|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Ілюшчини друзі
Володимир Данько
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Шульгіна
Ілюша прокинувся, подивився у вікно і заплющив очі від яскравого світла. Веселе ранкове сонце дивилося прямісінько на Ілюшу.
Ілюша закрив очі долоньками і не відкривав.
– Де очі?! – весело гукнуло Сонечко. – Я їх не бачу!
– А ось вони! – сказав Ілюша і швидко прибрав долоньки.
– І у мене очі! – сказала Кішка. – У мене ось які очі. – І вона подивилася на Ілюшу круглими зеленими очима.
– А у мене зате о-о-ось які вуха! – раптом сказав Ослик, що стояв у дворі і, звичайно, все чув. – Я ними рухати можу – вгору-вниз, вгору-вниз. – І Ослик помахав вухами, ніби хотів полетіти.
– Вуха – це що-о-о! – промовила Кішка. – У мене ось які лапки – м'які-м'якесенькі! А захочу – кігтики випущу!
– А у мене на ногах копитця, – сказав Ослик. – Я можу ними постукати.
Ослик постукав передніми копитцями, постукав задніми копитцями, усміхнувся і подивився через вікно на Ілюшу.
Ілюші дуже сподобалися Кішка з зеленими очима і довговухий Ослик. Він заплескав у долоні і закричав:
– А у мене ручки є! Скільки у мене ручок?
– Дві, – сказала Кішка, уважно подивившись на Ілюшу.
– Дві, – повторив Ослик, що стояв уже в кімнаті і чудово все чув.
– Ги-ги! А у мене чотири руки! – сказав хтось.
– Чотирьох не буває! – сказала Кішка і озирнулася.
– Чотирьох не буває, – повторив Ослик і поворушив вухами.
– Хто там? Виходь! – крикнув Ілюша і зазирнув під ліжко.
– Та тут я, тут! – почувся голосок зверху.
Усі подивилися вгору і побачили Мавпочку.
Вона сиділа на самісінькому краєчку шафи. Як вона тільки не впала звідти?
– Ось! Дивіться! – гукнула вона. – Раз, два, три, чотири! Чотири?
– Чотири, – сказав Ілюша.
– Чотири, – повторили Кішка та Ослик.
– А ще-е-е... – хвіст! – вигукнула Мавпочка, та й – алле... Гоп! – Вона стрибнула з шафи на люстру, вчепилася у неї хвостом і замахала в повітрі всіма чотирма руками.
– Оце хвіст! – здивувалися Кішка та Ослик і непомітно подивилися на свої хвостики.
– І у мене гарний, правда, Ослику? – запитала Кішка, розклавши свій пишний хвіст на підлозі.
– Так! – погодився Ослик. – Пухнастий!.. А у мене? – І він помахав своїм хвостиком, ніби шарпнув за дзвіночок.
– І у те-е-бе...– відповіла Кішка, милуючись своїм хвостом. – Тільки він у тебе не пухнастий, як мій, а китицею. Але все одно гарний.
– А у мене немає хвостика! – сказав Ілюша.
– Навіщо, навіщо тобі хвостик? – закричала зверху Мавпочка.
Але тут усі одразу забули про хвости і про все на світі, бо за дверима почувся чийсь страшний голос. Двері прочинилися...
– Ой! – сказав Ілюша.
– Ай! – злякалися Кішка та Ослик і сховалися за Ілюшу.
– Не бійтеся! Це Бегемот! – закричала Мавпочка. – Він не кусається.
– А у мене о-о-о-о-ось який рот! – поважно проказав Бегемот і роззявив свою величезну пащу.
– Ну то й що-о-о?! – прогудів хтось за віконечком. – А я носом все брати можу.
Всі перезирнулися: оце голос! Гучніший, ніж у Бегемота.
– Хто це сказав? – запитав Ослик і подивився на Бегемота.
– Це не я! – сказав Бегемот і швидко закрив пащу.
– Ні-у-кого-такого-носа-більше-нема-а-ає!..– знову загуло за віконечком. – Я своїм носом усе-е-е можу...
І тут усі побачили у вікні – кого б ви думали? Слона? Ні! Тільки шматочок Слона! Адже весь Слон у вікні не помістився.
– Ну візьми, візьми щось носом! – зраділи Бегемот, Мавпочка, Кішка та Ослик.
– Мене візьми носом, – сказав Ілюша.
І тільки-но він це сказав, як у віконце просунулося щось довге, незрозуміле... Воно засопіло, засопіло, потім м'яко підхопило Ілюшу і підняло його під самісіньку стелю.
– Та це ж хобот! – закричала Мавпочка, яка звідкись усе знала.
– Хобот! Хобот! – закричали за нею Бегемот, Кішка та Ослик.
– Мені подобається твій хобот, – сказав Ілюша зверху. – Це твій ніс?
– Це мій ніс, – відповів Слон басом.
– А мене візьми носом, – попросив Бегемот.
– І мене!
– І мене! – закричали Мавпочка, Кішка та Ослик.
– Будь ласка! – прогудів Слон. – Із задоволенням!..
Він посадив Ілюшу собі на спину. За ним посадив Кішку. За Кішкою – Мавпочку. За Мавпочкою – Ослика і навіть Бегемотика. І катав їх по двору і навіть по вулиці. І всі, хто йшли їм назустріч, дивувалися та казали:
– Дивіться, маленький хлопчик їде на Слоні і не боїться!
А Ілюша ні крапельки не боявся. І Кішка не боялася, і Мавпочка не боялася, і Ослик не боявся. Тільки Бегемот трошки боявся: він боявся, що Слону важко його, такого великого Бегемотика, возити.
– А давайте тепер я вас покатаю, – запропонував Бегемот.
Тут усі посідали на Бегемота й поїхали. Тільки Слону місця не вистачило, тому Слон біг позаду, а на Бегемоті їхав тільки кінчик його хобота.
– Ой! Я не знала, що бегемоти так швидко бігають! – злякалася Кішка і вчепилася кігтиками в Ілюшину курточку.
– Бегемоти?! – вигукнула Мавпочка. – Та бегемоти знаєш як бігають! Вони, можливо, краще за всіх бігають! Правда, Бегемотику?
– Неправда... – на бігу пропихкав Бегемот. Він добіг до воріт і зупинився. – Уфф... Стомився! Злазьте.
– А тепер – я! – зрадів Ослик. – Сідайте на мене!
– Цур, я перша! – крикнула Мавпочка і видерлася на Ослика задом наперед. – Егей! Вперед! Поїхали!
Ослик хотів уже побігти, але тут він побачив, як сидить Мавпочка. Він подивився на неї з подивом і сказав:
– Зрозуміло, що вперед... Але від тебе вперед чи від мене вперед?
– Та просто – впере-е-ед! – гукнула Мавпочка. – Еге-гей! Поїхали!
Але Ослик чомусь не рухався з місця.
– Якщо від тебе – вперед, то це значить, від мене – назад, – пояснив він.
– Ну, тоді, назад! – весело погодилася Мавпочка. – Назад! Еге-гей! Поїхали!..
– А назад я не вмію, – знову заперечив Ослик.
– Ох і дурний! – здивувалася Мавпочка. – Ну як ти не розумієш: моє «назад» – це твоє «вперед», а твоє «вперед» – це моє «назад». Зрозумів?
– Зрозумів, – сказав Ослик. – То куди їхати?
– Ну, звичайно, вперед! Ой, тобто назад!.. Ні, я сама заплуталася! – засміялася Мавпочка, і всі теж засміялися.
– А давайте в піжмурки грати! – запропонував Ілюша.
– Давайте! – зраділа Мавпочка. – Цур, я перша!
Мавпочці зав'язали очі, покрутили її і крикнули:
– Раз, два, три – лови!
– Я тут! – нявкнула праворуч Кішка.
– Я тут! – відгукнувся ліворуч Ослик.
– Я ту-у-ут! – пробасив раптом ззаду Слон.
– Я ось де-е-е! – заревів гучним голосом Бегемот під її самісіньким носом.
Мавпочка крутилася то праворуч, то ліворуч, то навкруги – і звідусіль їй кричали:
– Я тут! Я тут!.. Он я!.. Лови мене!..
– Ах так! – вигукнула Мавпочка. – Ну, тримайтеся!
Вона розчепірила свої довгі руки та як побіжить... І зловила когось.
– Спіймала! Зловила! – зраділа Мавпочка. – Кого ж я зловила?.. Мовчиш? Гаразд! Зараз я сама дізнаюся... Ну ж бо, де твої вушка?.. – І вона простягла руку, щоб торкнутися вух у того, кого вона спіймала.
Але цієї миті Ослик тихенько підбіг до неї і підставив свої вуха.
Мавпочка схопилася за них і закричала:
– Ти Ослик! Ти Ослик! Ось твої вуха!
– І не Ослик! І не Ослик! – закричали їй звідусіль. – Пáлі-стукáлі – граємо далі!
– Добре, добре! – сказала Мавпочка. – Зараз хвіст перевіримо.
Вона простягла руку, але в цей момент безшумно підскочила Кішка і торкнулася її своїм пухнастим хвостом. Мавпочка одразу вхопилася за нього.
– Ось він! Ось він! Це котячий хвіст! Пухнастий котячий хвіст! – здогадалася вона. – Отже, ти Кішка!
– І не Кішка! І не Кішка! – закричали всі. – Хто вгадати не хоче – той грає до ночі!
– Не Кішка? – здивувалася Мавпочка. – Тоді, може, ти – Слон? Ну ж бо...
Вона стала мацати рукою, а Слон, який у цей час стояв поруч, витягнув хобот і підставив його прямо під руку Мавпочці.
– Хобот! Ось хобот! – радісно заверещала вона. – Я ж казала, що ти Слон!
– І не Слон! І не Слон! – закричали з усіх боків. – Хто не вгадав – той програв!
– Як не Слон?! – ще більше здивувалася Мавпочка. – А хобот?
– Хто не вгадав – той програв! – знову закричали всі.
– Чому програв? – образилася Мавпочка. – Ану, поклацай пащею, – сказала вона тому, кого зловила, – і я одразу впізнаю, хто ти такий.
– Зачекай! Зачекай, не клацай! – шепнула Кішка тому, кого зловила Мавпочка.
А Бегемот підкрався тихенько і над самісіньким вухом у Мавпочки як грюкне пащею: хлоп!..
– Ти Бегемот! Бегемот! – вигукнула Мавпочка. – Я впізнала тебе!
– А от і не Бегемот! – закричали навколо неї. – Неправду сказала – знов не вгадала!
– Зараз вгадаю! – розсердилася Мавпочка. – Зараз я вам точно скажу, кого я зловила:
|
вуха у нього, як у Ослика, – це раз! |
– Ой! – вигукнула раптом Мавпочка. – Це ж якесь страховисько! Це якийсь Кото-слоно-віслю-бегемот!.. Ай! Я його боюся! Ай! Ай! Рятуйте!..
Мавпочка зірвала з себе пов'язку...
Перед нею стояв Ілюша і усміхався. А Слон, Бегемот, Кішка та Ослик від сміху так і повалилися на траву:
– Оце Мавпочка!.. Оце вгадала!.. Кото-слоно-віслю-бегемот!..
– Хе-хе-хе-хе...– сміявся Ослик.
– Хі-хі-хі-хі...– хихотіла Кішка.
– Хо-хо-хо-хо!.. – реготали Слон і Бегемот.
– Ха-ха-ха-ха!.. – засміялася, отямившись від страху, Мавпочка. – То це я Ілюшу зловила?
Мавпочка схопила Ілюшу за руки і закрутилася разом із ним, примовляючи:
– І зовсім не страхіття! І зовсім не страхіття!
Ілюша сміявся і радів разом з усіма. Так вони веселилися і грали до самого вечора.
А ввечері прийшла мама з роботи і покликала всіх пити молоко з сухариками.
– Молоко з сухариками! – зраділа Мавпочка. – Я так люблю молоко з сухариками! Шкода, що у мене немає ані хвилинки часу. На мене чекає одна дівчинка, яка ще жодного разу не бачила справжньої живої мавпочки.
– Не може бути! – вигукнули Слон, Бегемот, Кішка та Ослик.
– Так, так! І слонів, до речі, вона теж не бачила, бегемотів вона теж не бачила, осликів вона теж не бачила... – продовжувала тараторити Мавпочка.
– Цього не може бути!!! – ще більше здивувалися Слон, Бегемот і Ослик. – Скоріше біжимо до цієї дівчинки!
– Швидше!
– Біжимо!
– Стривайте!.. – раптом схаменувся Ослик. – А як же молоко з сухариками?
– Нема коли! Нема коли! – квапила Мавпочка.– До побачення! До побачення!..
Оце так!.. Ілюша розгублено подивився навколо. Невже всі йдуть? І нікого не залишиться? Ні Слона. Ні Бегемота. Ні Ослика.
– І ти підеш? – запитав Ілюша Кішку.
– Я-я-я?.. М-р-р... Не знаю... – якось невпевнено відповіла Кішка. Вона обернулася і уважно подивилася на стіл, де вже стояли чашки з молоком, а на тарілці лежала ціла гора сухариків.
– Не зна-а-а-ю... Не зна-а-а-ю... – ще сильніше завагавшись повторила Кішка і, примруживши свої зелені очиська так, що вони стали схожі на вузькі щілинки, запитала лагідним голоском: – як ти гадаєш, Мавпочко, чи бачила ця дівчинка колись кішок із зеленими очима?
– Бачила! Бачила! – замахала руками Мавпочка, і навіть перевернулася, і навіть встала догори дриґом. – Бачила і з зеленими, і з жовтими, і з блакитними! І пухнастих, і з бантиком, і в панчішках! І в цяточку, і в смужку, і в клітинку!..
– От і добре! – мугикнула Кішка. – Тоді я залишаюся з Ілюшею, і ми разом із ним питимемо молоко з сухариками.
Слухати аудіоказку:
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова