейцара. Він сказав, що це твій талісман.

Тенсі лягла в ліжко, міцно стискаючи маленьку ложку. А коли нянечка пішла, вона стала дивитися на великий срібний диск Місяця за вікном.

«Навіть якщо це не мій Місяць, - думала дівчинка, закриваючи очі, - у нього гарний колір. І напевно, містер Сміт правий... Адже цей Місяць не єдиний у світі, і я знайду той Місяць, де живе Дідо...»

Автор: Ейкен Д.; ілюстратор: Хайкін Д.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова