Микола Носов

Карасик

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Гладньова

 

Мама нещодавно подарувала Віталіку акваріум з рибкою. Дуже гарна була рибка, красива! Сріблястий карасик – ось як вона називалася. Віталік був радий, що у нього є карасик. Спочатку він дуже цікавився рибкою – годував її, міняв воду в акваріумі, а потім звик до неї і іноді навіть забував її вчасно погодувати.

А ще у Віталіка було кошеня Мурзик. Воно було сіре, пухнасте, а очі в нього були великі, зелені. Мурзик дуже любив дивитися на рибку. Годинами він сидів біля акваріума і не зводив очей з карасика.

– Ти дивись за Мурзиком, – казала Віталіку мама. – Як би він не з'їв твого карася.

– Не з'їсть, – відповідав Віталік. – Я дивитимуся.

Одного разу, коли мами не було вдома, до Віталіка прийшов його друг Сергійко. Він побачив в акваріумі рибку і сказав:

– Давай мінятися. Ти дай мені карасика, а я, якщо хочеш, дам тобі свій свисток.

– Навіщо мені свисток? – сказав Віталік. – По-моєму, рибка краща за свисток.

– Чим же вона краща? Свисток свистіти може. А рибка що? Хіба може рибка свистіти?

– Навіщо ж рибці свистіти? – відповів Віталік. – Рибка свистіти не може, але ж вона плаває. А свисток хіба може плавати?

– Оце скажеш! – засміявся Сергій. – Де ж це ти бачив, щоб свистки плавали! Зате рибку може кіт з'їсти, от і не буде в тебе ні свистка, ні рибки. А свисток кіт не з'їсть – він залізний.

– Мені мама не дозволяє мінятися. Вона каже, що сама купить, якщо мені щось потрібно, – сказав Віталік.

– Де ж вона купить такого свистка? – відповів Сергій. – Такі свистки не продаються. Це справжній міліцейський свисток. Я вийду на двір та як свисну, одразу всі подумають, що міліціонер прийшов.

Сергій вийняв з кишені свисток і засвистів.

– Ану, дай я, – попросив Віталік.

Він узяв свисток і подув у нього. Свисток дзвінко, переливчасто засвистів. Віталіку дуже сподобалося, як він свистить. Йому захотілося мати свистка, але він не міг відразу зважитися і сказав:

– А де рибка у тебе житиме? У тебе ж акваріума немає.

– А я посаджу її в банку з-під варення. У нас велика банка є.

– Ну гаразд, – погодився Віталік.

Хлопці заходилися ловити рибку в акваріумі, але карась плавав швидко і не давався до рук. Вони бризкали навколо водою, а Сергій намочив рукава до самих ліктів. Нарешті йому вдалося схопити карасика.

– Є! – закричав він. – Давай сюди будь-який кухоль з водою! Я посаджу туди рибку.

Віталік мерщій налив у кухоль води. Сергійко посадив карася в кухоль. Хлопці пішли до Сергійка – садити рибку в банку. Банка виявилася не дуже велика, і карасику в ній було не так просторо, як в акваріумі. Хлопці довго дивилися, як карасик плаває в банці. Сергій радів, а Віталіку було шкода, що тепер у нього не буде рибки, а головне, він боявся зізнатися мамі, що проміняв карасика на свисток.

"Ну нічого, може, мама і не помітить одразу, що рибка пропала", – подумав він і пішов додому.

Коли він повернувся, мама вже була вдома.

– Де ж твоя рибка? – спитала вона.

Віталік розгубився і не знав, що сказати.

– Може, її Мурзик з'їв? – спитала мама.

– Не знаю, – пробурмотів Віталік.

– Ось бачиш, – сказала мама. – Він вибрав-таки час, коли вдома нікого не було, і виловив з акваріума рибку! Де він, розбійник? Ану, знайди мені його негайно!

– Мурзику! Мурзику! – став гукати Віталік, але кота ніде не було.

– Напевно, у кватирку втік, – сказала мама. – Піди-но у двір, поклич його.

Віталік одягнув пальто і вийшов у двір.

"От як негарно вийшло! – думав він. – Тепер Мурзикові через мене попаде".

Він хотів повернутися додому і сказати, що Мурзика у дворі немає, але тут Мурзик вискочив з віддушини, що була під будинком, і швидко побіг до дверей.

– Мурзичку, не йди додому, – сказав Віталік. – Мама тебе сваритеме. Мурзик замуркотав, почав тертися спинкою об ноги Віталіка, потім подивився на зачинені двері і тихенько нявкнув.

– Не розумієш, дурнику, – сказав Віталік. – Тобі ж людською мовою говорять, що не можна додому.

Але Мурзик, звичайно, нічого не розумів. Він лащився до Віталіка, терся об нього боками і потихеньку бив його головою, ніби підганяв скоріше відкрити двері. Віталік став відштовхувати його від дверей, але Мурзик не хотів йти. Тоді Віталік сховався від нього за двері.

"Мняу!" – закричав Мурзик під дверима.

Віталік мерщій вийшов назад:

– Тихо! Кричить тут! Ось мама почує, тоді будеш знати!

Він схопив Мурзика і почав запихати його назад у віддушину під будинком, з якої Мурзик щойно виліз. Мурзик упирався всіма чотирма лапами і не хотів лізти до віддушини.

