|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Вільгельм Гауф
Каліф-чорногуз
Казка
Переклад українською – М.Іванов
Ілюстрації – П.Рєпкін
II
На другий день, тільки-но каліф управився одягтись і поснідати, як уже прийшов великий візир, щоб за каліфовим наказом піти з ним разом на прогулянку. Каліф запхнув табакерку з чарівним порошком за пояс і, звелівши своєму почтові залишатися на місці, рушив у дорогу вдвох із великим візиром. Спочатку вони йшли нескінченними садами каліфа, даремно вишукуючи якусь живу тварину, щоб спробувати, які-то з них мастаки на звірячу мову. Не зустрічаючи нічого путнього, візир сказав каліфові, що, на його думку, найкраще було б піти за сади, аж до ставу, де він часто-густо бачив чорногузів. Своєю поважною поведінкою і чудним клекотом вони завжди привертали його увагу.
Каліфові сподобалася думка візира, і вони рушили далі. Прийшовши до ставу, вони побачили там одного чорногуза, що, шукаючи жаб, никав туди й сюди і раз у раз щось лопотів сам собі. А вгорі тим часом ширяв другий чорногуз: він спускався на цю саму місцину.
— Клянуся своєю бородою, найласкавіший пане, — промовив великий візир, — зараз ці обидва цибаті розпочнуть між собою цікаву балачку. Що, коли б нам поробитися чорногузами?
— До діла сказано! — зауважив каліф. — Тільки спершу ще раз треба пригадати собі, як знов набрати людського вигляду... Ага, так: тричі поклонитися на схід сонця і промовити «мутабор» — тоді я знову буду каліфом, а ти візиром. Тільки ж, боронь Боже, нас сміятися, бо тоді ми пропали!
Поки каліф говорив, другий чорногуз опинився в нього над головою і почав спускатися на землю. Швиденько вийняв каліф з-за пояса табакерку, сам потягнув добру понюшку, потім і візирові дав так само добре понюхати. Після цього обидва гукнули: «Мутабор!»
Тоді ноги у них постискалися, поробилися тонкими та червоними, гарні жовті туфлі каліфа та його супутника стали неоковирними лапами чорногуза; руки поперевертались на крила, шия витяглась із плечей і стала, мов дуга, кривою й довгою; борода зовсім зникла, а все тіло вкрилося м'яким пір'ям.
— Який у вас, пане візир, чудовий дзьоб! — промовив каліф, отямившись від здивування. — Клянуся бородою Магомета, нічого подібного не доводилось мені бачити за все моє життя.
— Красненько дякую, — відповів великий візир і вклонився каліфові. — Та дозволю собі запевнити вашу величність, що й ви чорногузом виглядаєте чи не ліпше, ніж каліфом. А коли є у вас охота, то ходімо послухаємо розмову наших нових родичів і перевіримо, чи таки справді ми тямимо чорногузячу мову.
Тим часом другий чорногуз уже спустився додолу. Він почистив дзьобом ноги, пригладив на собі пір'я і пішов до першого чорногуза. Новоспечені чорногузи хутенько подалися до них і, наблизившись, на свій превеликий подив, почули і зрозуміли таку розмову:
— Добридень, пані Цибата! Так рано, а ви вже на луці?
— Спасибі вам, люба Цокотухо! Я тут собі трошки на сніданок спромоглася. Може б, і ви з'їли четвертинку ящірки? Чи, може, вам більше до вподоби ніжне жаб'яче стегенце?
— Дуже вам дякую! Щось у мене сьогодні немає ніякого апетиту. Я прилетіла сюди зовсім в іншій справі. Сьогодні у мого татуся будуть гості, і мені доведеться перед ними танцювати; то я й надумала трошки наломитися тут на просторі.
По тій мові молода чорногузка пустилася химерно вибрикувати вподовж луки. Каліф і Манзор аж дзьоби пороззявляли, дивлячись на неї. А коли вона прибрала картинну позу, стала на одній нозі й затріпотіла крилами, то обидва ніяк не могли стриматись, і в них з дзьобів вирвався такий непереробний регіт, що вони довго не могли спинитися.
Каліф опам'ятався перший.
— Оце так штука! — вигукнув він. — Такої розваги ні за які гроші не побачиш! Шкода, що нерозумні тварини злякалися нашого сміху, а то б, мабуть, ми ще почули їхні співи!
Раптом великий візир згадав, що, поки вони перевертні, їм не можна сміятись, і з жахом сказав про це каліфові.
— Еге! — вигукнув той. — Клянуся Меккою і Медіною (місця поклоніння у мусульман), це буде погана справа, якщо доведеться мені зостатися чорногузом! Ану спробуй пригадати те дурне слово, бо я щось ніби забув його.
— Нам треба поклонитися тричі на схід сонця і при тому промовити: «Му-му-му».
Обидва нетяги поставали лицем до схід сонця і так старанно кланялися, що аж черкали дзьобами по землі. Та — лишенько! — чарівне слово без сліду зникло з їхньої пам'яті. І хоч скільки бив поклони каліф, хоч скільки силкувався великий візир промовляти при тому своє «му-му-му», ніщо не допомагало, і обидва горопахи, Хасід та його візир, як були, так і лишилися чорногузами.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2025 Валерія Воробйова