Сергій Афоньшин

Казка про сороку

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Рєпкін

Чи знає хто, звідки в сороки оті білі нарукавники на крилах та білий фартушок? Ніхто не здогадається. А казка про те давно по лісу ходить. Отже, послухайте.

Взяли Діда Мороза завидки, що лісовий пан Берендей розкішно та весело живе, з весни до зими у його панстві птахи співають, квіти цвітуть, гриби та ягоди ростуть. І задумав Дід Мороз зимовий палац свій прикрасити. Довго думав старий, як до діла взятися, кого на поміч покликати. Ось покликав він усіх птахів воронячого племені та проказав своє слово могутнєє:

– Гей ви, чорні ворони та сірі воронятка, ґавенятка-стрибунятка та граки-вояки, сороки-білобоки та сойки-скрипухи! Допоможіть мій палац до зими прикрасити каміннями-самоцвітними, кришталем-горицвітом, срібляниками та золотинками, перлами та діамантами! За старанну службу подарую вам вбрання найдорожче та ошатне, щоб усі інші птахи заздрили!

От і взялося вороняче плем'я Дідові Морозові служити, зимовий палац його прикрашати. Поки землю не завалило снігом, все, що блищало та виблискувало, до того палацу тягли: камінці-самоцвіти, кришталики-горицвіти, срібляники та золотинки, перли та діаманти. Старалися, працювали пташки без утоми, без відпочинку.

Але здалося Дідові Морозові, що повільно робота йде, розсердився він трохи. Граки-трудівники про те перші здогадалися, перегукнулися поміж собою – та й полетіли туди, де зима тепліша. Чорний ворон довго терпів бурчання та причіпки господаря Мороза, охляв на чужій роботі, виснажився. Образився, та й полетів кудись м'ясцем підживитися.

І залишилися на службі у старого тільки чорна сорока та сіра сойка. Цілими днями вони поралися, палац прикрашаючи. І засяяло зимове житло Діда Мороза на подив самому сонечку. А Дід Мороз від радості подобрішав та вдягнув сороку й сойку в найкрасивіше вбрання, засяяло на них пір'ячко всіма кольорами барвистої веселки.

А сонечко голову все вище підіймало, щоби палац Діда Мороза трохи краще розгледіти. Від його гарячої цікавості став сніг навколо танути, і почалася справжня весна. Забідкався і притих тут Дід Мороз. Але сорока не сумувала і таке проказала:

– Не сумуй, діду! Нащо горе горювати, нумо снігом торгувати! Пора прийшла весняна, спекотна, сніжок швидко розберуть!

Зрадів Мороз справі знайомій, з темного яру повний кошик снігу приніс і медом присмачив. А сорока на своє ошатне плаття білий фартух та нарукавники одягла, на кошик сіла та на весь ліс затріщала:

– Морозива кому! Кому морозива! За кришталь, срібло, діаманти-камінці! Розбирайте! Розкуповуйте!

Пора була спекотна, всі птахи гнізда будували, стомилися і раді були холодком освіжитися. І потяглися на сорочий крик покуштувати морозива. Чорні ворони і сірі ворони, граки та ґави, пташинки і тваринки різні, знемагаючи від спеки, по морозиво поспішали і плату за нього несли. Сорока у білому фартусі й нарукавниках над кошиком поралася, морозиво у берестяних пакуночках пташкам продавала. А сойка за касира була, плату за морозиво приймала та всі камінці-самоцвіти, кришталики-горицвіти, перли і діаманти в одну купу складала.

Хутко і жваво торгівля пішла. Дід Мороз заморився, ледве встигав з яру сніг носити та медом присмачувати. А пташинки воронячого племені останні черепашки та скельця за морозиво тягли. Зрадів Мороз великим прибуткам та заліг спати на все літо.

Тут торгівля морозивом затихла. Сойка полетіла блакитним одягом нахвалятися, діток виводити. А сорока білий фартух та нарукавники досі не скинула – мабуть, дороге ошатне плаття береже.

З тієї самої пори всі птахи воронячого племені полюбили різні блискучі дрібнички підбирати та в гнізда тягти, щоб було чим за морозиво платити, коли сорока з Дідом Морозом за старе діло візьмуться. Тільки кажуть, наче старий тоді за один раз так забагатів, що вистачає у нього всяких каменів-самоцвітів свій зимовий палац як слід прикрасити. А сорока та сойка йому в цій справі кожної зими допомагають.

І по старій пам'яті перед першим снігом прилітають до людського житла – подивитися, чи немає блискучих камінчиків, поки землю не засипало снігом. Тому й прикмета в людей: «Сорока на дворі – бути снігу!»