Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Гора Лашин

Кабардинська народна казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Халілов

Було це дуже давно. В долині річки Баксан лежить великий аул Хапажей. Жив у цьому аулі старий Хату зі своїм сином Кайсином. Був Кайсин хоробрим джигітом – краще за всіх в аулі стріляв, володів мечем, а в рукопашному бою ніхто не міг його перемогти.

Якось вночі Кайсин був сторожовим та об'їжджав аул. Раптом він побачив, що до аулу наближається військо кримського хана. Поскакав Кайсин до правителя аулу – князя, і той наказав скликати всіх чоловіків-джигітів. Схопили джигіти зброю, скочили на коней і приготувалися захищати аул від ворогів.

Зрозумів хан, що кабардинці готові дати відсіч, і придумав, як заволодіти аулом без бою.

Відправив він послів сказати князю – правителю аулу:

– Наш хан не хоче кровопролиття. Він пропонує вирішити справу єдиноборством двох силачів. Якщо переможе наш силач – хан заволодіє аулом і ви платитимете йому данину. Переможе ваш силач – хан зі своїм військом піде до себе в Крим.

Скликав князь старійшин аулу і запитав їх – що робити? Подумали, подумали старійшини і порадили:

– Краще погодитися на двобій. Адже дуже велике військо в хана. Якщо ми і переможемо, багато джигітів загине в бою і гіркі сльози поллються з очей їхніх матерів і дружин.

– А хто у нас найсильніший? – запитав князь.

– Син старого Хату – Кайсин! – відповіли старійшини.

Запитав князь і у старого Хату:

– Як гадаєш, чи переможе твій син ханського силача?

– Син мій сильний. Але чи переможе він, сказати не можу.

Покликали Кайсина, і той гордовито сказав:

– Я сподіваюся на себе!

– Ну, якщо сподіваєшся, то готуйся до бою! – вирішив князь і відправив послів до хана зі звісткою про своє рішення.

Увечері зі стану хана долинув до аулу страшний звірячий рев. Кайсин непомітно пробрався до ханського війська і побачив: реве зовсім не звір, а велетень з потворним обличчям. Він був прив'язаний до стовпа ланцюгом, але своїми величезними ручищами на очах у Кайсина вирвав стовп із землі та розірвав ланцюг. Припинив він ревіти, тільки коли йому принесли тушу барана. Він рвав на шматки сире м'ясо і з жадібністю пожирав його.

Повернувся Кайсин до аулу з опущеною головою. І напередодні єдиноборства сиділи у саклі один проти одного батько та син, похмурі й мовчазні.

Увійшла з двору дружина Кайсина Лашин.

– Чого ви такі сумні? – запитала вона.

– Не твоя справа! – відмахнувся від неї Кайсин. – Якщо сумні, то на це є причина.

– Яка? – запитала Лашин. – Може, я допоможу чимось?

– Чим ти, жінка, допоможеш народу? Твоя справа варити обід, доглядати дітей та доїти корів. Іди, займайся своєю справою.

Образилася Лашин, мовчки вийшла з саклі та стала у дворі біля огорожі доїти корову. Слідом за Лашин вийшов у двір і старий Хату.

Доїть Лашин корову, а корова ногою буцнула відро і молоко розлила.

Розсердилася Лашин, обхопила корову руками, підняла і перекинула через огорожу на вулицю. Впала корова, піднятися не може. Лашин швидко перестрибнула через огорожу, підняла корову і перенесла на подвір'я. Перелякана корова стояла тепер смирно, і Лашин її подоїла.

Подивився на все це старий Хату і замислився. Потім підійшов до Лашин, і вони про щось пошепотілися.

Повернувся Хату в саклю, а Кайсин йому й каже:

– Ох, батько, боюся, не здолаю я ханського велетня!

– Не сумуй, – відповів Хату, – я знаю, що з далекого аулу пробрався до нас один молодий кабардинець. Він майже хлопчик, але дуже сильний і хоче боротися з ханським богатирем.

– А що ж робити мені? Адже мене вибрав народ!

– Завтра на світанку прийде до нас цей юнак. Ти ні про що його не запитуй, а їдь із ним на місце бою. Там ти скажи: нехай спочатку ханський богатир спробує перемогти цього юнака, тоді й ти боротимешся. Тобі потрібен супротивник такий само сильний, як ти. І більше нічого не кажи. Обіцяю тобі – все буде добре.

Повеселішав Кайсин та наказав дружині:

– Приготуй вечерю поситніше. Мені треба до завтрашнього дня підкріпити свої сили.

Лашин мовчки приготувала вечерю.

Рано вранці, коли Хату й Кайсин вийшли з саклі у двір, там на них чекав юнак у бурці й папасі, пов'язаній башликом.

– А де моя дружина? – запитав Кайсин.

– Чи час зараз про дружину говорити? – дорікнув йому Хату.

Скочив Кайсин на чорного коня, скочив юнак на білого коня, і поїхали вони на зелену луку біля вершини гори.

По один бік гірської луки на килимах і подушках сидів хан. Він був упевнений в перемозі свого силача та хитро мружив очі. Його оточували слуги. З усмішкою поглядали вони на інший бік луки. Там зібралися кабардинці. Серед них був і князь. Але сидів він не на подушках, а верхи на коні, як і всі його джигіти. Під бурками вони ховали зброю, тому що вирішили: якщо переможе ханський богатир, вони одразу кинуться в бій і захищатимуть свій аул до останньої краплі крові.

Між ханом і кабардинцями по зеленій траві походжав велетень. Щоб показати свою силу, він із корінням виривав із землі товсті дерева на схилі гори та ламав їх, як сухі гілки.

Зістрибнув з коня Кайсин і голосно промовив:

– Марати свої руки об ханського богатиря я не буду. Він занадто слабкий для мене. Нехай спочатку побореться з ним мій юний друг! – І він вказав на свого супутника.

Здивувався князь, здивувалися всі джигіти: чому Кайсин раніше нічого не говорив про свого юного друга? Але не час було розпитувати: хан подав знак, і борці почали сходитися.

Велетень кинувся на свого супротивника, але не зумів збити його з ніг. А юнак із такою силою вдарив богатиря в груди, що той впав на землю і застогнав від болю. Не дав юнак богатирю піднятися. Обхопив його обома руками, підняв та й перекинув через вершину гори.

Переможний крик пролунав по рядах кабардинських вершників. Хан і його слуги довго мовчали. Потім хан удавано засміявся і сказав князю:

– Тепер я бачу, що твій силач сильніший від мого.

Тут підійшов до переможця старий Хату, скинув з нього бурку, зняв з голови башлик і папаху – і дві чорні шовковисті коси спустилися майже до землі.

– Тепер ви бачите, – сказав Хату, – що це не чоловік, а жінка. Лашин – дружина мого сина.

Вигук подиву вирвався у кабардинців. Але найбільше здивувався Кайсин.

– Чи це ти, Лашине? – вигукнув він.

– Я! – відповіла вона. – Усе ще не віриш, що жінки можуть не тільки варити обід та доїти корів?

– Ні, вірю! Тепер вірю! – відповів Кайсин.

Хан між тим міркував: "Якщо такі сильні кабардинські жінки, то які ж сильні кабардинські чоловіки? Ні, з такими силачами я воювати не буду."

І він наказав своїм воїнам вирушати в дорогу назад.

Зраділи мешканці аулу та влаштували великий бенкет. Три дні їли вони, пили, співали, веселилися та прославляли Лашин.

Так розповідають старі люди. Давно немає на світі ні онуків, ні навіть правнуків князя та його джигітів, немає і самого аулу Хапажей. А гора стоїть. І старі люди називають її ніжним жіночим ім'ям на честь перемоги славної Лашин.

Автор: Кабардинська народна казка; ілюстратор: Халілов Р.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова