Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Read in English

Городники

М.Носов

Городники

Переклад українською – І.Сподаренко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Семенов

Через день після того, як ми приїхали до піонертабору, наш вожатий Вітя сказав, що в нас буде свій город. Ми зібрались і стали вирішувати, як будемо обробляти землю і що садити. Ухвалили поділити ломлю на ділянки і щоб на кожній ділянці бригада з двох осіб працювала. Відразу буде видно, хто попереду, а хто відстає. Тим, хто відставатиме, ухвалили допомагати, щоб уся земля була добре оброблена й дала високий урожай.

Ми з Мишком попросили записати нас до однієї бригади. Ми ще в місті домовилися, що будемо працювати разом і рибу ловитимемо разом. Усе в нас було спільне: і заступи, й вудки.

– Хлопці, – сказав Вадик Зайцев, – я пропоную виготовити червоний прапор і на ньому написати: "Найкращому городникові". Хто перший скопає ділянку, в того на ділянці поставимо прапор.

– Правильно, – погодилися хлопці. – А тоді будемо за цей прапор боротися. Хто краще посадить, до того перейде на ділянку прапор. Потім прапор передаватимемо за прополювання. А в кого виявиться найбільший урожай, тому подаруємо восени цей прапор, і хай він везе його з собою до міста.

Ми з Мишком поклали собі боротися за червоний прапор.

– Як візьмемо його з самого початку, то до кінця не випустимо й додому повеземо, – казав Мишко.

Наш город був недалеко від річки. Ми виміряли землю рулеткою, намітили ділянки і забили кілочки з номерами.

Городники

Нам з Мишком дісталася дванадцята ділянка. Мишко тут же зчинив галас, що нам дали найгіршу ділянку.

– Та чим вона погана? – запитує Вітя.

– Дірка отут у землі!

– Ну, що це за дірка! – засміявся Вітя. – Коняка копитом продавила.

– І пень он стирчить, – каже Мишко.

– І на інших ділянках є пні, подивись.

Та Мишко вже нікуди не хотів дивитись і кричав:

– Його ж із землі викорчувати треба!

– Що ж, викорчуєте. Самі не подужаєте, хлопці допоможуть.

– Уже коли візьмемося – подужаємо, – образився Мишко. – Ще й хлопцям допоможемо, на буксир кого треба візьмемо.

– От і добре, – каже Вітя.

Городники

Усі хлопці почали копати землю. І ми з Мишком почали копати. Мишко раз по раз бігав дивитися, скільки інші хлопці накопали. Я кажу йому:

– Ти не бігай, працюй, а то ми менше від усіх накопаємо.

– Нічого, – каже, – я ще візьмуся як слід.

І став братися. Візьметься, візьметься і знову побіжить куди-небудь.

Городники

У цей день ми мало працювали. Незабаром вожатий Вітя покликав усіх обідати. По обіді ми з Мишком ухопили заступи й знову хотіли на город бігти, але Вітя не дозволив. Він сказав:

– Працювати будем тільки до обіду. По обіді – відпочивати, а то в нас знайдуться такі хлопці, які першого ж дня перетрудяться і потім не зможуть працювати.

Наступного ранку ми раніше від усіх примчали на город і стали копати. Потім Мишко випросив у Віті рулетку і заходився землю міряти, скільки в нас на ділянці скопано і скільки залишилося. Покопає трохи і знову міряє. І все йому здається мало.

Я кажу:

– Звичайно, буде мало, якщо я один копаю, а ти тільки міряєш!

Городники

Він кинув рулетку і заходився копати. Тільки недовго копав. Корінь йому в землі попався, то він цей корінь почав із землі виривати. Виривав його, виривав, усю ділянку розрив. Навіть на сусідню ділянку заліз і там витягає цей корінь.

– Та кинь ти його, – кажу. – Чого ти до нього причепився?

– Я, – каже, – думав, що він короткий, а він он який довгий, наче удав.

– Ну й годі з ним вовтузитись!

– Але ж повинен він де-небудь кінчитися!

– А тобі ніби не байдуже?

– Ні, – каже, – я така людина: коли до чого-небудь узявся, то обов'язково до кінця зроблю.

І знову схопився руками за кореня.

Городники

Тоді я розсердився, підійшов і підрубав цей корінь заступом. А Мишко корінь рулеткою виміряв і каже:

– Ого! Шість з половиною метрів! А коли б ти не відрубав, то він, може, метрів двадцять мав би!

Я кажу:

– Коли б я знав, що ти так працюватимеш, то з тобою не зв'язувався б.

А він:

– Можеш окремо. Я ж тебе не силую.

– Як же тепер окремо, коли в нас стільки накопано! Ось не одержимо через тебе червоного прапора.

– Чому не одержимо? Ти подивися, скільки в Іванка Ложкіна та Семенка Боброва. Ще менше, ніж у нас.

Він побіг на ділянку Іванка та Семенка і почав з них сміятися:

– Ех ви! Доведеться вас на буксир брати.

А вони його проганяють:

– Гляди, коли б тебе не взяли!

Городники

Я кажу:

– Дивак ти! З інших смієшся, а сам скільки зробив? І чого я тільки з гобою зв'язався!

– Нічого, – каже, – я одну штуковину придумав. Завтра прапор буде на нашій ділянці!

– Збожеволів! – кажу. – Тут на два дні роботи, а з тобою й чотири прововтузишся.

– От побачиш, я потім тобі розкажу.

– Ти краще працюй. Земля сама не скопається.

Він узяв заступ, але тут Вітя сказав, щоб усі йшли обідати. Ну, Мишко заступ на плече і помчав поперед усіх до табору.

По обіді Вітя став червоний прапор виготовляти, а ми всі йому допомагали: хто палицю стругав, хто матерію підшивав, хто розчиняв фарби. Прапор вийшов гарний. Палицю пофарбували золотою фарбою, а на червоній матерії Вітя написав срібними літерами: "Найкращому городникові".

Мишко сказав:

– Нумо ще опудало зробимо, щоб ворони город не видзьобували.

Ця вигадка всім дуже сподобалась. Узяли ми жердину і до неї хрест-навхрест палицю прив'язали, роздобули старий мішок і пошили з нього сорочку. Потім натягнули цю сорочку на жердину, а зверху глиняний горщик наділи. На горщику Мишко намалював вуглиною ніс, рот, очі. Страхітлива пика вийшла! Поставили це опудало посеред подвір'я. Всі дивилися на нього і сміялися. Мишко відвів мене вбік і каже:

– Ось що я придумав: нумо, коли всі полягають спати, втечемо на город і скопаємо свою ділянку. Залишимо на ранок маленький клаптик, завтра скопаємо й одержимо прапор.

Я кажу:

– Якби ж ти працював! А то ж з різними дурницями морочишся.

– Я добре працюватиму, ось побачиш!

– Ну, гаразд, тільки якщо ти знову візьмешся за старе, кину все й піду собі.

Увечері всі полягали спати. І ми з Мишком лягли, тільки для годиться. Я вже почав дрімати. Раптом мене Мишко штурхає в бік:

– Уставай! А то не бачити нам прапора, як своїх вух!

Городники

Підвівся я. Ми вийшли так, щоб ніхто нас не бачив. Взяли заступи й пішли на город. Місяць світив, і все було видно. Прийшли на город.

– Ось наша ділянка, – каже Мишко. – Бачиш, і пень стирчить.

Стали ми копати. Цього разу Мишко добре працював, і ми багато скопали. Дійшли до пня і вирішили його викорчувати. Обкопали з усіх боків і почали із землі витягувати. Тягли, тягли, а він не лізе. Довелось обрубати коріння заступом. Утомилися, як коні! Однак витягли. Землю зарівняли, а пень Мишко на сусідню ділянку кинув.

Городники

Я кажу:

– Це ти недобре вчинив!

– А куди його подіти?

– Не можна на чужу ділянку!

– Ну, давай його в річку кинемо!

Узяли ми пень і потягли до річки. А він важкий! Насилу дотягли – і шубовсть у воду! Він поплив річкою, ніби спрут чи восьминіг якийсь. Ми подивилися йому вслід і пішли додому.

Городники

Більше вже не могли працювати. Утомилися дуже. Та нам зовсім невеличкий клаптик лишилося скопати.

Вранці прокинулись ми пізніше від усіх. Усе тіло в нас болить: руки болять, ноги болять, спина болить.

– Що це? – запитує Мишко.

– Перетрудились, – кажу, – занадто багато працювали.

Городники

Підвелися ми, розім'ялися трохи. За сніданком Мишко завів перед хлопцями хвалитися, що червоний прапор нам дістанеться.

Після сніданку всі помчали на город, а ми з Мишком пішли не поспішаючи. Куди нам поспішати! Прийшли на город. Усі, як кроти, риють, а ми ходимо та посміхаємося.

– Не бачити вам прапора, – кажемо, – як своїх вух!

Хлопці відповідають:

– Ви б працювали! Тільки іншим заважаєте.

Городники

Тут Мишко каже:

– А це ось чия ділянка? Зовсім мало скопано. І господарів нема. Напевне, досі задають хропака?

Я подивився:

– Номер дванадцятий. Та це ж наша ділянка!

– Не може бути, – каже Мишко. – Ми більше скопали.

– Мені, – кажу, – теж здавалося, що більше.

– Може, умисне хто-небудь номерки перемінив?

– Ні, все правильно. Ось одинадцятий, а там тринадцятий.

Дивимось, і пень стирчить. Ми розгубилися навіть.

– Послухай, – кажу я. – Якщо це наша ділянка, то звідки ж пень узявся? Адже ми його вже викорчували!

– Правда, – каже Мишко. – Не міг же за ніч новий пень вирости.

Городники

Раптом чуємо, Іванко Ложкін на своїй ділянці кричить:

– Хлопці, гляньте, яке диво! У нас тут учора пень був, а сьогодні нема. Куди він подівся?

Усі побігли на те диво поглянути. Підійшли й ми з Мишком. "Що таке! – думаємо. – Вчора у них і до половини не було скопано, а сьогодні зовсім невеликий клаптик лишився".

– Мишко, – кажу я, – та це ж ми вночі помилково на їхній ділянці працювали і пень їм викорчували!

– Та ти що!

– Правда!

Городники

– Які ж ми віслюки! – каже Мишко. – Що ж нам тепер робити? За правилом, вони повинні нам свою ділянку віддати, а собі хай беруть нашу. Що ми, задарма у них працювали?

– Мовчи! – кажу. – Хочеш, щоб із нас увесь табір сміявся?

– Що ж робити?

– Копати, – кажу, – от що!

Вхопили ми заступи. Та де там: руки болять, ноги болять, спина не розгинається.

Городники

Скоро Іванко Ложкін та Семенко Бобров на своїй ділянці роботу закінчили. Вітя привітав їх і віддав їм червоний прапор.

Вони поставили його посеред ділянки. Усі зібрались довкола і в долоні заплескали. Мишко каже:

– Це неправильно!

– Чому неправильно? – запитує Вітя.

– Тому й неправильно, що за них хтось пень викорчував. Вони самі сказали.

– А ми винні? – каже Іванко. – Може, його хтось собі на дрова викорчував. Хіба ми заборонятимемо?

– А може, його хтось помилково замість свого викорчував, – відповів Мишко.

– Тоді б він тут був, а його ніде нема, – сказав Іванко.

– А може, вони його в річку вкинули, – каже Мишко.

– Ну що ти причепився: "може" та "може"!

– Може, вам і ділянку хтось уночі скопав, – не вгамовувався Мишко.

Я його штовхаю, щоб він не обмовився. Іванко каже:

– Все може бути. Ми землі не міряли.

Пішли ми на свою ділянку і почали копати. А Іванко та Семенко стали поруч і хихикають.

– Оце працюють! – каже Семенко. – Ніби уві сні клоччя жують.

– Треба їх на буксир брати, – сказав Іванко. – Бо в них найменше від усіх скопано.

Городники

Ну й узяли нас на буксир. Допомогли нам копати і пень викорчувати. Однак ми пізніше від усіх закінчили. Хлопці кажуть:

– Давайте на їхній ділянці, як на відстаючій, поставимо опудало.

Всі погодились і поставили опудало на нашій ділянці. Ми з Мишком образились. А хлопці кажуть:

– Добивайтеся, щоб ваша ділянка стала кращою, коли садити й полоти будемо, от і заберемо тоді з вашого городу опудало.

Юрко Козлов запропонував:

– Давайте опудало ставити тим, що відстають.

– Давайте! – зраділи всі.

– А восени подаруємо тому, в кого буде найгірший урожай, – каже Семенко Бобров.

Ми з Мишком поклали собі старатися з усієї сили, щоб спекатися цього опудала.

Городники

Тільки в нас так нічого й не вийшло Ціле літо простояло воно на нашій ділянці. Бо коли садили, Мишко все переплутав і посіяв буряки там, де вже була морква посіяна, а коли прополювали, замість бур'янів петрушку повисмикував. Довелося на цьому місці хутенько редиску сіяти. Скільки разів я хотів відкараскатися від Мишка, та ніяк не міг. "Хто ж, – думаю, – у біді товариша кидає!" Так і морочився з ним до кінця.

Зате восени червоний прапор нам з Мишком дістався. У нас виявився найкращий урожай помідорів та кабачків.

Хлопці почали сперечатися.

– Це неправильно! – казали вони. – Весь час відставали, і раптом найбільший урожай!

Але Вітя сказав:

– Нічого, хлопці, все правильно. Хоч вони й відставали, але землю добре обробляли, старались і добивалися, щоб великий урожай був.

Іванко Ложкін сказав:

– У них земля була гарна. А от нам із Семенком погана земля дісталася. І врожай маленький, хоч ми як старалися. За що ж нам опудало подарували? Хай вони тоді й опудало беруть собі, якщо воно в них ціле літо стояло.

– Нічого, – каже Мишко, – ми візьмемо і опудало. Давайте його сюди.

Усі засміялись, а Мишко сказав:

– Коли б не це опудало, то ми й прапора не мали б.

– Це чому ж? – здивувалися всі.

– Тому що на нашій ділянці воно ворон лякало, а на інших ворони не боялись, от і врожай вийшов менший. І потім, через це опудало ми не забували, що нам треба старатись і працювати краще.

Я кажу Мишкові:

– Навіщо ти взяв це опудало? Для чого воно нам?

– Ну, давай його в річку кинемо, – каже Мишко.

Взяли ми опудало й кинули в річку. Воно попливло по річці, розчепіривши руки. Ми подивилися йому вслід і ну в нього камінням жбурляти. А потім пішли до табору.

Того ж дня Олекса Курочкін зняв нас фотоапаратом. Отож, якщо кому-небудь хочеться карточку, ми можемо прислати.

Городники



Автор: Носов М.; ілюстратор: Семенов І.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова