Олдос Хакслі

Як провчили гримучого змія

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Бордюг

Жили собі дві ворони. Вони звили собі гніздо на старій тополі, єдиній старій тополі у грушевому саду.

Під корінням цієї тополі, у норі, жив Гримучий Змій. Він був дуже старий і дуже великий, і коли він трусив своїм хвостом з тріскачками, тріск був такий, що його могли чути у сусідньому містечку.

Гримучий Змій майже весь час спав, але кожного дня рівно о півчетвертої він виповзав з нори та залазив на дерево, щоб зазирнути у вороняче гніздо.

Якщо у гнізді лежало яйце – а воно майже завжди там лежало, – Змій, не роздумуючи, накидався на нього і ковтав разом зі шкаралупою.

Після смачного сніданку він відповзав назад до своєї нори і знову лягав спати.

Кожного дня рівно в чверть на четверту місіс Ворона ходила до бакалійної крамниці по різні дрібниці. І от коли вона поверталася звідти, в гнізді вже було порожньо.

«Що могло статися з моїм дорогим яєчком?» – нічого не розуміла місіс Ворона.

Вона всюди шукала своє блідо-зелене з маленькими чорними цятками яєчко, але ніколи не знаходила його, тому майже кожного дня після вечірнього чаю місіс Ворона відкладала ще одне яйце. Так тривало довгий час, поки одного разу вона не повернулася додому раніше ніж звичайно і не застала Гримучого Змія на місці злочину.

– Чудовисько! – закричала вона. – Що ти робиш?!

– Я снідаю! – плямкав Змій набитим ротом і не поспішаючи сповзав униз по стовбуру.

Містер Ворон працював помічником керівничого аптеки у Пальмовій долині. Коли того вечора він повернувся додому, то побачив свою дружину блідою і змарнілою. Вона зосереджено ходила взад і вперед по гілці перед гніздом.

– Що сталося, люба? – запитав він. – Ти виглядаєш зовсім хворою. Чи не переїла ти знову, га?

– Який ти грубий та байдужий! – спалахнула місіс Ворона. – Я працюю для тебе не покладаючи крил та ще кожного божого дня відкладаю свіже яйце, звичайно, крім неділь і державних свят. Двісті дев'яносто сім яєць на рік – і жодного пташеняти! І все, що ти можеш зробити, – це запитати: чи не переїла я?! А я вся тремчу, коли думаю про цього огидного Гримучого Змія.

– Гримучого Змія? – перепитав містер Ворон. – Якого Змія?

– Такого, який з'їв усі мої яєчка, – відповіла місіс Ворона і залилася сльозами.

Коли, нарешті, вона змогла пояснити, що ж сталося, містер Ворон похитав головою:

– Це серйозно, з цим треба щось робити.

– Чом би тобі не спуститися в нору Змія і не вбити його? – схлипнула місіс Ворона.

– Я не думаю, що це дуже гарна ідея, – відповів містер Ворон.

– Ти що, злякався? – спалахнула місіс Ворона.

– Злякався? – повторив містер Ворон. – Я зовсім не казав, що злякався. Я тільки сказав, що не думаю, що ця ідея дуже вдала. Маю тобі сказати, що твої ідеї рідко бувають вдалими. Я краще поговорю зі своїм другом Пугачем. Пугач – це голова. Його ідеї завжди кращі за твої.

Старий Пугач жив на високій тополі у дворі містера Осту. Він працював нічним сторожем, тому цілий день, як правило, спав.

Коли містер Ворон постукав у його двері, він саме збирався уставати.

– Заходь, друже, – запросив Пугач. – Вибач, що я у хатніх туфлях.

Містер Ворон сів і, поки Старий Пугач голився і розчісував пір'я, розповів йому всю історію.

– Ну-у-у... – протягнув Старий Пугач, коли містер Ворон скінчив, – зараз можна тільки сидіти і чекати.

І з цими словами старий Пугач полетів униз, до саду містера Осту, і там приземлився на клумбі.

– Ох, яка багнюка! – сказав містер Ворон, приземлившись поруч із ним.

– Ти забагато балакаєш. Закрий свого дзьоба і роби все, точнісінько як я, – порадив старий Пугач.

Сказавши так, він набрав повну жменю мокрої глини і став ліпити з неї яйце. Містер Ворон робив те ж саме. А коли вони закінчили, старий Пугач злетів на дах будинку – туди, де була пічна труба. Піч якраз топили, і труба була гаряча. Старий Пугач поклав яйця у консервну бляшанку і поставив її на трубу.

Потім друзі полетіли додому до Пугача і повечеряли. Коли вони вимили посуд і послухали по радіо вечірній концерт, було десять годин і місяць яскраво світив над горами.

– Я думаю, наші яйця вже готові, – сказав старий Пугач.

І вони знову полетіли на дах. Дійсно, глиняні яйця цілком пропеклися і стали твердими, як камінь.

– Якого кольору яйця відкладає твоя дружина? – запитав старий Пугач.

– Блідо-зелені з маленькими чорними цятками, – відповів містер Ворон.

– Так, – на хвилину замислився старий Пугач, – сьогодні, на твоє щастя, син містера Осту залишив фарби у дворі... – І, взявши яйця, він злетів на стіл у саду, де лежали пензлі та стояло кілька банок з фарбами.

Старий Пугач і містер Ворон розмалювали яйця так, що вони стали зовсім як справжні.

Друзі висушили їх над трубою і близько півночі, коли фарба зовсім висохла, полетіли на стару тополю, де місіс Ворона з нетерпінням чекала на них.

– Так, – закричала вона, – хто з вас наважиться спуститися вниз і вбити Змія?!

– Ніхто,– відповів містер Ворон.

– Ніхто? – вискнула місіс Ворона. – Отже, двісті дев'яносто сім моїх дорогих яєчок повинні пропадати у горлянці цього огидного Змія? І це нікого не хвилює?!

– Люба, – сказав містер Ворон, – ти забагато балакаєш. Закрий свого дзьоба і вилазь із гнізда.

Місіс Ворона, звичайно, образилась, але все ж таки послухала свого чоловіка. – І старий Пугач поклав глиняні яйця у гніздо.

– Для чого це? – поцікавилася місіс Ворона.

– Сиди і чекай, – багатозначно сказав старий Пугач і полетів до свого родича полювати на ховрахів.

Наступного дня місіс Ворона, як звичайно, пішла до крамниці за покупками. В цей час Гримучий Змій прокинувся і знову відчув голод. Він, як звичайно, видерся на дерево, щоб знову підкріпитися.

– Сьогодні цілих два яйця, ням, ням! – зацмокав губами Змій. (Ну, звичайно, тому що у нього були дуже погані манери. Так, його матінка зовсім не дбала про його виховання!)

Потім він витягнув шию і проковтнув обидва яйця цілком, одне за одним.

Після такого розкішного обіду Змій розтягнувся на гілці, щоб погрітися на сонечку. Влаштовуючись зручніше, він ліниво бурмотів:

Як добре вміти літати, але у мене-ням-ням! – немає крил...
А я і радий, адже так приємно полежати на сонечку, погріти – буль-буль! – животик і потріскотіти хвостом...
Хоч немає ніжок у мене, і не вмію бігати я, проте вмію повзати...
Можу залізти високо – у вороняче гніздо – і пообідати там. Ням-ням, ням-ням...

Раптом він перестав бурмотіти.

«У цих яєць, напевно, дуже товста шкаралупа, – подумав він. – Зазвичай вони розбивалися раніше, ніж потрапляли до мене у живіт. Але на цей раз, здається, все інакше»

Раптом Змій відчув страшний біль у животі.

– Ох! – закректав він. – Ой! Ай! Ах! Ух!

Біль все посилювався і посилювався.

– Ой! Ай! Ох! – Змій почав корчитися від болю, звиватися, крутитися і вертітися.

Він крутився і крутився, крутився і крутився. І докрутився до того, що зовсім перестав розуміти, що робить: взяв і прив'язав свою шию до гілки морським вузлом. А звільнитися вже не зміг. Але його знаменитий хвіст з тріскачками поки був вільний, і Змій став бити ним так люто, звертаючи то кільцем, то спіраллю, що здійняв страшенний галас. І врешті решт прив'язав хвіст морським вузлом до іншої гілки.

З останніх сил він намагався виплутатися із зав'язаного вузла, але глиняні яйця в животі завдавали йому нестерпного болю. Зрештою, зовсім знесилений, Змій повис на дереві, як білизняна мотузка.

Незабаром місіс Ворона повернулася з крамниці та спочатку злякалася, побачивши Гримучого Змія, але коли помітила, як він туго зав'язаний, то осміліла і почала довго сварити його: Як це негарно – поїдати чужі яйця!

З тих пір пройшов деякий час. Місіс Ворона успішно висиділа чотири виводки, по сімнадцять дітей у кожному. А Гримучого Змія вона використовувала як білизняну мотузку для сушіння маленьких пелюшок.