Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Анатолій Косматенко

Галинчини малюнки

Галинчини малюнки

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Валерій Горбачов

Жила собі дівчинка Галинка. І знаєте що? Дуже любила вона малювати. Тільки має вільну хвилинку, дивись, вже й малює. Малює й співає.

Галинчини малюнки

Глянув якось тато, глянула й мама:

– Чом би й Миколці так не навчитись?

Не сподобалось Миколці, що тато й мама похвалили малу сестричку, а не його. Насупився й каже:

– Ото ще! Морквину змалювала. Диво яке! Ти гадаєш, що так гарно малюєш?

– А як? – питає Галинка.

– Ет! – відказує Миколка. – Ось візьми свого малюнка та ходімо до лісу.

А в лісі заліз хлопчик на осику і почепив малюнок на стовбурі.

– А тепер, – каже, – заховаймося отут в ліщині, побачимо, що буде.

Сидять. Аж тут якийсь гамір. Бачать – Зайці. Любенько так собі йдуть рядком, і старий Заєць при них.

Галинчини малюнки

Угледіли вони на осиці малюнок, обступили його. Кожен на морквичку поглядає. А ніхто ж не вміє на дерево вилізти.

Тут не втрималась Галинка, відхилила гілку.

– А бач, – нишком мовить до Миколки, – ти ж казав, що малюнок в мене поганий.

А Зайці як почули, що хтось шарудить, як метнулися, тільки смуга лягла! Аж лісом зашуміло!

– То, – каже Миколка, – дурненькі Зайці, через те й підманулись. Вони ж нічого не тямлять. От Вовка не підманиш.

– А я хіба підманюю? Я ж собі малюю, і все.

Та й повернулися братик із сестричкою додому.

Малює собі Галинка знову. Намалювала Ягнятко.

Ухопив Миколка малюнок.

– Ходімо, – каже, – до лісу.

Почепив того малюнка на деревині та в кущі – жде, що буде. Чимало минуло часу. Чимало й усякої звірини пробігло – і Зайців, і Борсуків, і Лисиць, і Диких Кабанів, – і всі минають малюнок. Безліч птахів перелетіло. І вони теж – мов нічого не бачать. Тішиться Миколка та все частіше поглядає на Галинку: «А бач, а бач!» Аж враз замовк: десь у гущавині почувся вовчий голос, і на галявину вийшов Вовк з Вовченятами. Вовченята заглядають старому Вовкові в вічі, – їсти хочуть.

Галинчини малюнки

І тут глянув Вовк угору і завмер. А коли здобувся на голос, каже:

– Є в нас, дітки, сніданок.

Хотів він до Ягняти заговорити солоденько, але голос мав товстий, грубий...

А Вовченята тим часом стрибають на дерево. Одне скочить високо, а друге ще вище. Ось найстарше, найспритніше й найпрудкіше так високо скочило, що й до малюнка лапкою дістало. А папір тільки – др-р-р!.. Усі Вовченята як злякаються – та навсібіч! Тільки в кущах зашуміло...

– Ага, – каже Галинка, – і Вовки подумали, що моє Ягнятко справжнє?!

Та Миколка своєї:

– Ті Вовки такі ж розумні, як і Зайці, я тепер бачу. От Ведмідь не поквапився б на твої малюнки.

Повернулися вони додому. Малює Галинка вулика. І хоч на пасіці укусили її дві бджілки, і дуже боліло, проте вулик таки вийшов як справжній. Миколка не хотів і глянути, одно втішався: «А що, а що! Домалювалася – бджоли й саму розмалювали, аж дивитися смішно!»

Гукнув це Миколка та за свого м'яча, та на вигін, де на нього чекали вже хлоп'ята.

Але коли носик у Галинки зовсім стух, нагадала вона братикові про свій новий малюнок. Він узяв його неохоче і поплентався за сестричкою до лісу. Там знову почепив на дерево і, нудьгуючи, став чекати в ліщині поруч з Галинкою. Цього разу їм довго не довелося ждати. За якусь хвилину почули, як хтось сопів і ламав дорогою кущі. Хто ж би це міг бути, як не Мишко! Ось він і сам – ледве чалапає та щось бурмоче сам до себе – певно, меду шукає.

Галинчини малюнки

Потупцяв, потупцяв, сів спочити, а далі задрімав, та враз і прокинувсь. Озирнувся сюди, озирнувся туди, бачить – на дереві, просто перед ним, висить вулик! Мовби й не спав Мишко, схопився. Ось вже й на дерево береться. Але пазури ковзають по стовбурі, високо до вулика. Сів і мало не плаче.

А саме з дерева на дерево, з гілочки на гілочку стрибала Вивірка. Побачила весела Білочка Мишка, глянула й на вулика та як засміється... Наче дзвоники на весь ліс задзвеніли.

– На, – каже до Мишка, – твого вулика! – Та й скинула малюнок додолу.

Причалапав Мишко, подивився, а тоді спересердя геть подер папір на дрібненькі шматочки.

А сам побіг чимдуж і заховався з сорому в гущавині лісу.

Галинчини малюнки

Прийшли діти додому. Миколка побіг собі у футбол грати, а дівча сидить малює. Малює й співає.

От намалювала Галинка Півника, і знов ідуть вони з братиком до лісу. Почепили так само малюнок, а самі сховалися в ліщині.

І тут, мов блискавка, вилетіла на галявину руда Лисиця. Шугнула в один бік, метнулася в другий і вгледіла Півника. Сіла ще й хвостика підгорнула під себе – любенько так до нього промовляє, зеренця золотого поклювати кличе.

Галинчини малюнки

Говорила, говорила там Лисичка, а Півник і оком не зморгне. Мовчить.

Де не взялася Білочка, засміялася дзвінко та й скинула Лисичці малюнок на землю. Глянула Лисичка, соромно їй стало, що так ошукалась. Тільки смуга за нею лягла... А Білочка сміється. І Галинка сміється. Тільки Миколка мовчить.

Довго не чіпав він після того сестричку. Ганяв собі з хлоп'ятами на вигоні м'яча, доки аж три двійки не вхопив у школі. Сварили його і тато, й мама. А він стояв червоний, а тоді:

– Що ж я, – каже, – й собі малюватиму, як Галинка? Я собі м'язи нарощую, бо космонавтом хочу стати!

– А ти гадаєш, – розгнівився тато, – що ти, отакий мудрий, у космос можеш полетіти? М'язи м'язами, а за вченого трьох невчених дають, і тих не беруть.

І от заборонив тато Миколці цілий тиждень у футбол грати і телевізор дивитись також заборонив.

Одного разу, – довгенько вже після того, – прибіг Миколка зі школи, сяк-так пообідав і:

– А де мій м'яч? Я його клав отут, під столом!.. А мама йому з кухні:

– Чи мені ще й про твого м'яча думати? Пошукай-но сам.

Тоді він до Галинки:

– А ти не бачила мого м'яча? І вже гукає радо:

– Є, є, знайшов! І чого це він аж на шафі? Та мерщій на стілець:

– Ось я його дістану!

Тільки стілець схитнувся, а Миколка зі стільцем додолу, ще й гулю набив. Плакати соромно, перетерпів якусь хвилю і вже так лагідненько до сестрички:

– Потримай мені стільця, нехай я його дістану... Потримала Галинка, а він виліз та хап м'яча...

Аж той м'яч – мальований! А сестричка сміється:

– А що, будеш кепкувати?

Дістала Миколчиного м'яча із своєї схованки і віддала.

Відтоді Миколка й не кепкує з сестрички.

Галинчини малюнки



Автор: Косматенко А.; ілюстратор: Горбачов В.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова