Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Read in English

Іван-царенко й Білий Полянин

Російська народна казка

Іван-царенко й Білий Полянин

Переклад українською – Анатолій Григорук
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Сільваші

У якомусь царстві жив собі цар. Було в того царя три доньки й один син, Іван-царенко.

Іван-царенко й Білий Полянин

Цар старий став і вмер, а корону прибрав Іван-царенко.

От дізналися про те сусідські королі, зібрали силу-силенну війська і пішли на нього війною.

Іван-царенко й Білий Полянин

Іван-царенко не знає, що його і вдіяти, приходить до своїх сестер та й питає:

– Любі мої сестриці! Що маю робити? Всі королі стали на мене лютою війною.

– Ех ти, хоробрий воїне! Чого злякався? А як он Білий Полянин з Бабою Ягою – золотою ногою воює, тридцять літ з коня не злазить, спочину не знає? А ти, нічого не бачивши, злякався!

Іван-царенко й Білий Полянин

Іван-царенко зараз осідлав свого вірного коня, надяг збрую ратну, взяв меча харалужного, списа довгомірного та нагайку шовкову і виїхав супроти ворога.

Іван-царенко й Білий Полянин

Не ясен сокіл налітає на табун гусей, лебедів і сірих вутінок, нападає Іван-царенко на військо вороже; не так мечем б'є, як конем топче.

Іван-царенко й Білий Полянин

Перебив усе те воїнство, вернувся до міста, ліг спати і спав три дні й три ночі безпробудним сном.

На четвертий день прокинувся, вийшов на балкон, глянув у чисте поле – королі ще більше війська зібрали і знов під самісінькі мури підступаються.

Іван-царенко й Білий Полянин

Зажуривсь царенко, йде до своїх сестер:

– Сестриці любі! Що маю робити? Одну силу звів, друга під містом стоїть, ще грізніша!

– Оце-то воїн! – кажуть сестри. Добу воював, три непробудно спав. А як он Білий Полянин з Бабою Ягою – золотою ногою воює, тридцять літ з коня не злазить, спочину не знає?

Іван-царенко й Білий Полянин

Іван-царенко побіг до білокам'яної стайні, осідлав свого вірного коня богатирського, надяг збрую ратну, підперезав меча харалужного, в одну руку взяв списа довгомірного, в другу – нагайку шовкову і виїхав супроти ворога.

Іван-царенко й Білий Полянин

Не ясен сокіл налітає на табун гусей, лебедів і на сірих вутінок, нападає Іван-царенко на військо вороже; не так сам б'є, як конем топче.

Іван-царенко й Білий Полянин

Побив рать – силу велику, вернувся додому, ліг спати і спав сном непробудним шість днів і ночей. На сьомий день прокинувся, вийшов на балкон, глянув у чисте поле – королі ще більше війська зібрали і знов місто взяли в облогу.

Іван-царенко й Білий Полянин

Іде Іван-царенко до сестер:

– Любі мої сестриці! Що маю робити? Дві сили звів, третя під мурами стоїть, ще грізніша.

– Ех ти, хоробрий воїне! Одну добу воював та шестеро безпробудно спав. А як он Білий Полянин з Бабою Ягою – золотою ногою воює, тридцять літ з коня не злазить, спочину не знає?

Допекло те царенкові. Побіг він до білокам'яної стайні, осідлав свого вірного коня богатирського, надяг збрую ратну, підперезав меча харалужного, в одну руку взяв списа довгомірного, в другу – нагайку шовкову і виїхав супроти ворога.

Не ясен сокіл налітає на табун гусей, лебедів і на сірих вутінок, нападає Іван-царенко на військо вороже, не так сам б'є, як кінь його топче. Побив рать-силу велику, вернувся додому, ліг спати і спав непробудним сном дев'ять днів і дев'ять ночей.

Іван-царенко й Білий Полянин

На десятий день прокинувся, прикликав усіх міністрів і сенаторів:

– Панове міністри мої й сенатори! Надумавсь я до чужих країв їхати, на Білого Полянина подивитися. Прошу вас раду радити, всяке діло по правді вершити.

Іван-царенко й Білий Полянин

Відтак попрощався із сестрами, сів на коня і поїхав у путь-дорогу.

Чи довго, чи не довго – заїхав він у темний ліс; бачить – хатина стоїть, у тій хатині дідок живе.

Іван-царенко й Білий Полянин

Зайшов Іван-царенко до нього:

– На добридень тобі, дідуню!

Здрастуй, царенку! Куди бог провадить?

Шукаю Білого Полянина. Чи не знаєш, де він?

– Сам я не відаю, а ось зажди, зберу своїх вірних слуг і в них спитаюся.

Іван-царенко й Білий Полянин

Ступив дід на ґанок, засурмив у срібну суремку – і раптом почали до нього з усіх усюд птахи злітатися. Налетіло їх видимо-невидимо, чорною хмарою все небо вкрили.

Гукнув дід гучним голосом, свиснув молодецьким посвистом:

– Слуги мої вірні, птахи перелітні! Чи не бачили ви, чи не чули чого про Білого Полянина?

– Ні, бачити не бачили й чути не чули!

Іван-царенко й Білий Полянин

– Ну, Іване-царенку, – каже дід,– іди тепер до мого старшого брата – може, він тобі скаже. На ось клубочок, пусти поперед себе: куди він покотиться, туди й конем правуй.

Іван-царенко й Білий Полянин

Іван-царенко сів на свого вірного коня, покотив клубочок і поїхав слідом за ним, а ліс дедалі темніший стає.

Коли це знов хатина стоїть, переступив царенко через поріг; аж і там дідок сидить – сивий, як голуб.

Іван-царенко й Білий Полянин

– На добридень тобі, дідуню!

– Здрастуй, царенку! Куди мандруєш?

– Шукаю Білого Полянина, чи не знаєш, де він?

– А ось постривай, зберу своїх вірних слуг та спитаюся в них.

Іван-царенко й Білий Полянин

Ступив дідок на ґанок, засурмив у срібну суремку – раптом збіглися до нього з усіх боків звірі різні. Гукнув він гучним голосом, свиснув молодецьким посвистом:

– Слуги мої вірні, звірі рискливі! Чи не випадало вам бачити, чути чого про Білого Полянина?

– Ні, – кажуть звірі,– бачити не бачили, чути не чули.

Іван-царенко й Білий Полянин

– Ану ж полічіть одне одного: може, не всі прийшли.

Полічили звірі – немає сліпої на одне око вовчиці. Дід повелів знайти її.

Іван-царенко й Білий Полянин

От гінці кинулись туди-сюди, приводять.

– Кажи, вовчице, чи не знаєш ти Білого Полянина?

– Як же мені його не знати!

– А де він тепер?

– У чистім полі, на високій могилі, у шатрі спить. Воював він з Бабою Ягою – золотою ногою, а після бою поклався на дванадцять днів і ночей спати.

Іван-царенко й Білий Полянин

– Проведи до нього Івана-царенка.

Побігла вовчиця плигом, царенко – за нею.

Іван-царенко й Білий Полянин

Добулись вони до високої могили, заходить царенко до шатра, а там Білий Полянин спить.

Іван-царенко й Білий Полянин

«Он сестри мої казали, що Білий Полянин без спочину воює,– подумав Іван-царенко, – а він на дванадцять днів і ночей спати поклався! Чого б і мені не поспати?» Зміркував так і ліг з Білим Полянином поряд.

Коли це впурхнула до шатра маленька пташка, в'ється над самісінькою головою і промовляє:

– Устань-прокинься, Білий Полянине, і забий Івана-царенка до смерті, бо встане – сам тебе на той світ спровадить!

Іван-царенко скочив на ноги, вигнав пташку із шатра і знов ліг поряд з Білим Полянином.

Не встиг задрімати, як впурхнула друга пташка, в'ється над головою і каже:

– Устань-прокинься, Білий Полянине, і забий Івана-царенка до смерті, бо встане – сам тебе на той світ спровадить!

Іван-царенко схопився й вигнав пташку із шатра геть, а сам ліг і міцно заснув.

От по якімось там часі прокинувся Білий Полянин, дивиться – поряд із ним якийсь богатир лежить. Ухопив Білий Полянин гострого меча й хотів був ізвести Івана-царенка зі світу, та стримався. «Ні, – міркує собі, – він наїхав на мене на сонного, а меча не захотів кривавити. Не честь, не хвала й мені, славному лицареві, занапастити його! Сонний – все одно що мертвий! Краще розбуджу його».

Іван-царенко й Білий Полянин

От розбудив він Івана-царенка та й питає:

– Добрий ти чоловік, чи лихий? Як твоє ім'я й чого сюди заїхав?

– Звати мене Іваном-царенком, а приїхав на тебе подивитися, твою силу випробувати.

– Ну, та й сміливий же ти, царенку! Не питаючись до шатра увійшов, виспався. Вже за це тебе можна на той світ спровадити.

– Ех, Білий Полянине! Не перестрибнувши через рів, вихваляєшся; постривай – може, спіткнешся! В тебе дві руки, та й мене мати не з однією вродила.

Іван-царенко й Білий Полянин

Сіли вони на своїх богатирських коней, з'їхались і так кресонули один одного, що їхні піки на цурки розлетілися, а вірні коні навколішки попадали.

Іван-царенко й Білий Полянин

Іван-царенко вибив із сідла Білого Полянина і замахнувся на нього своїм гострим мечем.

Іван-царенко й Білий Полянин

Став благати його Білий Полянин:

– Не вбивай мене, назвусь твоїм меншим братом, замість батька шануватиму.

Іван-царенко взяв його за руку, підвів із землі, поцілував в уста і назвав своїм меншим братом.

Іван-царенко й Білий Полянин

– Чув я, брате, що ти тридцять літ з Бабою Ягою – золотою ногою воюєш. За що у вас війна?

– Є в неї полонянка вродлива. Хочу вивільнити її й оженитися.

– Ну, – каже царенко, – як дружбу водити, то й у біді помагати! Поїдемо воювати разом.

Сіли на коней, виїхали в чисте поле: Баба Яга – золота нога висилає рать силу незліченну.

Іван-царенко й Білий Полянин

То не ясні соколи налітають на табун голубиний, напускаються дуже могутні богатирі на військо вороже! Не так мечами рубають, як кіньми топчуть; прирубали, притоптали цілі тисячі.

Іван-царенко й Білий Полянин

Баба Яга кинулась тікати, а Іван-царенко – їй навздогін. Ось-ось запопаде – а вона добігла до глибокого провалля, підняла чавунну ляду й зникла під землею.

Іван-царенко й Білий Полянин

Іван-царенко й Білий Полянин накупили цілий табун биків, почали їх убивати, шкуру здирати та сирицеві ремені нарізати. У три ременяки канат сплели – та такий довгий, що один кінець тут, а другий і того світу дістане.

Каже царенко Білому Полянинові:

– Спускай мене швидше в провалля, та назад каната не витягуй, а жди: як я за канат смикну, тоді й тягни!

Іван-царенко й Білий Полянин

Білий Полянин опустив його в безодню на самісіньке дно. Іван-царенко роззирнувся довкіл та й пішов Бабу Ягу шукати.

Іван-царенко й Білий Полянин

Ішов, ішов, бачить – за ґратами кравці сидять.

– Що ви робите?

– А он що, Іване-царенку: сидимо та військо для Баби Яги – золотої ноги шиємо.

– Як це?

– А звісно як: що кольнеш голкою, то й козак із пікою, на коника сідає, в лаву воїнства в'їжджає і йде війною на Білого Полянина.

– Ех, любе добродійство-земляки! Швидко ви робите, та не міцно. Ставайте-но рядком, я вас навчу, як міцніше шити.

От вони вишикувалися в один ряд, а Іван-царенко як махне мечем – і покотилися їхні голови.

Пішов царенко далі. Перейшов так скільки дороги, коли бачить – за ґратами шевці сидять.

– Що ви тут робите?

– Сидимо та військо для Баби Яги – золотої ноги готуємо.

– Як це?

– А он як: що шильцем кольнемо, то й солдат із рушницею, на коня сідає, в лаву воїнства в'їжджає і йде війною на Білого Полянина.

– Ех, земляки! Швиденько ви робите, та не ловкенько. Ставайте-но рядком, я вас навчу.

От вони вишикувалися в один ряд, махнув царенко мечем – і покотилися їхні голови.

Чи багато часу минулого, чи мало – добувся Іван-царенко до великого міста.

В тому місті царські тереми вибудовано, а в тих теремах сидить ясна панна краси неписаної.

Побачила вона крізь вікно легеня, прикликала до себе, розпитала, куди й чого йде.

Іван-царенко й Білий Полянин

Він їй сказав, що шукає Бабу Ягу – золоту ногу.

– Ох, Іване-царенку, це ж мене Білий Полянин шукає, а Баба Яга тепер спить непробудним сном, на дванадцять днів і ночей поклалася.

Пішов Іван-царенко до Баби Яги – золотої ноги, запопав її сонну, махнув мечем і відрубав голову.

Покотилась голова і промовила:

– Бий ще, Іване-царенку!

– Богатирського удару й одного стане!

Вернувся царенко в тереми до ясної панни, сів з нею за дубові столи, за шовкові обруси з китицями.

Іван-царенко й Білий Полянин

Наївся-напився і став її питати:

– А чи є хто на світі вродливіший за тебе?

– Ох, Іване-царенку! Що там моя врода! От за тридев'ять земель, у тридесятім царстві живе в царя-змія королівна, то така вже гарна, що їй і пари нема.

Іван-царенко взяв ясну панну за білу руку, привів до того місця, де канат висів, і подає знак Білому Полянинові. Той ухопився за канат і ну тягти. Тяг, тяг і витяг царенка з ясною панною нагору.

Іван-царенко й Білий Полянин

– Здрастуй, Білий Полянине,сказав Іван-царенко, – ось тобі наречена. Живи, веселися, нічим не журися. А я до зміїного царства поїду.

Іван-царенко й Білий Полянин

Сів на свого богатирського коня, розпрощався з Білим Полянином та його нареченою і помчав за тридев'ять земель.

Чи довго, чи не довго, чи низько, чи високо – швидко казка мовиться, та не швидко діло робиться – добувся він до зміїного царства порішив царя-змія, вивільнив із неволі прекрасну королівну і шлюб з нею взяв По тому вернувся у рідний край і став з молодою дружиною жити-поживати й добра наживати.

Іван-царенко й Білий Полянин

Автор: Російська народна казка; ілюстратор: Сільваші Т.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова