|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
А.Іванов
Як Хома і Ховрашок останнє поділили
Казки про Хому
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Шварцман
Настала зима. Снігу! Землі не видно, сніг на сніг падає. Білий та такий холодний, що, коли біжиш один до одного в гості, лапи пече.
Закінчилися у Хоми й Ховрашка припаси. Спати треба – зима. А на голодний шлунок не спиться.
– Я такий товстенький був! – заскиглив Хома. – А тепер від голоду таким, як ти, Ховрашку, худим стану!
– А яким же я тоді стану?! – занепокоївся Ховрашок.
– А тебе, мабуть, взагалі не буде, – пожалів його Хома.
– Ні, буду! – вперто сказав Ховрашок. – Я нас у таке місце відведу! Живи – не хочу! І за сто років не з'їси!
– За мене не бійся, – повеселішав Хома. – З'їм! Пішли!
І вони пішли... Далеко, на краю села, комора видніється.
Підійшли впритул, а вона півнеба закрила!
– Що це? – тихо запитав Хома, озираючись.
– Сховище. Я бачив, як сюди горох з поля возили! Давай шукати дірку. Ти – обходь праворуч, а я – ліворуч.
Пробирається Ховрашок по снігу, як раптом чує – чиїсь кроки позаду. Озирнувся перелякано – а це Хома.
– Хитрий який, – примружився Хома. – Сам мене праворуч послав – там снігу по коліно. А тут за тобою стежка тягнеться.
Подивився Ховрашок: дійсно. За ним сліди залишилися, а Хома по цих слідах іде.
Покліпав Ховрашок очима, покліпав. І далі покрокував.
– Ну, хто правий? Хто правий? – бубонів позаду Хома.
– Ну, ти, ти, – знехотя відповів Ховрашок. – Чого причепився?
– Я до тебе не чіплявся. Нема чим, – фуркав Хома, занурюючи лапи у Ховрашкові сліди. – А треба б. Бо вітер. – Подумав і додав: – Хитає.
Натрапили вони на двері. У шпарину під ними пролізли. І мало не впали від захвату! З крихітного замерзлого віконця світло ллється – кругом сушений горох на величезній підстілці лежить. Стільки гороху насипано, до стелі носом можна дістати! А-ах!
– Я звідси не піду, – промимрив Хома з набитим ротом.
– І я, – підтакнув Ховрашок.
Яке для них життя настало! Не життя – смакота! Їли вони, об'їдалися... Зледащіли так, що перестали розмовляти один з одним. А навіщо розмовляти, якщо можна зайве з'їсти? Потім перестали рухатися. А навіщо рухатися, якщо їжі повно, навіть лапу лінь простягти? Лінь – не лінь, а простягали. Адже їсти треба. Ліньки, а треба. Простягнув одного разу Ховрашок лапу і взяв жменьку горошин у Хоми під боком.
– Ти чого у мене береш? – і Хома зачерпнув долонею під носом у Ховрашка.
– То он ти як?! – скочив Ховрашок. – Ану, давай ділити!
Спочатку по горошині ділили і біля себе сипали. Набридло. Потім по жмені.
– У тебе лапа більша! – схаменувся Хома. – Он яка загребуща! Давай, ти однією лапою, а я двома?
– Ще чого! – не погодився Ховрашок.
Промірили вони комору кроками. І прокопали посередині в гороху кордон-канавку, від стіни до стіни. По ночах тепер Хома і Ховрашок не спали. Потайки на чужу половину бігали. Горох до себе тягали. Вже й їсти його нема коли було. Кожен намагався побільше вкрасти. А вдень один на одного дивилися: як би хто у кого горошинки не взяв. Стерегли. Очі злипаються-злипаються... Вщипнуть себе за бік, щоб не заснути, і знову стежать.
А якось уночі поверталися кожен до себе зі здобиччю – та зіткнулися лобами. Зчепилися. Шерсть клоччям полетіла. Тріск, брязкіт, гуркіт!..
Коли вони прокинулися в заметі та поглянули високо вгору, де розбите віконце виднілося, Хома простогнав:
– Я більше до комори не повернуся.
– І я не повернуся, – простогнав Ховрашок.
І вони разом попрямували додому. Пішов кожен мовчки до своєї нори. Їсти захотілося... Понишпорив, понишпорив Хома на полиці і знайшов зернятко. Одне-єдине. Подивився на нього. У лапі затиснув. І до Ховрашка. Розламав зернятко навпіл, і віддав другові.
– Доброї зими, Ховрашку!
– Доброї зими, Хомо!
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова