Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Г.Остер

Кошеня на ім'я Гав

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Сутєєв

Самі неприємності

На горищі жило кошеня на ім'я Гав. Воно було руде. Коли сусідський кіт дізнався, що рудого кошеня звуть Гав, він почухав спинку об димар сусідського будинку і сказав:

– Я б не радив кошеняті з таким ім'ям спускатися у двір. У дворі на кошеня з таким ім'ям чекають самі неприємності.

Кошеня Гав це почуло і подумало: "Що це за неприємності, і навіщо вони на мене чекають?".

Гав одразу ж спустився у двір та уважно оглянув усі закутки – ніде ніяких неприємностей не було.

В цей час у двір вийшов великий пес. Він побачив Гава і подумав: "Ось йде руде кошеня. Щось раніше я його не помічав".

– Агов, ти, рудий, – покликав пес, – як тебе звати?

– Гав! – сказало кошеня.

– Щоооо?! – здивувався собака.

– Гав!

– Ах ти ще дражнитися! – закричав собака та погнався за кошеням так швидко, що ледве його не впіймав.

Коли кошеня Гав прибігло на своє горище, сусідський кіт спитав його:

– Ну що, переконався, що у дворі на тебе чекають неприємності?

– Ні, – сказало кошеня, – не переконався. Я їх шукав, шукав і вже майже зовсім знайшов, але мене собака прогнав.

Схоже ім'я

Песик бігав по двору і голосно гавкав:

– Гав-гав-гав!

Кошеня Гав прокинулося на горищі та вискочило через горищнє віконце на дах.

– Ти чого? – закричало кошеня цуценяті.

– Я!? – зупинилося щеня, – я нічого.

– Навіщо ж ти мене кличеш? – запитав Гав.

– Я тебе не кличу.

– Чого ж ти кричиш: "Гав! Гав!" – образилося кошеня.

– Це я просто так гавкаю, – хихикнуло щеня. – Я не винен, що в тебе ім'я схоже.

– Ну, гаразд, – подумало кошеня та сіло на краю даху.

Песик побігав, побігав по двору, і йому захотілося пограти в схованки.

– Гей, Гав! – покликало щеня. – Іди сюди, пограємо!

Гав не озивався. Щеня гукало, гукало, але Гав сидів як ні в чому не бувало. Довелося цуценяті підніматися нагору.

– Ти що, не чуєш, як я тебе кличу? – запитало щеня, коли вибралося на дах з горищнього віконця.

– Ааа! Це ти мене кличеш, – здивувалося кошеня. – А я думав, ти просто так гавкаєш.

Тінь усе розуміє

Кошеня вийшло у двір і побачило, що біля його лап лежить маленька тінь.

– Здрастуй! – зраділо кошеня. – Хочеш, пограємо?

Тінь мовчала.

– Що ж ти не відповідаєш? – сказало кошеня. – Давай я буду тебе наздоганяти, а ти тікай.

І кошеня помчало через двір. Тінь побігла попереду і бігла дуже швидко. Кошеня так і не змогло її зловити. Воно добігло до сусідського будинку та зупинилося.

– Тепер, – сказало кошеня, – я буду тікати, а ти доганяй.

Тінь побігла ззаду і, напевно, дуже старалася, але кошеня все ж таки не впіймала.

– Не наздогнала! Не наздогнала! – закричало кошеня і зупинилося, тому що добігло до свого будинку.

Тінь теж зупинилася.

– З ким це ти розмовляєш? – запитало в кошенятка щеня, що вийшло з під'їзду.

– З тінню, – відповіло кошеня.

– Хіба тінь вміє розмовляти?

– Не вміє, – сказало кошеня. – Але вона все розуміє.

Спускатися легше

Щеня прибігло на горище в гості до кошеняти, сіло та висолопило язика.

– Ти чого, – запитало кошеня Гав, – язика висолопив?

– Я втомився, – відповіло щеня. – Високо до тебе підніматися. Краще ти до мене в гості приходь. Тобі легше.

– Чому мені легше?

– Тому що ти живеш нагорі, а я – внизу. До тебе треба підніматися, а ти можеш спускатися до мене. А спускатися завжди легше, ніж підніматися. Хіба не вірно?

– Вірно, – сказало кошеня. – Тільки щось тут не так.

– Все так.

– Зачекай, дай подумати.

– Чого тут думати?

– Ти не зовсім правий, – сказало кошеня. – Спускатися легше, тільки ти забув, що мені потім треба назад на горище підніматися.

– Все одно я правий, – сказав песик. – Назад йти тобі важче, а приходити легше. Ось ти й приходь.

Де краще боятися

Дощ гучно стукотів по даху. Кошеня Гав сиділо на своєму горищі та боялося. А до нього в гості прийшло щеня з першого поверху.

– Гав, – покликало щеня, – де ти?

– Я тут, – відповів Гав з самого далекого кута горища.

– Що ти робиш?

– Боюся дощу.

– Давай разом боятися, – запропонувало щеня, сіло поруч з кошеням, і вони стали боятися разом.

Щеня послухало, послухало, як стукає дощ, і йому справді стало страшно.

– Знаєш що, – сказав песик, – ходімо краще вниз боятися.

Кошеня і цуценя спустилися на перший поверх та посідали на найнижчій сходинці.

– Ні, – сказав Гав, – тут дощу зовсім не чути, і тому боятися нецікаво. Я краще піду та побоюся на горищі.

Вище за будинок

– Ти можеш стрибнути вище за будинок? – запитало в кошеняти щеня.

– Ні, – сказало кошеня Гав, – так високо я не вмію.

– А я вмію.

– Ти?

– Я!

– Не може цього бути, – не повірило кошеня. – Ану стрибни.

Цуценя підстрибнуло.

– Хааа! І це ти називаєш вище за будинок, – засміялося кошеня. – Це ж нижче за лавочку.

– Не важливо, – сказав песик. – Будинок навіть вище за лавочку стрибнути не може, тому що він взагалі ніколи не стрибає. От виходить, що я стрибаю вище за будинок.

Середина сосиски

Кошеня Гав і щеня зібралися поснідати, але на двох у них була тільки одна сосиска.

– Як же ми її ділитимемо? – запитав песик.

– Дуже просто, – сказало кошеня. – Те, що від початку до середини сосиски, буде тобі, а від середини до кінця – мені.

Щеня подумало і зітхнуло.

– Ні, так не вийде.

– Чому не вийде?

– Тому що ми не знаємо, де у сосиски кінець, а де початок. А значить, і середину не знайдемо.

– Справді, – погодилося кошеня, – не знаємо. Тоді давай так: ти почнеш їсти сосиску з одного боку, а я – з іншого. Там, де ми зустрінемось, там і буде середина.

– Добре, – погодилося щеня, і вони почали їсти.

Коли їхні носи зіткнулися, щеня сказало:

– Щось ми дуже швидко зустрілися. Ти впевнений, що середина сосиски саме в цьому місці?

– Тепер уже байдуже, – сказало кошеня. – Все одно ніяких інших місць у сосиски не залишилося.

Так нечесно

Щеня і кошеня грали у дворі в ловитки. А сусідський кіт ходив по своєму сусідському даху й обурювався:

– Що це за дружба між щеням і кошеням? Не може бути ніякої дружби! Все одно щеня коли-небудь стане дорослим собакою, а кошеня – котом. А як кішка з собакою живуть, давно відомо. Ти, Гав, запам'ятай: згодом твій друг весь час ганятиметься за тобою, а ти – завжди тікатимеш.

Щеня почуло і сказало кошеняті:

– Чому це я буду весь час за тобою ганятися? Так в ловитки грати нечесно. Я хочу по черзі. Спочатку я за тобою, а потім ти за мною.

Добре захована котлета

Щеня принесло на горище котлету, поклало її в куточок і сказало кошеняті:

– Подивись, будь ласка, щоб ніхто не потягнув мою котлету. Я трохи пограю у дворі, а потім прийду та з'їм її.

– Добре, – сказало кошеня, і цуценя побігло.

Щеня грало у дворі та раптом побачило, що з під'їзду виходить кошеня Гав.

– Гав, – захвилювалося щеня, – що ж ти залишив мою котлету без нагляду?

– Я її сховав! – відповів Гав.

– А раптом її хто-небудь знайде?

– Не хвилюйся! – впевнено відповів Гав. – Я її дуже добре сховав. Я її з'їв.

Мене немає вдома

Кошеня пішло у гості до щеняти, але по дорозі зустріло його самого.

– Привіт, – сказав песик, – куди це ти йдеш?

– До тебе в гості.

– На жаль, – сказав песик, – мене немає вдома.

– А де ти?

– Я пішов до тебе в гості.

– Зрозуміло, – сказало кошеня Гав. – Тільки мене теж немає вдома.

– А ти де?

– Я в гості до тебе йду.

– Дуже шкода, – сказав песик, – ні тебе, ні мене немає вдома. Що ж нам робити?

– Доведеться почекати, – зітхнуло кошеня. – Давай поки пограємо у дворі та почекаємо. Може, хтось із нас повернеться додому.

Таємна мова

– Іди сюди! – закричало щеня кошеняті. – Я щось придумав!

– Що ти придумав? – запитав Гав.

– Я придумав таємну мову.

– А навіщо таємну? – здивувався Гав.

– Щоб ми могли розмовляти, і ніхто нас не розумів.

– Це добре! – зрадів Гав. – Скажи-но мені щось своєю таємною мовою.

– Кука маркука балям барабука! – сказало щеня.

– Дуже таємно, – похвалив Гав, – нічого не зрозуміло.

– А тепер, – сказав песик, – давай я тобі на вушко скажу, що це означає «кука маркука».

– Не треба! – сказав Гав. – Не кажи.

– Чому не треба? – здивувався песик.

– Тому що таємно! – сказало кошеня Гав. – Тож нехай і буде таємно. Нехай ніколи нікому нічого не буде зрозуміло. Навіть мені. Тоді в нас буде справжня абсолютно таємна мова.

Відлуння

Кошеня Гав і щеня грали в луну. Вони кричали у водостічну трубу слова, а з труби назад вискакували кінчики слів.

– Молоко! – закричало кошеня, і з труби вилетіло: «око...»

– Чуєш, – зраділо кошеня, – око. Тепер ти щось крикни.

– Ковбаса! – закричало щеня, а з труби вилетіло: «Оса».

– Оса, – сказав Гав, – може вкусити.

– Не хвилюйся, – заспокоїло його щеня, – це ж тільки луна. А тепер давай крикнемо «котлета».

– Не варто, – сказало кошеня, – це слово негарне. У ньому «ррр» немає.

– Ну тоді «гуркіт» – тут гучна «р».

– Годиться, – погодилося кошеня і закричало щосили в трубу: – Гуррркіт!!!

Тут в трубі справді щось загуркотіло, загриміло, і звідти вилетів сусідський кіт. Він сидів на даху біля самого краю труби, підслуховував і ненароком впав у трубу.

Щеня і кошеня кинулися тікати та схаменулися лише на горищі. Коли Гав віддихався, він сказав:

– Нічого дивного. Я крикнув: «Гур-кіт!», от з труби і вилетів кіт.

Нова гра

– Я придумав нову гру, – сказало цуценяті кошеня Гав.

– Яку?

– Ти загадуєш число, і я загадую, у кого число більше, той і виграв.

– Цікаво, – сказав песик. – Давай пограємо.

– Давай. Загадуй число.

– Загадав, – сказав песик.

– Скільки ти загадав?

– П'ять!

– У мене більше, – сказало кошеня. – Я загадав шість.

– Давай ще раз, – запропонувало щеня.

– Давай. Скільки тепер ти загадав?

– Тепер я загадав сто.

– А я двісті.

– Значить, ти знову виграв.

– Знову.

Щеня і кошеня грали довго, але кожного разу вигравало кошеня.

– Що це ти весь час виграєш, – запитав песик.

– А мені в цю гру завжди щастить, – відповіло кошеня.

Автор: Остер Г.; ілюстратор: Сутєєв В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова