Як ведмідь люльку знайшов

Вирішив лісник кинути курити. Викинув у лісовій хащі люльку, капшука з тютюном та саморобну запальничку.

А ведмідь їх знайшов. І так він до тієї люльки звик, що як скінчився у капшуку тютюн, став Мишко сухе листя збирати та люльку ним натоптувати.

Раніше як Бурмило жив? Вранці на світанку підніметься, у траві поперекидається – розімнеться, прогуляється лісом, скупається у річці, рибу ловить або ягодами ласує. Тому й здоровий та дужий був.

А з того часу, як знайшов він те курильне приладдя, змінилося у клишоногого життя. З ранку очі продере та й до вечора все кільцями дим пускає. Так увесь день з люлькою і проваляється…

І все б добре було, тільки от став кудлатий нездужати.

Зустріла раз на узліссі Бурмила руда лисиця – та й охнула:

Минув тиждень, минув другий. Стало ведмедеві ще гірше. Якось коло яру зустрівся він із вовком. Побачив сірий Бурмила – та й аж присів на задні лапи:

Розшукав ведмідь дятла. Той на сосні готував собі дупло до зими. Гукнув Бурмило до дятла:

Подякував ведмідь дятлові за пораду та й поплентався додому. Приплентався, сів на пеньок, дістав люльку, набив її сухим листям, хотів було закурити, та згадав, що йому на прощання дятел сказав, і закинув люльку у яр якомога далі.

День не курить, два не курить, на третій не витерпів, поліз до яру шукати люльку. Шукав, шукав – ледве знайшов. Об шкуру витер, сухим листям набив, сунув у пащу, чиркнув запальничкою – закурив. Чує: за яром дятел сосну вистукує: «Тук-тук! Тук-тук-тук!» Знову пригадав ведмідь, що йому дятел на прощання сказав, вийняв люльку з пащі і закинув у яр ще далі, ніж раніш.

День не курив, два не курив, три не курив. На четвертий не витримав і знову поліз у яр по люльку, шукав її, шукав, насилу знайшов. Сидить, дим пускає, а сам прислухається: чи немає де дятла поблизу? Все літо і всю осінь, до самої зими кидав ведмідь люльку курити, та так і не кинув.

***

Настала зима. Поїхав якось лісник у ліс по дрова. Їде на санях, а поруч песик Заливай біжить, слідів заячих шукає.

Раптом чує лісник – Заливай тривожно гавкає-заливається «Гав-гав-гав! Гав-гав-гав!» Мусив піти подивитися, що там сталося. Продерся крізь гущавину, вибрався на галявину, бачить – лежить велика ялина, бурею повалена, із землі з коренем вивернута, а біля самого кореня – сніговий горбочок, ведмежий барліг. Здивувався лісник: з ведмежого барлогу дим валить!

Зрушив лісник ведмедя з барлогу, а клишоногий від куріння так заслаб, що його і в'язати не треба – голіруч бери. Стоїть бідолаха проти лісника, на своїх чотирьох лапах гойдається. Очі від диму сльозяться, шерсть клоччям, а в зубах люлька! Впізнав лісник свою люльку, вийняв її у Ведмедя з пащі, підібрав капшук та запальничку і заховав знахідку в кишеню кожуха: «Привезу, – думає, – додому та у печі спалю від гріха подалі!». Ведмедя ж на сани поклав і поїхав додому.

Побачила лісникова жінка, що чоловік з лісу приїхав, вибігла на ґанок.

І от наступного ранку відвіз лісник Бурмила до міста.