Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Read in English

Фініст – ясний сокіл

Російська народна казка

Фініст – ясний сокіл

Переклад українською – Анатолій Григорук
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Ковальов

Жив собі селянин. Померла в нього жінка, лишилось три доньки. Хотів батько найняти кого-небудь, щоб у господі підмога була. А менша донька, Мар'єчка, й каже:

– Не треба, тату, нікого наймати, я сама впораюсь.

Як так, то й так. Почала Мар'єчка господарювати. І все ж бо вона вміє, все у неї до ладу виходить. Любив батько Мар'єчку: радий був, що така мудра й роботяща донька росте. Та й на вроду як писанка. А сестри її завидющі та ненаситні; бридкі але модниці-перемодниці – весь день сидять та біляться, та рум'яняться та в обнови виряджаються, сукня їм – не сукня, чоботи – не чоботи, хустка – не хустка.

Фініст – ясний сокіл

Іде батько на ярмарок, питає в дочок:

– Що вам купити чим утішити?

– Купи кожній по хустці, – кажуть старша й підстарша доньки. – Та такі щоб по них квіти великі золотом гаптовані.

А Мар'єчка стоїть та мовчить.

– А тобі що купити? – питає в неї батько.

– Купи мені, батеньку, пір'їнку Фініста – ясного сокола.

Вертається батько, привозить донькам хустки, а пір'їнки не знайшов.

От зібрався він знов на ярмарок.

– Ну, – каже, замовляйте гостинці.

Зраділи старша й підстарша доньки:

– Купи кожній з нас чобітки із срібними підківками.

А Мар'єчка знов своєї:

– Купи мені, батечку, пір'їнку Фініста – ясного сокола.

Ходить батько цілий день, чоботи купив, а пір'ячка не знайшов. Без нього вернувся. Он як.

Поїхав він утретє на ярмарок, а старша й підстарша доньки наказують:

– Купи нам по сукні.

Тільки Мар'єчка просить:

– Татоньку, купи пір'їнку Фініста – ясного сокола.

Ходив батько цілий день, а пір'їнки не знайшов. Виїхав з міста, а назустріч старенький дідок дибає.

– Щасти доле, дідуню!

– Щасти й тобі. А куди це ти йдеш?

– Додому, дідуню, в село. Та от прикрість: менша донька наказала купити пір'їнку Фініста – ясного сокола, а я не знайшов.

– Є в мене така пір'їнка. Щоправда, вона заповітна, та гарному чоловікові вже віддам.

Дістав дідок пір'їнку і простягнув, а вона звичайнісінька.

Іде селянин та й думає: «І чого вона Мар'єчці так до душі припала!»

Фініст – ясний сокіл

Привіз він гостинці, старша й підстарша доньки виряджаються та з Мар'єчки сміються:

– Як була ти недотепа, то так нею й лишилася. Застроми свою пір'їнку в коси й будь раденька!

Змовчала Мар'єчка, відійшла геть; а як полягали всі спати, кинула пір'їну на долівку і проказала:

– Любий Фіністе – ясний соколе, прилинь до мене, довгожданий мій суджений!

І з'явився перед нею парубок, та такий гарний, що куди!

Фініст – ясний сокіл

Під ранок ударився він об долівку й перекинувся соколом. Відчинила йому Мар'єчка вікно, й полетів він у синє небо.

Три дні Мар'єчка приймала в себе парубка, удень він ширяє соколом у синьому піднебессі, а на ніч прилітає до Мар'єчки.

Четвертого дня злі сестри підстерегли це й наговорили батькові на сестру.

– Ви краще себе пильнуйте, – каже батько.

«Гаразд, – міркують ті, – побачимо, що далі буде».

Настромляли вони у вікно гострих ножів, а самі зачаїлися, підглядають.

Фініст – ясний сокіл

Коли це летить ясний сокіл. Підлетів до вікна, а в Мар'єччину світлицю не втрапить.

Бився-бився, всі груди зранив, а Мар'єчка спить і не чує.

Тоді сокіл і каже:

Кому я потрібен, той мене знайде, хоч і нелегко це буде. А щоб мене знайти, треба три пари залізних черевиків зносити, три палиці залізні зламати, три очіпки залізні порвати.

Фініст – ясний сокіл

Почула це Мар'єчка, підхопилася з постелі, визирнула у віконце, а сокола вже нема, тільки кривавий слід на вікні лишився. Заплакала Мар'єчка гіркими слізьми – замила ними кривавий слід і стала ще вродливішою.

Пішла вона до батька та й каже:

– Не лай мене, батеньку, відпусти в путь-дорогу. Жива лишуся – стрінемось, а помру – то, значить, так на роду написано.

Жаль було батькові відпускати свою улюбленицю, та відпустив.

Замовила Мар'єчка три пари черевиків залізних, три палиці залізні, три очіпки залізні й подалася в дорогу далеку, любого Фініста – ясного сокола шукати.

Фініст – ясний сокіл

Ішла чистим полем, ішла темним лісом, через високі гори. Пташки веселими піснями їй серце звеселяли, струмки личко біле вмивали, ліси темні прохолоду давали. І ніхто не помислив Мар'єчку скривдити: сіроманці, ведмеді, лисиці – всі звірі до неї збігалися. Зносила вона черевики залізні, палицю залізну зламала й очіпок залізний порвала.

Фініст – ясний сокіл

І ось виходить Мар'єчка на галяву й бачить: стоїть хатинка на курячих ніжках – обертається. Каже Мар'єчка:

– Хатинко, хатинко, повернися до лісу задом, до мене передом! Мені в тебе лізти, хлібець їсти.

Повернулась хатинка до лісу задом, до Мар'єчки передом. Ступила Мар'єчка на поріг, а там сидить Баба Яга – костяна нога, ноги – з кутка в куток, губи на грядці, а ніс до стелі приріс.

Побачила Баба Яга Мар'єчку, загукала:

– Тьху, тьху, людський дух пахне! Дівко красна, діла питаєш чи від діла втікаєш?

– Шукаю, бабуню, Фініста – ясного сокола.

– О голубко, довго тобі шукати! Твій сокіл ясний за тридев'ять земель, у тридесятому царстві. Опоїла його зіллям цариця-чаклунка й оженила на собі. Та я тобі допоможу. Ось на срібне блюдце й золоте яєчко. Коли прийдеш у тридев'яте царство, наймися до цариці за служницю. Як упораєшся з роботою, бери блюдце, клади золоте яєчко. Яєчко саме буде котитися. Купуватимуть – не продавай. А проси за це Фініста – ясного сокола навідати.

Фініст – ясний сокіл

Подякувала Мар'єчка Бабі Язі та й пішла своєю дорогою. Потемнів ліс, страшно стало Мар'єчці, боїться і крок ступити. А назустріч кіт. Стрибнув до Мар'єчки й замуркотів:

– Не бійся, Мар'єчко, іди вперед. Буде ще страшніше, а ти йди та йди, не озираючись.

Фініст – ясний сокіл

Потерся кіт спиною і зник, а Мар'єчка пішла далі. От ліс став ще темніший. Ішла Мар'єчка, йшла, черевики залізні зносила, палицю зламала, очіпок порвала і дійшла до хатини на курячих ніжках. Довкола тин, на кіллі – черепи, і кожен череп вогнем горить.

Каже Мар'єчка:

– Хатинко, хатинко, стань до лісу задом, до мене передом! Мені в тебе лізти, хліба їсти.

Повернулася хатина до лісу задом, до Мар'єчки передом. Переступила Мар'єчка поріг, а там сидить Баба Яга – костяна нога, ноги – з кутка в куток, губи на грядці, а ніс до стелі приріс.

Побачила Баба Яга Мар'єчку, загукала:

– Тьху, тьху, людський дух пахне! Дівко красна, діла питаєш чи від діла втікаєш?

– Шукаю, бабуню, Фініста – ясного сокола.

– А в моєї сестри була?

– Була, бабуню.

– Добре, допоможу тобі. На ось срібні п'яльці й золоту голочку. Голочка сама вишиватиме сріблом-злотом по малиновому оксамиті. Купуватимуть – не продавай. А проси за це Фініста – ясного сокола навідати.

Фініст – ясний сокіл

Подякувала Мар'єчка Бабі Язі й пішла далі. А в лісі стукіт, грім, свист, черепи ліс освітлюють. Страшно стало Мар'єчці. Коли це пес біжить:

– Гав, гав, Мар'єчко, не бійся, люба, йди далі! Буде ще страшніше, не озирайся.

Сказав так і зник. Іде Мар'єчка, а ліс зробився ще темнішим. За ноги її чіпляє, за рукава хапає... Іде Мар'єчка, йде і назад не озирнеться.

Чи довго йшла, чи не довго – черевики залізні зносила, палицю залізну поламала, очіпок залізний порвала. Вийшла на галяву, а на галяві хатинка на курячих ніжках, довкола тин, а на кіллі конячі черепи; кожен череп вогнем горить.

Каже Мар'єчка:

– Хатинко, хатинко, стань до лісу задом, до мене передом!

Повернулася хатинка до лісу задом, до Мар'єчки передом. Переступила Мар'єчка поріг, а там сидить Баба Яга – костяна нога, ноги – з кутка в куток, губи на грядці, а ніс до стелі приріс. Сама чорна, а в роті одним-одне ікло стирчить.

Побачила Баба Яга Мар'єчку, загукала:

 – Тьху, тьху, людський дух пахне! Дівко красна, діла питаєш чи від діла втікаєш?

– Шукаю, бабуню, Фініста – ясного сокола.

– Важко тобі буде знайти його, та я допоможу. Ось тобі прядка-срібне денце, золоте веретенце. Візьмеш у руки, сама прясти буде, заснується нитка не проста, а золота.

– Спасибі тобі, бабуню.

– Спасибі потім скажеш, краще послухай ось що: купуватимуть у тебе золоте веретенце – не продавай, а проси за це Фініста – ясного сокола навідати.

Фініст – ясний сокіл

Подякувала Мар'єчка Бабі Язі й пішла. А ліс зашумів, загомонів; зчинився свист, сови закружляли, миші з нір повиповзали – та всі на Мар'єчку. Коли це біжить назустріч сірий вовк.

– Не журись, – каже, – а сідай на мене й не озирайся.

Сіла Мар'єчка на сірого вовка, і помчали вперед. Довкіл степ широкий стелеться, луги оксамитні, ріки медвяні, береги кисільні, гори хмар сягають. А Мар'єчка скаче на вовкові й скаче.

Фініст – ясний сокіл

І от де не візьмись перед нею – кришталевий палац. Ґанок різьблений, віконця візерунчасті, а з одного віконця цариця визирає.

Фініст – ясний сокіл

– Ну, – каже вовк, – злізай, Мар'єчко, йди і ставай за наймичку.

Злізла Мар'єчка, вузлика взяла, подякувала вовкові й пішла до кришталевого палацу. Прийшла, вклонилася цариці та й каже:

– Не знаю, як вас звати, як величати, та чи не візьмете мене за наймичку?

– Я давно її шукаю, – каже цариця, – але таку, щоб могла і прясти, і ткати, й вишивати.

– Все можу, все вмію, – каже Мар'єчка.

– То йди ставай до роботи.

От наймитує Мар'єчка. Цілісінький день працює, а зайде ніч – візьме срібне блюдце та золоте яєчко і скаже:

– Котися, котися, золоте яєчко, по срібному блюдечку, покажи мені мого милого.

Покотиться яєчко по срібному блюдечку, і з'явиться Фініст – ясний сокіл.

Дивиться на нього Мар'єчка і слізьми вмивається:

– Фіністе мій, Фіністе – ясний соколе, нащо ти мене саму лишив за тобою побиватися!

Підслухала цариця ті слова та й каже:

– Продай мені, Мар'єчко, срібне блюдце і золоте яєчко.

– Ні, – каже Мар'єчка, – вони не продаються. Я можу тобі так їх віддати, тільки дозволь на Фініста – ясного сокола поглянути.

Фініст – ясний сокіл

Подумала цариця, подумала.

– Добре, – каже, – вночі, як він засне, я тобі покажу його.

Настала ніч. Іде Мар'єчка в покої до Фініста – ясного сокола. Бачить – спить її суджений сном непробудним.

Дивиться Мар'єчка – не надивиться, цілує в уста медові, пригортає до грудей білих, – спить, не прокидається сокіл її ясний.

Зайшов ранок, не добудилася Мар'єчка милого...

Цілий день не розгиналася в роботі, а увечері взяла срібні п'яльці та золоту голочку. Сидить, вишиває, сама примовляє:

– Вишивайся, мереживо, вишивайся для Фініста – ясного сокола. Щоб було йому вранці чим утертися.

Підслухала те цариця та й каже:

– Продай, Мар'єчко, срібні п'яльці, золоту голочку.

– Не продам, – каже Мар'єчка, – я так віддам, дозволь тільки на Фініста – ясного сокола подивитися.

Подумала цариця, подумала.

– Згодна, – каже. – Приходь уночі.

Настала ніч.

Заходить Мар'єчка в покої до Фініста – ясного сокола, а той спить сном непробудним.

– Фіністе мій, ясний соколе, устань, прокинься!

Спить Фініст – ясний сокіл міцним сном. Будила його Мар'єчка, будила, не добудилася.

Заходить день.

Сидить Мар'єчка за роботою, бере в руки прядку-срібне денце, золоте веретенце. А цариця побачила:

– Продай та продай.

– Продати не продам, а можу й так віддати, як дозволиш з Фіністом – ясним соколом хоч годиноньку перебути.

– Гаразд, – каже та.

А сама думає: «Все одно не розбудить».

Настала ніч.

Заходить Мар'єчка у спочивальню до Фініста – ясного сокола, а той спить сном непробудним.

– Фіністе мій, соколе ясний, устань, пробудися!

Спить Фініст, не прокидається.

Будила його, будила – ніяк не добудиться, а вже й світати почало.

Заплакала Мар'єчка.

– Коханий ти мій Фіністе – ясний соколе, устань, пробудися, на Мар'єчку свою поглянь, до серця пригорни!

Впала Мар'єччина сльоза на голе плече Фіністу – ясному соколу й обпекла його, як вогнем.

Прокинувся Фініст, роззирнувся – аж перед ним Мар'єчка. Обійняв її, поцілував:

– Невже це ти, Мар'єчко! Три пари черевичків зносила, три палиці зламала, три очіпки залізні порвала і мене знайшла? Поїдемо тепер до рідного краю.

Фініст – ясний сокіл

Почали вони в дорогу ладнатися, а цариця побачила й наказала в сурми сурмити, про чоловікову зраду всім сповістити.

Зібралися князі та купці, почали раду радити, як Фініста – ясного сокола покарати.

От Фініст – ясний сокіл і каже:

– Як ви гадаєте, де моя справжня дружина: чи та, що міцно любить мене, чи та, що взяла мене облудою?

Пристали всі на те, що Фіністова дружина – Мар'єчка.

І стали вони жити – поживати, добра наживати. Поїхали до свого краю. Бенкет там три дні тривав. У сурми сурмили, з гармат стріляли, і таке свято було, що й тепер його пам'ятають.

Фініст – ясний сокіл

Автор: Російська народна казка; ілюстратор: Ковальов С.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова