Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

В.Гауф

Холодне серце

Переклад українською – Євген Попович
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Сахалтуєв

Сторінки:  1   2   3   4   5  

Повернувшись додому, Петер застав матір у великій журбі, бо вона вже думала, що його забрали в солдати. Петер весело розповів матері, що зустрів у лісі приятеля, і той йому позичив грошей, щоб він покинув палити вугілля та взявся за інше діло.

Незабаром він купив завод, залишив у себе всіх робітників, що там працювали, і почав день і ніч лити скло.

Спочатку все йшло гаразд. Петер узяв собі за звичку цілими днями походжати по заводу, всюди заглядати, навіть намагався робити якісь зауваження майстрам, а вони поміж собою сміялися з нього; та найбільшою для нього втіхою було дивитись, як дмуть скло. Часом він сам брався до роботи й робив із гарячого скла чудернацькі фігурки.

Потім усе це йому набридло, і він почав заглядати до заводу на годинку в день, далі раз на два дні, а там і раз на тиждень. Тепер усі його робітники працювали абияк, а сам Петер почав учащати до шинку. Він пішов туди першої ж неділі після зустрічі з лісовиком. У шинку вже йшла гульня: Танцюрист вистрибував, а гладкий Езекіель дудлив пиво й грав у кості. Петер лапнув у кишені, щоб перевірити, чи додержав Склярчук слова, – аж там і справді було повно срібла й золота. І в ногах у нього немов свербіло – так і тягло в коло. Тільки-но скінчився перший танок, Петер і собі став поруч з Танцюристом, і коли той підскакував на пів аршина вгору, то Петер – на цілий аршин, та ще й з такими вихилясами, що вся громада аж очі повитріщала з подиву.

А коли люди дізнались про те, що Петер купив завод, та побачили, як він обсипає грішми музик, то ще більше здивувалися. Дехто гадав, що Петер знайшов у лісі скарб, інші говорили про якусь спадщину, і всі тепер шанували його, як великого багатія. Уже першого вечора він програв двадцять золотих, а проте в кишені не меншало.

Побачивши, як його шанують, Петер Мунк дуже втішився. Він розкидав гроші на всі боки, цілими пригорщами наділяючи бідняків, бо добре пам'ятав, як його самого гнітили злидні. Танцюрист був зовсім присоромлений – тепер уже Петера величали королем танцюристів.

Найбагатші гравці не наважувалися ставити стільки, скільки ставив Петер, хоча й програвав він чимало. Та чим більше Петер програвав, тим більше ставало у нього в кишені, бо програвав він гладкому Езекіелю, а він же зажадав від лісовика мати стільки грошей, як Езекіель; то так воно й виходило: тільки-но той виграє десяток золотих, як у Петера в кишені теж більшає. Згодом Петер зовсім розледачів і сидів за грою не те що кожного свята, а щодня, і тепер його частіше називали Петером-гравцем, ніж королем танцюристів.

Тим часом його скляна справа підупала, бо хоч і купив він завод, та не купив секрету, куди збувати скло, і, наробивши його силу-силенну, мусив продавати за безцінь, аби було чим заплатити робітникам.

Одного вечора повертався Петер з шинку додому і, хоча був добре напідпитку, уже журився, що так погано йдуть у нього справи з заводом. Аж ось хтось порівнявся з ним і пішов поруч. Петер глянув і побачив... Склярчука. Тоді парубок мов оскаженів і напався на старого: це той, мовляв, винний в усіх його незгодах.

– Що я тепер маю робити з конем і каретою? – вигукував він. – Що я маю з заводу, з усього скла? Коли я був дровопалом, то жив без журби та клопоту. А тепер не знаю, що й робитиму, як прийдуть описувати все моє майно й спродадуть за борги!

– Он як! – сказав старий. – То це я винен у твоїй недолі? Це така твоя мені дяка? Хіба тебе хто силував виказувати таке бажання? Ти хотів бути склярем, а не знаєш, де продавати скло. Чи не казав я: розуму тобі, Петере, розуму треба!

– Що там розум! – не вгавав Петер. – Я не дурніший від інших і зараз покажу тобі це, діду! – Він схопив старого за комір і закричав: – Тепер ти в моїх руках, шварцвальдський лісовику! Зараз же вдовольни моє третє бажання! Я хочу ось тут, на місці, мати двісті тисяч золотих, будинок і... Ой лишенько! – раптом заверещав він, бо дідок перекинувся в палюче скло, обсмалив йому руку, мов огнем, і зник без сліду.

Опечена рука ще довго нагадувала Петерові про його невдячність та дурість. Потім він заспокоїв себе думкою: «Нехай. Коли навіть і продадуть завод, то в мене ще лишається гладкий Езекіель. Поки в нього в кишенях є гроші, вони будуть і в мене!» Та склалося по-іншому. Якось у неділю Петер під'їхав до шинку, вискочив з карети й запитав у хазяїна, чи тут уже гладкий Езекіель.

– Уже тут, Петере! Уже граємо! – озвався з-за стола сам Езекіель.

Петер помацав у себе в кишені й зрозумів, що Езекіель при грошах: кишеня була набита золотом і сріблом.

Петер сів грати. Він вигравав і програвав і сидів, поки настав вечір, поки порозходились усі-совісні люди. Тоді інші двоє гравців сказали:

– Годі, час додому!

Та Петер умовив гладкого Езекіеля залишитися ще. Той довго не хотів, а потім сказав:

– Гаразд, я порахую свої гроші, а тоді гратимем на п'ять золотих, бо менше – не гра!

Він витяг гамана, полічив гроші – там було сто золотих. Отже, Петер, і не рахуючи, вже знав, скільки він сам має. Як раніше Езекіелеві щастило, так тепер не таланило: він раз у раз програвав. Зрештою він витяг останнього золотого й промовив.

– Ще раз, Петере! А коли й цього програю, то ти мені, як добрий хлопець, позичиш, щоб відігратися.

– Скільки хочеш, хоч сто золотих! – відповів Петер, радіючи щасливій грі.

Товстий Езекіель кинув кості – йому випало п'ятнадцять очок. Кинув Петер – випало вісімнадцять. І тут він почув позад себе знайомий голос: «Кінець грі!»

Петер озирнувся й побачив Міхеля-Голландця. З переляку він впустив додолу гроші, що вже був вийняв з кишені. Товстий Езекіель не бачив лісовика й вимагав, щоб Петер позичив йому десять золотих. Мов уві сні опустив Петер руку в кишеню, але там нічого не було. Він шукав по всіх кишенях, вивертав одежу – ніде нічогісінько! І раптом він згадав своє перше бажання: мати стільки грошей, як гладкий Езекіель. І то усе його багатство розвіялось, мов дим.

Езекіель і хазяїн здивовано дивились, як Петер шукав і не міг знайти гроші. Спочатку вони йому не повірили й самі обмацали його кишені, а нічого в них не знайшовши, страшенно розлютились і почали кричати, що Петер чаклун і всі свої гроші разом з виграшем чарами одіслав додому. Петер уперто виправдовувався, та все було проти нього. Езекіель погрожував, що розкаже про цю пригоду всім шварцвальдцям, а хазяїн лякав, що ранком піде в місто й сповістить старшину, що Петер – чаклун, і нехай його привселюдно спалять живцем. Потім обидва, мов звірі, кинулися на Петера, набили його й витурили на вулицю.

Жодна зірка не світилася на небі, коли Петер сумно повернувся додому, проте він бачив поруч себе чиюсь темну постать. Потім почув глухий голос:

– Ну що, Петере Мунк, скінчилося твоє панування? А хіба я тобі того не казав, як ти побіг тоді до дурного Склярчука? Тепер сам бачиш, що виходить, коли нехтують моєю порадою. Ото краще приходь до мене, бо мені тебе шкода. Ще жоден з тих, хто звертався до мене, не каявся. Якщо ти не боїшся, то приходь завтра на гру й поклич мене – я там буду весь день.

Петер добре бачив, хто говорить до нього. Йому стало страшно, і він, не відповідаючи, побіг мерщій додому.

В понеділок на його заводі з'явилися небажані гості – судочинці з міста. Старший з-поміж них привітався, спитав, як Петерові спалось, а тоді витяг великий аркуш паперу, де були перелічені всі Петерові борги, й суворо запитав, чи збирається він платити. Петер відповів, що платити не має чим, то нехай вони опишуть усе його добро: завод, двір, стайню тощо. І поки ті ходили й нишпорили по всіх закутках, надумав Петер піти в ліс, на гору, міркуючи, що коли не допоміг йому малий лісовик, то, може, з великим пощастить.

Сторінки:  1   2   3   4   5  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова