Як ведмідь кашу їв
Л.Давидичов
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Портнягіна
Погано жилося зайцям. Зовсім замучив їх ледачий Ведмідь. Усе йому подай та
принеси.
Ані побігати, ані травку пощипати часу не залишається. Засумували зайці,
замислилися, як би ледаря провчити?
– Придумав! – радісно вигукнув заєць на ім'я Стрибко. – Нехай ведмідь усе
робить сам! Треба його примусити!
– Але як? – запитав заєць на ім'я Гопко.
– Не будемо його слухатися, – запропонував третій заєць. Його звали Плигко. –
Не будемо та й годі!
– Але як? – запитав Гопко.
– Я майстер на всі лапи, я знаю, що робити! – радісно вигукнув Стрибко.
Раптом загупало: гуп, гуп, гуп, – та пролунав гучний голос Ведмедя:
– Дайте мені каші! Дайте мені каші! Я їсти хочу!
Підхопилися зайці, перезирнулися та мерщій побігли.
Прибігли до бабусі. Стрибко каже:
– Бабусю, бабусю, Ведмідь каші просить. Звари йому каші багато-багато. Тільки
без солі!
– Тільки без солі! – закричали зайці.
Бабуся дістала величезне відро, налила в нього багато-багато води. Поклала
багато-багато крупи. Розтопила пічку.
Дрова горіли, вода кипіла, каша варилася. Зварилася.
Підняли зайці відро на жердині, побігли.
Прибігли на галявину.
– Щось ви довго бігали, – сердито забурчав Ведмідь. – А де ложка? Я лапою
їсти не буду! Негайно несіть мені ложку!
Побігли зайці. Прибігли до бабусі.
– Ведмідь кашу лапою їсти не хоче, – каже Стрибко.
– Він ложку просить, – каже Гопко.
– Дай йому найменшу! Манюсіньку! – закричали зайці.
Узяли зайці ложку, побігли до Ведмедя. Прибігли на галявину.
– Це що таке? – запитав Ведмідь.
– Ложка, – відповіли зайці.
– Маленька! – образився Ведмідь. – А я великий! Принесіть мені найбільшу
ложку!
Перезирнулися хитрі зайці, побігли. Прибігли до бабусі.
– Відпочиньте, – сказала вона і дала кожному по морквині.
– А Ведмідь голодний! Так йому й треба! – засміялися Гопко й Плигко.
Стрибко узяв сокиру. Тук, тук, тук! Грюк, грюк, грюк!
Стрибко був майстер на всі лапи і вирізав він із колоди велику ложку.
Таку величезну, що зайці ледве-ледве її підняли.
Прибігли на галявину.
– Оце ложка! – зрадів Ведмідь.
Схопив він ложку, сунув її у відро та й заревів:
– Не лізе!
Відкинув Ведмідь ложку, зачерпнув лапою жменю каші, сунув до пащі та як
зареве на весь ліс:
– Несолона! Не можу їсти без солі! Принесіть мені солі!
Перезирнулися хитрі зайці, побігли. До бабусі прибігли.
Посиділи вони, відпочили, травички пощипали.
Узяли мішечок солі та й потихеньку до Ведмедя пішли.
Прийшли. Розмахнувся Гопко та й – гуп! Всипав у відро цілий мішечок солі!
Радісно схопив ведмідь відро з кашею, зачерпнув та й заплямкав на весь ліс.
Та як зареве:
– Пересолили! Не поїм я через вас, дурні зайці!
А зайці ну тікати, тільки лапи замиготіли.
Рикнув їм Ведмідь услід та й почав їсти кашу. Була вона несмачна, солона.
Ведмідь морщився, сльозами обливався, але їв. Усе відро з'їв.
– Зайці! – гукнув Ведмідь. – Я пити хочу! Принесіть мені води, та побільше!
Ніхто не озивається, мовчить ліс.
В горлі у бідолашного Ведмедя зовсім пересохло. Він прохрипів:
– Зайчики, любі мої... – ніхто не озивається.
Почекав Ведмідь, почекав – та й побіг до річки.
Пив-пив, ледве напився і тут же заснув.
Відламав Стрибко гілочку, підкрався до Ведмедя й полоскотав йому ніс.
Скочив Ведмідь, замотав головою та як почне чхати:
– Апчхи! Апчхи! Апчхи!
А зайці дивляться на нього з-за кущів і сміються.
Почув їх Ведмідь, погрозив їм лапою та й побрів до лісу. Кажуть, що тепер він
усе робить сам.