– Лізь, дурню! – умовляв його Віталік. – Посидь там поки що.

Нарешті, він його цілком запхав до віддушини. Тільки хвіст Мурзика залишився стирчати назовні. Деякий час Мурзик сердито крутив хвостом, потім і хвіст зник у віддушині. Віталік зрадів. Він думав, що кошеня залишиться тепер сидіти в підвалі, але тут Мурзик знову визирнув з дірки.

– Ну, куди ж ти лізеш, дурна голова! – зашипів Віталік і загородив вихід руками. – Кажуть же тобі: не можна йти додому.

"Мняу!" – закричав Мурзик.

– Ось тобі і "Мняв"! – передражнив його Віталік. – Ну що мені тепер робити з тобою?

Він став озиратися навколо і шукати, чим би затулити діру. Поруч лежала цеглина. Віталік підняв її і закрив діру цеглиною.

– От тепер не вилізеш, – сказав він. – Посидь там, у підвалі, а завтра мама забуде про рибку, і я тебе випущу.

Віталік повернувся додому і сказав, що Мурзика у дворі немає.

– Нічого, – сказала мама, – повернеться. Я все одно не пробачу йому цього.

За обідом Віталік сидів сумний і навіть не хотів нічого їсти.

"Я обідаю, – думав він, – а Мурзик, бідний, у підвалі сидить".

Коли мама вийшла з-за столу, він непомітно сунув у кишеню котлету і пішов у двір. Там він відсунув цеглину, якою було закрито віддушину, і стиха погукав:

– Мурзику! Мурзику!

Але Мурзик не озивався. Віталік нахилився й зазирнув у дірку. У підвалі було темно і нічого не було видно.

– Мурзику! Мурзичку! – кликав Віталік. – Я тобі котлету приніс!

Мурзик не вилазив.

– Не хочеш – ну й сиди, дурна голова! – сказав Віталік і повернувся додому.

Вдома без Мурзика йому було нудно. На душі було якось недобре, тому що він обдурив маму. Мама помітила, що він сумний, і сказала:

– Не журися! Я тобі іншу рибку куплю.

– Не треба, – сказав Віталік.

Він вже хотів зізнатися мамі у всьому, але в нього не вистачило мужності, і він нічого не сказав. Тут за вікном почувся шурхіт і пролунав крик: "Няв!"

Віталік подивився у вікно й побачив знадвору на підвіконні Мурзика. Мабуть він виліз із підвалу через іншу дірку.

– А! Прийшов нарешті, розбійнику! – сказала мама. – Іди сюди, іди!

Мурзик стрибнув у відкриту кватирку і опинився в кімнаті. Мама хотіла схопити його, але він, мабуть, здогадався, що його хочуть покарати, і шмигнув під стіл.

– Ти бач, який хитрун! – сказала мама. – Відчуває, що винен. Ану, злови його.

Віталік поліз під стіл. Мурзик побачив його і прошмигнув під диван. Віталік був радий, що Мурзик втік від нього. Він поліз під диван і навмисне намагався шуміти, щоб Мурзик почув і встиг втекти. Мурзик вискочив з-під дивану. Віталік погнався за ним і почав бігати по всій кімнаті.

– Нащо ти такий шум підняв? Хіба його так зловиш! – сказала мама.

Тут Мурзик стрибнув на підвіконня, де стояв акваріум, і хотів вискочити назад в кватирку, але зірвався і з розмаху як плюхнеться в акваріум! Вода так і бризнула в різні боки. Мурзик вискочив з акваріума і давай обтрушуватися.

Тут мама і схопила його за комір:

– Ось я тебе провчу як слід!

– Мамочко, не бий Мурзика! – заплакав Віталік.

– Нема чого його жаліти, – сказала мама. – Адже він не пожалів рибку.

– Мамо, він не винен!

– Як це не винен? А хто карася з'їв?

– Це не він.

– А хто ж?

– Це я...

– Ти з'їв? – здивувалася мама.

– Ні, я не з'їв. Я його на свисток проміняв.

– Який свисток?

– Ось цей. – Віталік вийняв з кишені свисток і показав мамі.

– Як же тобі не соромно? – сказала мама.

– Я ненавмисно. Сергій сказав: "Давай мінятися", я і помінявся.

– Я не про те кажу! Я кажу, чому ти не сказав правду? Адже я на Мурзика подумала. Хіба чесно на інших звалювати?

– Я боявся, що ти станеш сварити мене.

– Це тільки боягузи бояться говорити правду! Добре було б, якщо б я покарала Мурзика?

– Я більше не буду.

– Ну дивись! Тільки тому прощаю, що ти все ж таки сам зізнався, – сказала мама.

Віталік узяв Мурзика і поніс до батареї сушитися. Він посадив його на лавочці і сів поруч із ним. Мокра шерсть на Мурзику стирчала в різні боки, як голки в їжачка, і від цього Мурзик здавався таким худим-худим, ніби цілий тиждень нічого не їв. Віталік вийняв з кишені котлету і поклав перед Мурзиком. Мурзик з'їв котлету, потім заліз на коліна до Віталіка, згорнувся калачиком і замуркотів свою пісеньку.