Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Правда та кривда

Українська народна казка

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Самутіна

Жили колись два брати: один багатий, а другий бідний. От якось зійшлися вони та й забалакались. Бідний каже:

– Хоч як гірко в світі жити, а все краще по правді жити.

А багатий:

– Де ти тепер знайдеш правду? Нема тепер правди на світі, тепер скрізь сама кривда. Кривдою краще жити.

А вбогий на те не пристає:

– Ні, таки, брате, правдою краще!

Тоді багатий:

– Ну, гаразд! Давай об заклад: підемо людей питати, – кого стрінемо, того й спитаємо, – і так до трьох разів. Як на твоє скажуть, то вся моя худоба твоя буде, а як по-моєму – так я твою худобу заберу.

Убогий каже:

– Добре!

От і пішли вони дорогою. Ідуть, ідуть, – зустрічається їм чоловік, із заробітків іде. От вони до нього.

– Здоров, чоловіче добрий!

– Здорові!

– А що ми тебе хочемо попитати?

– Скажете.

– Як на світі краще жити: чи по правді, чи кривдою?

– Е, добрі люди, – каже чоловік, – де ви тепер правду знайшли. От я скільки робив, робив, а заробив, як кіт наплакав, та ще й з тих грошей вивернув хазяїн. Де вже там правдою проживеш! Краще жити кривдою, ніж правдою.

– Ну, брат, – каже багатий, – оце тобі раз моя правда.

Зажурився вбогий, та й пішли собі далі.

От зустрічають вони вже купця.

– Здорові, добродію!

– Здорові!

– А що ми вас хочемо попитати?

– Скажете!

– Як на світі краще жити: чи по правді, чи кривдою!

– Ге, добрі люди! Де ж таки його правдою проживеш? Тут як почнеш продавати, то сто разів і збрешеш та піддуриш чоловіка. А то й не продаси.

Та й поїхав собі.

– Оце тобі вдруге моя правда! – каже багатий.

Ну, бідний ще дужче зажурився, та й пішли собі.

Ідуть, ідуть – зустріли пана.

– Здорові, пане!

– Здорові!

– А що ми вас хочемо попитати?

– Скажете!

– Як на світі краще жити: чи правдою, чи кривдою?

– Ге, добрі люди! Де ж тепер та правда па світі?

Правдою не проживеш. Це мені якби правдою жити, так… І не доказав, поїхав собі.

– Ну, брате, – говорить багатий, – вертаймось додому та віддавай мені всю худобу!

Іде той бідний додому та так його журба й хилить… Забрав багатий брат усю худобу, тільки хату й кинув.

– Поки поживи, – каже, – бо мені не треба зараз, а згодом шукай собі іншої.

От сидить бідний із своєю сім’єю – і хліба шматка в хаті нема, і заробити ніде, бо хліб скрізь не вродив. Терпів убогий, терпів… Діти кричать… Узяв він мірку та й пішов до багатого брата просити хліба.

– Дай, – каже, – братику, хоч мірку якого там борошна чи зерна, нема чого їсти, діти з голоду пухнуть.

А той:

– Дай, – каже, – тобі око вийму, – тоді дам мірку борошна.

Думав той бідний, думав, – мусив згодитись.

– На, – каже, – виймай, Бог з тобою, тільки дай чого їсти.

От багатий виколов бідному око, дав йому мірку борошна. Той узяв, приносить додому, – жінка як подивилась на нього – так і скрикнула:

– Що це, чоловіче, з тобою зробилося? Де ж це твоє око?

– Еге, – каже, – де! Брат забрав!

Та й розказав їй. Поплакали вони, пожурились та й живуть тим хлібом.

За тиждень там чи за скільки – знову хліба не стало.

Узяв той чоловік мірку, знов пішов до брата.

– Дай, – каже, – братику, хліба, уже того не стало, що ти мені дав!

– Дай око вийму, тоді дам мірку!

– Як же я, – каже, – братику, буду без очей на світі жити? Уже ж ти одно вийняв. Змилуйся, дай уже так!

– Ні, – каже, – дурно не дам, дай око вийму, то тоді знову дам одну мірку.

Мусив той бідний і на те пристати.

– На, – каже, – виймай, – Бог з тобою!

От багатий брат узяв ніж, виколов йому й друге око, насипав йому мірку хліба. Той сліпий узяв та й пішов додому.

Так-сяк, за тини держачись, похапцем дійшов він додому, приносить той хліб. Жінка як на нього глянула, аж перелякалась:

– Як же це ти, чоловіче, будеш па світі жити без очей? Ми б якось роздобули хліба, а тепер… Плаче сердешна так, що й слова не промовить. Тоді чоловік:

– Не плач, – каже, – жінко! Будемо жити так, як Бог милосердний дасть. Не один же я на світі темний: є багато сліпих, та й живуть-таки якось і без очей.

От скоро й того хліба не стало, чи багато там його – мірка, а їсти є кому – сім’я!

– Ну, тепер, жінко, – каже чоловік, – до брата вже годі ходити. Відведи мене за село під ту велику тополю, що над шляхом, на роздоріжжі, – там мене покинеш на весь день, а ввечері прийдеш та й візьмеш мене додому: хто йтиме або їхатиме, то, може, подасть шматок хліба.

От жінка відвела його туди, посадила під тополею, а сама вернулась назад. Чоловік той сидить. Хтось там трохи подав йому… Далі вже вечоріє, а жінка забарилась. Устав чоловік, хотів сам додому йти, та не туди звернув, не потрапив додому. Іде та й іде і сам не знає куди. Коли чує – ліс над ним шумить. Доводиться йому в лісі ночувати. Побоявшись звіра, чоловік виліз так-сяк на дерево та й сидить там.

Коли так опівночі прибігають на те місце під той дубок нечисті і з ними ватаг їх. От і став той ватаг питати, хто що зробив. От один і каже:

– Я таке зробив, що брат братові очі за дві мірки жита повиколював.

– Добре ти зробив, та ще не такі – каже ватаг.

– А як же?

– Як той сліпий потре свої очі тією росою, що під цим деревом, то буде знов бачити.

– О! Хто ж то й чув, хто ж то й знав, що треба ще зробити!

– Ну, а ти ж що зробив? – питає ватаг другого.

– А я в такому-то селі всю воду повисушував, що й крапельки нема, а носять її туди за тридцять та за сорок верст. Багато там пропадає людей.

– Добре ти зробив, та ще не так, – каже ватаг.

– А як же?

– Як хто відкине той камінь, що лежить на крайньому городі, то потече з-під нього вода на все село.

– О! Хто ж то й чув, хто ж то знав, що треба це робити!

– Ну, а ти ж що зробив? – питає ватаг третього.

– У такому-то королівстві у короля одна дочка, так я й тій поробив так, що осліпла, і нічого лікарі їй не подіють.

– Добре ти зробив, та ще не так, – каже ватаг.

– А як же?

– Та як цією росою, що під цим деревом, їй очі помазати, то вона одужає.

– О! Хто ж то й чув, хто ж то й знав, що треба це робити!

А чоловік сидить собі на дереві та чує все, що ті говорять. Ось як уже розлетілися вони, він зліз з дерева, помазав очі тією росою – так і став бачити.

Тоді думає: «Мені Бог поміг, поможу ж і я людям». От набрав цієї роси з собою в пляшечку та й пішов.

От пішов він до того села, де води нема. Не доходячи до села, зустрілась йому бабуся – несе пару відер на коромислі. От він поздоровкався та й каже:

– Дайте мені, бабусю, напитись!

– Е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верст, а поки дійду додому, половину розхлюпаю, а сім’я в мене велика – пропаде без води.

– Я, як прийду в ваше село, надам води на всіх.

От вона дала йому напитись та така рада, та мерщій у село, та розказала людям… Люди і ймуть віри і не ймуть, виходять йому назустріч, вітають його:

– Чоловіче добрий, зарятуй нас від видимої смерті!

– Добре, – каже, – тільки помагайте мені. Ведіть мене до вашого крайнього городу!

Привели вони його. Почав він шукати, почав шукати, – знайшов той камінь. Як узялися гуртом – підважують той камінь та зсувають його…

Таки зсунули! Як ізсунули, так вода з-під нього й ринула… Як пішла, як пішла – так скоро і криниці, і ставки, і річки – скрізь стали повні водою. Люди так і зраділи, дякують тому чоловікові, надавали йому і грошей, і худоби… Сів він та й поїхав. Їде та все розпитує дорогу в те королівство. Може, й довго їхав, – таки доїхав.

Приїздить до королівського палацу та й питає людей:

– Я чув, що в вашого короля дочка нездужає, – нічого з нею лікарі не подіють, а може б, я її вилікував.

– Е, чоловіче, куди тобі! Тут такі лікарі, та й ті нічого не подіють, а ти й давно.

– Отже таки скажіть королеві!

Вони не хотіли, а він таки наполягає. Нема що робити, – сказали. Кличе його король до палацу. Привели його перед короля.

– Ти можеш, – каже, – вигоїти мою дочку?

– Можу, – відказує.

– Коли вигоїш, – дам тобі все, що схочеш, – Повели того чоловіка в ті покої, де лежала королівна. Помазав чоловік тією росою королівні очі, – так вона й стала бачити. Тоді король такий уже радий, що й не сказати. Стільки тому чоловікові багатства надавав, що вже кіньми він його повіз додому.

А тим часом жінка його бідує і не знає, де її чоловік. Думає вже так, що й на світі його нема. Коли це він приїздить уночі, стукає в віконце:

– Жінко, відчини!

Вона почула, голос пізнала та так зраділа!.. Вибігла, відчинила, веде в хату, – думає, що сліпий.

А засвіти, жінко! – говорить чоловік. Та засвітила, як глянула на нього, та аж руками сплеснула, – видючий чоловік!

– Ой, слава ж тобі, Господи! Слава ж тобі, милосердний! Та як же це тобі зробилось, чоловіче, розкажи!

– Стривай, жінко, попереду треба худобу позносити!

Як стали зносити, – куди тепер тому багатому братові до цього.

Ну, так ото вони забагатіли та й живуть. А багатий брат дочувся про це та й прибігає:

– Як це так, брате, що ти й видючий і забагатів?

Той не потаїв, розказав усе.

– Так, – каже, – й так.

От багатому братові й закортіло ще більшого багатства придбати. Тільки ніч прийшла – зараз він нишком у той ліс, та виліз на те дерево та й сидить. Коли так опівночі прилітають ізнову ті нечисті з ватагом… От і збалакались:

– Що воно за знак – ніхто того не знав, а вже сліпий брат видючим ходить, і воду пущено з-під каменя, і царівна одужала. Це ж нас хтось, мабуть, підслухує. А давайте лиш шукати! Кинулись шукати – та на дерево, аж там той багач…

То вони його як схопили, так і розірвали… Цим і казка ця кінчилась.

Автор: Українська народна казка; ілюстратор: Самутіна Г.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова