Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Хочкудичко

Славка Манева

Хочкудичко

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Алімов

Це не кішка. І не щеня. І навіть не курча. Його не бачить ніхто, крім Мони. Кожен уявляє його по-своєму. Але він один-єдиний. Він Хочкудичко, от і все!

Перший день Хочкудичка

Мама й тато збиралися в кіно.

– А я? – запитала Мона. – Мені знову самій вдома сидіти?

– Ти не сама залишаєшся, а з бабусею, – сказала мама.

Мона помовчала, помовчала і каже:

– Ну й добре. Я тоді Хочкудичка покличу. Нехай він зі мною побуде.

– Кого-кого? – здивувалася мама. – Якого Хочкудичка?

– Такого. Мого. Ось якого!

– Моно, хто такий Хочкудичко? Відповідай негайно! – захвилювалася мама.

– Хочкудичко... Ну, він завжди залишається з дітьми, коли тато й мама йдуть у кіно. Хочкудичко забирається під подушку і – фіть!.. фіть!.. фіть-фіть! – співає, щоб веселіше було спати.

– Ну от, знову когось вигадала, – засміялася мама. – Минулого разу в тебе була лісова Феня, а тепер цей Хочкудичко.

Тут Мона зовсім образилася.

– А я його не вигадувала! Він є! Є насправді! Зараз я його приведу, і ти побачиш.

Вона побігла до своєї кімнати і повернулася, тримаючи руку за спиною.

– Дивись! – сказала Мона і простягнула мамі руку з міцно стиснутим кулачком.

– Показуй, показуй свого приятеля, – сказала мама.

І Мона розтиснула кулачок. На долоні нікого не було.

– Ах ти моя витівниця! – засміялася мама.

Вона не побачила Хочкудичка, тому що його не бачить ніхто, крім Мони.

Пиріжки

На столі стояла тарілка з чудовими пиріжками. Рум'яними зовні та з кремом усередині. Мона простягнула руку, і одразу ж один пиріжок зник з тарілки.

– Моно, – сердито сказала мама, – не хапай пиріжки перед обідом. Ти потім їсти не захочеш.

– Мамусю, – попросила Мона, – можна, я візьму ще тільки один? Не собі, а Хочкудичкові.

– Хочкудичкові, добре, дозволяю, – засміялася мама.

Мона схопила пиріжок і прошепотіла:

– Гей, Хочкудичко, відкуси – побачиш, як смачно! – почекала трохи і додала: – Не любиш пиріжків із кремом? Ну що ж, тоді я з'їм.

І другий пиріжок зник там же, де й перший. У Мони в роті.

Який він, Хочкудичко?

Брат малював. А Мона захоплено розглядала кольорові олівці.

– Можна мені теж помалювати? – запитала вона обережно.

– Мабуть свого Хочкудичка будеш малювати? – засміявся брат.

– А от і ні!

– Звісно! Ти й не знаєш, який він із себе!

– А от і знаю! – сказала Мона.

– Ну, які в нього очі?

– Зелені.

– А вуха?

– Зелені.

– Вуха? Зелені! Ха-ха-ха... – зареготав брат. – А ніс?

– Зелений! – вперто сказала Мона.

Тут брат аж зігнувся від сміху.

– То твій Хочкудичко жаба? Жаба! Жаба! – кричав він і стрибав навколо Мони.

– І зовсім не жаба! – образилася Мона. – Просто влітку він зелений. Взимку – білий. Восени – жовтенький. А навесні – блакитний.

Автобус

Бабуся і Мона їхали в гості. В автобусі. Бабуся взяла квиток і сіла. Не часто Моні доводилося їздити по місту в автобусі, і вона вдивлялася, як відчиняються і зачиняються двері на зупинках, як входять і виходять пасажири.

Кондуктор подивився на Мону й каже:

– Здається мені, що у цієї дівчинки немає квитка. Доведеться її висадити.

– Це не вона без квитка їде, а Хочкудичко, – засміялася бабуся.

– Що за Хочкудичко? – суворо запитав кондуктор.

І тоді Мона розтиснула кулачок.

– Ось він, Хочкудичко, – сказала вона, простягаючи кондуктору долоньку. – Він зовсім не займає місця в автобусі. Можна йому їхати без квитка?

Кондуктор довго дивився на розкриту долоню Мони, а потім сказав:

– Ну гаразд, якщо твій Хочкудичко уміщається на долоні, нехай їздить без квитка в автобусах.

– І в трамваях, – додала Мона. – І в тролейбусах...

Хочкудичко

Морозиво

Дідусь сказав:

– Моно, хочеш піти зі мною погуляти?

– Ух! Ще питаєш! – вигукнула Мона.

За хвилину вона була вже готова.

– Дідуню, а Хочкудичко піде з нами?

– Як хочеш, – відповів дідусь.

Мона любила гуляти удвох із дідусем, щоб їм ніхто не заважав розмовляти. Вона подумала і сказала:

– Я сьогодні Хочкудичка вдома залишу. Він втомився.

Вони вийшли на вулицю і побачили гладку продавщицю морозива у білому халаті.

– Дідуню, купи морозива, – попросила Мона.

Дідусь купив величезний вафельний ріжок із білою, рожевою і шоколадною кульками. Мона швидко їх злизала і захотіла ще.

– Дідуню, – сказала вона тихо, – ти і для Хочкудичка купи морозива, бо він просить.

– Мені дуже шкода, – сказав дідусь, – але я не можу купити йому морозива.

– Чому? – здивувалася Мона.

– Чому? – засміявся дідусь. – Та тому, що ти залишила Хочкудичка вдома. І його немає з нами.

– Більше нікуди без Хочкудичка не піду, – сказала Мона, – от чесно-чесно!

Хочкудичко

Калюжа

Дощ скінчився, і мама відпустила Мону погуляти.

– Мамо, – сказала Мона, – я з Хочкудичком піду.

Посеред двору блищала, немов дзеркало, чудова дощова калюжа. Мона стрибала навколо калюжі на одній ніжці, сідала навпочіпки і навіть намагалася перестрибнути її у найширшому місці. І звичайно ж, промочила ноги. Довелося йти додому. Прямо з порогу Мона крикнула:

– Мамо! Це не я! Це Хочкудичко мене штовхнув у калюжу!

– Ох і дістанеться цьому Хочкудичкові! – розсердилася мама. – А ти ще казала, що він гарний. Знати його не хочу!

– Мамусю, він не навмисне! – злякалася Мона. А сама піднесла кулачок до губ і прошепотіла: – Пробач мене, Хочкудичко! Я більше ніколи не буду на тебе наговорювати.

День народження

Напередодні свого дня народження Мона запитала:

– Мамо, а скільки років Хочкудичкові?

Мама замислилася:

– Напевно, стільки ж, скільки й тобі.

– Отже, ми з ним народилися в один день! – зраділа Мона.

І вона з нетерпінням стала чекати завтрашнього дня. Першою на день народження прийшла тітка Віра з величезною лялькою. Мона застрибала від радості, обійняла ляльку і побігла до себе в кімнату. Але одразу ж повернулася.

– Тітонько Віро, а що ти подаруєш Хочкудичкові?

– Якому Хочкудичкові? – не зрозуміла тітка Віра.

– Оцьому, – сказала Мона і простягнула тітці Вірі міцно стиснутий кулачок. – Він мій друг, ми з ним народилися в один день.

Мона розкрила кулачок. Тітка Віра довго й здивовано розглядала її маленьку долоньку. Але так нічого, крім порожньої долоньки, і не побачила.

– Не знаю, не знаю, – сказала тітка Віра і знизала плечима. – Ніяких хоч... Як ти казала?.. кудичків не бачу.

І вона знову знизала плечима. А ввечері, коли гості розійшлися, Мона розклала на подушці подарунки й прошепотіла:

– Не плач, Хочкудичко. Адже у нас спільний день народження. Нехай і подарунки будуть спільними.

Фотографія

Одного разу Мону повели фотографуватися. Коли вона прийшла додому, брат запитав її:

– Моно, а Хочкудичко теж сфотографувався?

– Звичайно! – сказала Мона.

За кілька днів фотографії були готові. Брат подивився їх і сказав:

– А де фотографія Хочкудичка? Хотів би я на нього глянути.

– Ось, – сказала Мона і простягнула йому чистий аркуш паперу.

– Але я тут нікого не бачу! Нікого і нічого. Порожньо! Немає ніякого Хочкудичка, – засміявся брат.

– Як же ти його побачиш, якщо не віриш, що він є? – сказала Мона.

Хочкудичко

Застуда

Мона застудилася. Хочкудичко, звичайно ж, хворів разом із нею. Напевно, заразився. Вони лежали разом у ліжку та разом міряли температуру. Доктор прописав мікстуру. Дуже гірку, та ще й по дві ложки двічі на день.

Мона ні за що не погоджувалася пити одразу дві ложки цієї гидкої мікстури.

– Отже, ти не хочеш, щоб Хочкудичко видужав? – запитала мама.

– Хочу. Дуже хочу!

– Тоді пий одну ложку за себе, а другу – за Хочкудичка.

І Мона випила дві ложки цієї огидної несмачної мікстури.

А коли мама пішла, Мона зазирнула під подушку і прошепотіла:

– Бачиш, Хочкудичко, як я про тебе дбаю. Тепер ти знаєш, як я тебе люблю!

Хочкудичко

Борче і Борка

Брат приніс Моні двох равликів. Одного меншого, а другого більшого. Вона назвала їх Борче і Борка і посадила у квітковий горщик. Равлики були такі кумедні, що Мона цілий день з ними гралася. Навіть про Хочкудичка забула.

А наступного дня равлики зникли. Уповзли. Мона пошукала їх, пошукала. А потім зазирнула у свій кулачок і прошепотіла:

– Хочкудичко, ти тут? Я про тебе тепер ніколи не забуду. А ти мені обіцяй, що не втечеш, як ці Борче і Борка.

* * *

Часто мене запитують, як там Мона та її Хочкудичко? Мона пішла до школи. У неї тепер багато друзів і подружок. А ще й домашні завдання. Вона постійно зайнята. І не так часто вона може грати з Хочкудичком.

А Хочкудичко? У нього, навпаки, вільного часу стало більше. І коли Мона робить уроки, він іде до когось у гості. Найчастіше Хочкудичко ходить до дітей, у яких немає ні цуценя, ні кішки, ні навіть курчати.

Хочкудичко



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Автор: Манева С.; ілюстратор: Алімов С.






Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

© 2015-2021 Валерія Воробйова