Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
Шведська народна казка
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – К.Безбородов
Жив колись один бідний селянин з дружиною. Було в них троє синів: Мате, Петер і Свенд. Одного засушливого літа сім'ї стало дуже важко.
– У нас більше їдців, ніж шматків хліба, – сказав батько. – Доведеться вам, синочки, йти на заробітки.
Мати заплакала:
– Мате і Петер уже дорослі, вони впораються з роботою, – мовила вона, – а от Свенд, бідний, пропаде: йому ж лише одинадцятий пішов. Глянь-но на нього, який він худенький. Хто візьме його на роботу?
– Хай іде худобу пасти, коли не знайде іншої роботи, – вирішив батько.
А Свенд сказав:
– Не журися, матусю, я знайду собі роботу. Відпусти й мене.
Нарешті мати згодилася відпустити його. Почали брати збиратися в дорогу, а старший син і каже:
– Візьму я лишень собі стару батькову куртку. Він же дома сидить, і куртка йому не потрібна.
– А я візьму каструлю, – каже й собі середній син. – Матері все одно нічого в ній варити. Я продам її й будуть у мене гроші, аж поки не знайду собі роботи.
Він узяв з полиці блискучу мідну каструлю і натягнув собі на голову як шапку.
– А Свендові так і не залишилось нічого, – зітхнула мати.
Найдужче вона любила свого молодшого сина. Він завжди був привітний, лагідний і, як тільки міг, допомагав матері.
– А я, матусю, на спомин про домівку візьму гвіздок, той, що на нього вішаю свою куртку, як лягаю спати.
Свенд витяг із стіни гвіздок, завернув його в ганчірку і сховав до кишені.
– Ото дурний! – сміялися брати. – Теж видумав, з іржавим гвіздком морочитися. Що ж ти з ним робитимеш?
– Хтозна, може, він стане мені в пригоді! – відказав Свенд. А самому йому було так радісно, наче він узяв із собою не гвіздок, а мішок золота.
І от нарешті хлопці попрощались з батьком і матір'ю та вирушили в дорогу.
Мати, плачучи, дивилась услід своїм синам, а Свенд ще довго обертався і махав їй шапкою.
На роздоріжжі брати зупинились.
– Ми з Петером підемо разом, – сказав Мате, – а ти, Свенде, зі своїм цвяхом іди собі, куди хочеш.
– Що ж, тоді прощайте, дорогі брати. Щасливої вам дороги. Сподіваюся, що невдовзі зустрінемось, – мовив Свенд і попрямував доріжкою до якогось села.
Іде він, іде, коли бачить – щось ген на дорозі ворушиться. Злякався Свенд. "Невже ведмідь? Як же мені врятуватися?" – думає він. А то селянин свого воза лагодить.
– Хлопчику, – кличе він. – а йди-но поможи. В мене колесо з осі спало, і я ніяк не можу доїхати до кузні.
– Я маю гвіздок, загніть його й притисніть колесо до осі. Але потім віддасте, бо цей гвіздок дуже дорогий мені – адже він з мого рідного дому.
Засміявся селянин.
– Ну й смішне ж ти, маля! Віддам я тобі твій дорогий гвіздок, як до кузні доїдемо.
Селянин і Свенд приладнали колесо, сіли на воза і швидко поїхали до кузні.
Свенд вперше був у кузні, і йому все дуже сподобалось.
– Весело тут у вас: міхи гудуть, молот кує. Я теж хотів би стати ковалем.
– Не сміши мене, хлопчику, – каже коваль. – Де тобі підняти такого важкого молота. Це ж не іграшка. Та якщо хочеш, роздувай міх, поки видужає мій син. Буду тебе годувати досхочу та ще й грошей за роботу дам.
І Свенд залишився у коваля. А гвіздок йому селянин віддав. Він розігнув його і сховав до кишені.
Коваль побачив, що Свенд кмітливий хлопчик і почав учити його свого ремесла. Минуло небагато часу, і Свенд уже вмів сам дещо змайструвати.
Але через місяць ковалів син видужав, і Свендові довелося піти з кузні. Коваль заплатив йому за роботу, і Свенд подався далі.
Йшов він собі, веселу пісеньку наспівував і незабаром натрапив на хатинку, що самотньо стояла край дороги.
На порозі хатини Свенд побачив чоловіка в окулярах. То був кравець. На шиї в нього на довгій стрічці висіли ножиці, а в руці він тримав куртку й чистив її. Враз вона випала в нього з руки і впала на мокру від роси траву.
– А ви почепіть куртку, дядечку, – порадив Свенд.
– Не вчи мене, хлопче, – гримнув кравець. – Я сам знаю, що мені робити.
Та Свенд не образився на його мову, а запропонував:
– Я можу допомогти вам, дядечку.
Він вмить витяг із кишені гвіздок і забив його в одвірок. Кравець посміхнувся, почепив куртку й швиденько вичистив її.
Потім він покликав Свенда до хати, звелів жінці нагодувати його молоком і хлібом. Свенд був голодний і залюбки поїв, а тоді чемно подякував господині. Це їй дуже сподобалося.
– Візьми хлопчика до себе в учні, – попросила вона чоловіка.
– Я охоче залишусь у вас, – озвався Свенд, – хоч за ремеслом я коваль.
Кравець оглянув його худеньку постать і голосно зареготався.
– Добрячий, мабуть, з тебе коваль, та ти ж і праски в руках не вдержиш! Ну та нехай, залишайся.
Спочатку Свенд тільки грів праски та затягував нитку в голку, а згодом навчився ставити латки, а потім почав і шити.
Незабаром кравець застудився й помер, і роботи не стало. Свенд витяг з одвірка свій цвях, гідно попрощався з господинею і пішов собі далі.
Йшов він, ішов, аж прийшов до невеличкого села. А в цей час починалась буря: подув сильний вітер, різонула блискавка і вдарив грім. Біля одної хати бабуся поспішала зняти білизну з мотузки. Раптом мотузка зірвалася з гвіздка, бабуся ледве встигла підхопити її.
– Поганий цвях, – бурчала бабуся. – Переломився надвоє, хоч би не впустити білизни в багнюку.
– Я вам допоможу, – запропонував Свенд і, витягши свій гвіздок, миттю забив його в стіну. – Давайте, я прив'яжу мотузку, але потім ви повернете мені гвіздок – адже це часточка мого рідного дому.
І Свенд допоміг бабусі швидко зняти всю білизну і занести її до хати. В хаті він побачив шевця, що прибивав до черевика підошву. Свенд зупинився на порозі, милуючися спритною роботою шевця.
– Я і коваль, і кравець, а от черевиків шити ще не вмію, – сказав Свенд.
– Не мели дурниць! Який з тебе коваль або кравець? От вигадав! Та якщо хочеш, я можу навчити тебе шевського ремесла.
І Свенд лишився у шевця.
Правда, спати йому доводилось на горищі, але літо стояло гаряче, і йому там було зовсім не холодно.
Швець не міг нахвалитись кмітливим і працьовитим хлопчиком. Незабаром Свенд міг не тільки лагодити старе взуття, а й шити нові черевики. Тоді він за гроші, зароблені у коваля й кравця, купив шкіри і пошив для матусі нові черевики.
Восени Свенд попрощався з господарями, взяв у шевця зароблені гроші й вирушив додому.
Йти йому довелося через місто.
Минаючи базар, Свенд побачив в одного старого купця куртку. Це була батькова куртка, яку взяв з собою старший брат Мате. Виходить, Матсові погано жилося і він продав її, щоб не голодувати. Свенд купив батькову куртку і пішов далі.
Раптом в одній крамниці Свенд побачив каструлю, що виблискувала на сонці. Він підійшов ближче і помітив на ній подряпину. Цю подряпину він сам зробив колись. Звичайно, це була мамина каструля. Свенд дуже зрадів і купив її.
Незабаром Свенд уже прийшов до рідної хати. Він зазирнув у вікно. В печі горів вогонь, бо іншого світла не було. Батько з матір'ю сиділи біля стола, а поруч них – двоє обідраних хлопців. Це були Мате і Петер.
– Погані з вас робітники – говорив батько – все з себе продали, а як наживати будете?
– Та хіба ми винні? – виправдовувалися брати. – Усі дармових робітників шукають, а кому ж охоче задарма спину гнути?
Мати слухала їх і зітхала:
– Бідні ви мої, натерпілись ви і голоду й злиднів і нічого не заробили. А маленькому Свендові, мабуть, гірше за всіх. Де ж то він зараз є?
Раптом відчинились двері, і на порозі з'явився Свенд.
– Добрий вечір, мої рідні! От і я прийшов! – весело гукнув він. – На тобі, батьку, твою куртку, а тобі, матусю – твою каструлю та ще й нові черевики. Я їх сам пошив.
– А от і зароблені гроші. Тепер я і коваль, і кравець, і швець і зароблю вам багато грошей.
– А от і наш гвіздок. То він допомагав мені у всьому.
І Свенд вбив гвіздок у те саме місце, де він і був раніше.
Автор: Шведська народна казка; ілюстратор: Безбородов К.Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова