|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Яструб і півень
Башкирська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Є.Рачов
Жив у сосновому лісі яструб – світлі брови, жовті очі, сіра грудка в цяточку.
І – хочете вірте, хочете ні – було у яструба перлове намисто, а на голові, на самій маківці, – червоний гребінець.
А ще яструб був дуже добрим. Дуже добрим і компаніським. І тому все літав у село до півня з куркою, гостював у них цілими днями.
Клює, бувало, разом із ними з корита-годівниці ячмінь та пшеницю, а сам курці вдячно каже:
– Як смачно! Давайте, куронько, я за це вас літати навчу...
А курці літати хочеться, тільки дивиться вона не стільки на яструба, скільки на його намисто, на білосніжні перли на тонкій нитці:
– Ах, кудах, от би таку красу й мені!
І слідом за яструбом своїми короткими крилами змахне, трохи над галявиною злетить, на намисто яструбине задивиться, крилами махати забуде та й беркиць... Або злетить, задивиться та й беркиць... Так і не навчилася вона літати.
А півень тим часом усе дивився на яструбиний гребінець. Адже в нього тоді на маківці росло лише гладеньке пір'ячко, і півень теж, як і курка, думав:
«От би й мені на голову таку, як у нашого гостя, чудову прикрасу...»
І спочатку півень задумав виростити собі червоний гребінець сам.
На світанку прокинеться, прокукурікає, стане під широкий, весь у росі, лопух. Стоїть, чекає, коли капне звідти рожева від зорі росинка йому на голову. І от росинка – кап! – а півень здригнеться, та й біжить у курник до курки:
– Подивися! Чи виросло щось на моїй маківці?
Курка дивиться, каже:
– Ні...
І тоді чекає півень дощику з веселкою. І коли дощик наллє калюжі, а в них відіб'ється веселка, то півень намагається підчепити веселку лапою, оббрискатися барвистою водичкою.
Потім знову в курки запитує:
– Ну, а тепер?
– А тепер, – відповідає курка, – знову нічого немає.
Навіть малюки-курчата та й ті кажуть:
– У тебе все таке ж пір'ячко. Тільки мокре.
І от засумував півень, та з горя й наважився на ганебну справу. Розшукав за господарською хатою, за курником, за двором у будяках насіннячка дурману сон-трави. І коли яструб прилетів у гості, півень і підсипав те насіння в корито, у ячмінь.
– Пригощайтеся, гостю дорогенький... Ось тут із цього краю солодше.
– Добре! – радіє яструб. – Якщо солодше, то й поклюємо!
І – клюнув. А як клюнув, так в очах у нього пішли сонні кола. І він позіхнув, похитнувся та й повалився поруч із коритом.
Лежить, голову – під крило, навіть хропе; а курка ахкає:
– Ах! Чого це він заснув!
– Ти не ахкай! – квапить півень, – а забирай намисто. Адже ти цього дуже хотіла!
Та й сам намисто з яструба зняв, сам накинув на курку; шапочку-гребінець теж із голови яструба зірвав, нап'яв на власну маківку.
– От тепер, – говорить, – мерщій ховатися...
Побіг півень, а курка й кроку не може ступити. Схилить голову набік, подивиться на своє намисто, від щастя очі закотить:
– Ох-ох! Квох-квох!
Аж тут яструб прокинувся. Відчуває він, що голові холодно, що гребінця немає, побачив свої перли на курці: усю доброту з яструба як водою змило.
– То он ти яка! Та як же тобі не соромно! А ще вчилася у мене літати!
– Це не я... – відступає зніяковіло курка. – Це все півень...
Тільки яструб вже не слухає. Смикнув яструб кривими кігтями намисто до себе, тонка нитка натягнулася. Натягнулася, луснула – перлинки дрібним градом розлетілися по траві, впали в густе листя, у високі ромашки.
Тут на шум із хати вискочив господар, затупотів по ґанку, сердито замахнувся:
– Що це за непроханий гість у моєму дворі? Ану лети геть!
Що робити яструбу? Йому тепер самому треба рятуватися. Полетів він без перлів, без гребінця до себе у дальній ліс. Тільки й встиг курці погрозити:
– Як ви з півнем зі мною вчинили, так і я тепер буду з вами... Ви у мене найдорожче вкрали, тож і я у вас колись найдорожче заберу!
І – вірно. Повела курка на прогулянку курчат, ходить із ними, милується на них.
Півень теж з дітей радіє, гордо похитує червоним гребінцем:
– Ось які у нас дітки! Пухнасті, чорноокі.
Раптом на двір впала швидка тінь. Бачить півень – яструб! І не просто він, яструб, тепер летить, а на півня та на курчат кігтями й націляється.
– Тікаймо! – переполошився півень. – Зараз курчатам нашим буде біда, і сам я без гребінця залишуся!
Пірнули курчата, півень та курка під низенький ґанок. Кричать криком, знову кличуть на допомогу господаря. А яструб прошумів крильми над самісіньким ґанком, та знову пригрозив:
– Ховайтеся не ховайтеся – тепер завжди буде так!
Зажурився півень:
– Охохо... Доведеться, курочко, нам цю справу якось виправляти! Тільки шкода гребінець повертати, а от перли можна й повернути... Ходімо, пошукаємо.
Але дорогоцінні намистинки вже розтягли по своїх підземних коморах миші та кроти. І півень із куркою нічого, крім дощових черв'яків, не знайшли, скільки не шукали...
Шукають вони перлинки й тепер. Шукають разом із курчатами. А як побачать яструба, так усі разом і біжать під ґанок. А чому, питається? А все тому, що півень і курка один єдиний раз позаздрили чужій красі.
Чужій красі позаздрили, а про свою забули. Адже якби вони із самого початку запитали своїх курчат: «Хто красивіший? Яструб із гребінцем і в намисті чи ми – ваші батьки, без гребінця і без намиста?» – то курчата вмить відповіли б: «Звичайно, ви!»
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова