Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Людмила Постних
Леся приїхала до бабусі в гості. Тут і собачка біленький підбіг. Вертить
хвостом, розглядає дівчинку. Наче й не страшний звір, але ж... Зуби біліють
гостро, язик висить. Та ще й головою раптом потягнувся вперед до Лесиної ніжки.
Дівчинка злякано притулилась до мами.
– Не бійся, Лесю. Білячок не кусається,– заспокоїла бабуня. – Тільки за хвіст
його не бери. Він того не любить.
Обережно погладила Леся песика по спині, і він не розсердився. Навпаки,
обернувсь до Лесі, ніби аж заохочував: «Погладь іще. Мені це подобається». Страх
Лесин минув. З радощів вона аж не знала, що б йому
таке приємне зробити. Вирвала травички й піднесла собачці: їж, пригощайся,
Білячок...
Песикові образити дівчинку не хотілося. Тому він голову відвернув лише злегка,
аж ніби ніяково, ніби давав зрозуміти: «Трави я не їм. Я ж не коза і не цап. Я –
песик Білячок».
Гарно було Лесі з Білячком. Вона брала його за вухо, знову гладила по спині й,
не втерпівши, таки задовольнила свою цікавість – смикнула злегенька за хвоста.
Білячок не загарчав, він тільки зиркнув посуворілим ображеним оком, наче хотів
сказати: «Чемна дівчинка, а таке собі дозволяєш... На перший раз прощаю. А
надалі прошу за хвоста не смикати, бо мені це неприємно».
Так і домовились.
– Мамо,– сказала Леся,– я поведу Білячка погуляти!
– Ну що ж, поведи. Тільки далеко не заходьте...
Леся зробила із стрічки повідка.
– Гайда, Білячок! – і, сміючись, повела свого друга з двору. Щоправда, водити
песика виявилось не так просто. Ти його – сюди, а він – туди. Ти його – до
троянд. А він кудись убік – плиг! І зупинивсь, нашорошився. Бо... нора. А в
норі, мабуть, хтось є, мешканець якийсь затаївся. Білячок аж приліг, носа
приклав до
дірки, слухає, вдихає дух, що йде з нори. Хто там є в норі, озивайся! Лесі було
б цікаво знати, але нора мовчить. Самі мурашки з неї вилазять. Білячок шкрябнув
лапою по норі.
І далі Леся разом з повідком опинилась десь у хащах, над озером.
Великі квітки біліють на воді, листя плаває... Тихо-тихо. І раптом – фрр! Це
Білячок випужав дику качку – сиділа зовсім близько в рогозі, спурхнула, і
Білячок аж підстрибнув за нею. Але куди там: вона як ракета – була й нема!
Ще Леся дивилася потім за лелекою, що спокійно кружляв над очеретами.
Загледілась, цікаво їй було. Аж гульк потім: нема Білячка!
І такий очерет без собачки став високий – наче ліс... Як втрапити звідси додому?
І Леся в сльози:
– Мамо!
А сонце пече. А очерет густий – не продерешся. І жаби он у траві плигають...
Заплутавшись, Леся мало не впала. І саме в цей час щось торкнулось голенької
ніжки: Білячок! Це він вологим своїм носом торкнувсь. Шиєю об Лесю потерся...
Ой, як зраділа йому Леся! А Білячок... Що він тільки не виробляв! І плигав, і
качався, щоб тільки розважити дівчинку.
Тепер Леся міцно вхопилася за повідок і трималась за нього, не випускаючи з рук.
І так вони удвох вибралися з очеретів: Білячок попереду, Леся за ним. Білячок
добре знав стежки і впевнено вів Лесю додому.
– Мамо, я скрізь-скрізь поводила Білячка, – ще здалеку стала гукати Леся,
вважаючи, що це справді було так.
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
