Сербська народна казка

Хитромудрий Еро

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Ігнатов

Жив у Герцеговині бідний чоловік. Була в нього дружина – не було синів. Був будинок – не було даху. Була стодола – не було зерна. Було ім'я – та й те всі забули.

Пішов він по білому світу, як бджола по весняному цвіту, шукати щастя та долі.

Питають його люди:

– Ти хто такий?

А він у відповідь:

– Я з Герцеговини.

Так його й стали звати: Герцеговинець. А коротше – Геро. А тоді вже й просто – Еро.

Ходив Еро по світу, щастя-долі не бачив, багатства не знайшов, а доброї слави нажив. За словом він у кишеню не лізе, злому за образу відплатить, багатого в дурні пошиє, з дурного посміється, жадібного – провчить.

А хто сам без гроша – того Еро перший друг. У кого біда – він утішить. У кого нужда – тому допоможе. Ось він який був – бідняк Еро!

Як Еро врятувався від смерті

Служив Еро у царя. І домовилися вони так: якщо Еро в усьому буде догоджати цареві – цар нагородить його, а якщо Еро в чомусь завинить – цар його скарає.

Минає день і другий, тиждень та ще один – не нахвалиться цар на свого нового слугу. На совість служить йому Еро.

І от якось донесли цареві, що Еро заліз до його саду і зірвав смокву з улюбленої смоківниці царя.

Цар дуже розсердився і наказав негайно привести Еро. Прийшов Еро. Вклонився цареві, чекає його слова.

– Час прийшов мені з тобою розрахуватися, Еро, – каже цар. – За те, що з'їв мою смокву, я тебе страчу. А за те, що ти служив мені вірою й правдою, я дарую тобі свою царську милість: вибирай сам, якою смертю хочеш померти.

Подумав Еро і каже:

– Милосердний царю! Велика твоя милість. І якщо вже треба мені неодмінно померти, я хотів би померти від старости.

Засміявся цар.

– Перехитрив ти мене! Та що я обіцяв – те обіцяв. Живи до старості!

Як Еро провчив багатого бека

Йшов Еро по дорозі та на повідку вів свого коня.

А назустріч йому багатий бек йде, у строкатому халаті, у шовковій чалмі.

Вклонився йому Еро і далі своєю дорогою пішов.

А бек думає:

– Дай-но я пожартую з нього!

Повернувся він слідом за Еро, підкрався до його коня і зняв з нього повідець. Коня відпустив, а повідець собі на шию накинув.

А Еро знай собі крокує по дорозі, ніби й не бачить, що у нього за спиною робиться.

– Дай-но, – думає, – я цього бека провчу!

Так вони і йшли.

Нарешті набридло бекові, зупинився він, натягнув повідець.

Обернувся Еро. Похитав головою і каже:

– Ото вже й хитрий у мене кінь! І коли тільки він встиг роздобути собі халат і чалму!

Як Еро віслюків рахував

Гнав один торговець із села в місто десять віслюків. Дев'ять були навантажені усяким скарбом, а на десятому він сам їхав...

Приїхав він до міста і почав перераховувати своїх віслюків.

– Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять...

Рахує, рахує – немає одного віслюка! Хоч плач... Було десять, а залишилося дев'ять!

Йшов по дорозі Еро. Питає його торговець:

– Братику, чи не траплявся тобі мій віслюк? Одного віслюка не можу дорахуватися.

– То скільки ж їх у тебе було? – запитує Еро.

– Було десять, а тепер – дев'ять. Мабуть, один відстав по дорозі.

Тут Еро каже йому:

– А я бачу одинадцять віслюків.

– Та де ж вони, скажи на милість?

– Дев'ять перед тобою, десятий під тобою, а ти сам – одинадцятий.

Як Еро платив штраф

Йшов Еро по вулиці. А назустріч йому гладкий, поважний бек. Чи то вклонився Еро не так низько, чи то ніс його не сподобався бекові...

Тільки бек – ні з того, ні з сього – узяв та й стукнув Еро своєю люлькою.

"Постривай, – думає Еро. – Ти мене ще пригадаєш!" – І пішов далі, наче нічого не сталося.

От якось він побачив, що бек йде на молитву до мечеті. Підбіг до нього Еро, замахнувся і дав йому добрячого ляпаса.

Почервонів бек, як варений рак, а зробити нічого не може: адже коли йдеш на молитву, не можна битися – Аллах не дозволяє.

Прочитав гладкий бек усі молитви, відрахував Аллахові всі поклони і прямо з мечеті пішов до судді – скаржитися на Еро.

Наказав суддя призвести Еро й питає:

– Ти цього поважного бека вдарив?

– Вдарив, – каже Еро.

– А чому ти вдарив цього поважного бека?

– Тому, що він мене люлькою бив.

– Все ясно, – каже суддя. – Плати штраф півгроша.

Еро не став сперечатися. Дістав з кишені гріш і подає судді.

– Давай, – каже, – півгроша здачі.

Звідки судді півгроша взяти? Він у житті ніколи таких дрібних грошей не бачив.

– От що, друже, – говорить суддя гладкому бекові, – доведеться тобі сходити на базар розміняти гріш. А ти, Еро, почекай тут, поки бек не принесе здачі.

Сидить Еро годину, другу – а бека немає й немає... Суддя у своєму кріслі задрімав, а бек усе не йде.

Набридло Еро чекати. Розбудив він суддю і каже:

– Мені нема коли тут сидіти. Залиш вже здачу собі...

– А щоб не пропали мої півгроша дарма, на от тобі! – Дав йому добрячого стусана і пішов геть.