Джмелятко

Під небом Батьківщини

Іскриться крапелька роси
На золотім листку калини.
Світ молодіє від краси
Під небом Батьківщини,

Пульсує чисте джерело,
Як жилка синя-синя.
Цвіте моє гірське село
Під небом Батьківщини.

Мій добрий отчий теплий дім
Немов гніздо пташине.
І я росту, співаю в нім
Під небом Батьківщини.

Буває так, буває

Пасеться коник в небі,
Сідельце золоте.
Скубне одну травинку
І трішки підросте.

– Такого не буває,–
Сміється старший брат.
А я йому не вірю,
Малюю синій сад,

Жар-птицю в синім листі,
Що синю п'є росу.
Я зерен їй пахучих
У пригорщах несу.

– Такого не буває,–
Сестра зітхає теж.
В альбомі, як захочу,
Ще й не таке знайдеш.

У тюбику для фарби,
В коробці олівців
Живе звичайне диво,
І я його зустрів.

В зелених фраках в житі
Сюркочуть скрипалі,
І хлопченя літає
У бузька на крилі.

– Буває так, буває,–
Спішу усім сказать.
І нам удвох так гарно
Із дивом мандрувать.

Перескоки

У руках метка скакалка!
Скаче дівчинка і галка,
Теплий дощик по доріжці
Проскакав на лівій ніжці,

А холодний дощ – на двох
Дріботів, немов горох.
М'ячик впевнено скакав,
Поки в річку не упав.

Різні скоки, перескоки –
В жаби кожен день уроки,
Бо навчає жабенят:
Раз, два, три, чотири, п'ять.

І по небу навмання
Скаче сонечко щодня.
На скакалці – вже земля
Скаче так, як ти і я.

Вітер

Вітер з прив'язі зірвався
І гуляти в гай подався.
Там бродив поміж дубів,
Козубок набрав грибів.
Розчесав березі коси,
Танцював по травах босий...
Невгамовний веселун,
Непосида і жартун,
Прилетів тепер під хату,
Хоче нас розвеселяти.
– Мій товаришу крилатий,
Не шуми, заснула мати,
Не збуди мою рідненьку,
Дуй у дудочку тихенько.

Лічилка

Ти – метелик,
Я – джмелятко,
Ти – маленький,
Я – малятко.
Хто до танцю
Має хист?
Хто найкращий
Танцюрист?
З нас один
На луг летить.
У квітках
Тобі жмурить.

Півники

КУ-КУ-РІ-КУ!
Будить півник наш ріку,
Сонечко, квітки і маму,
Що встає раненько-рано
І готує всім сніданок.
Півник наш злетів на тин,
Піє гордо сам-один,
Тут сусідський враз озвався
І так само постарався,
Бо обидва співуни
Дружать з перших днів весни.

Чому плаче зайчик

Гірко плаче сірий зайчик,
Сльози лапкою втирає,
Другий день наш побігайчик
Маму з лісу виглядає.
Капустини – наче гори,
Заблудився в них вухатий.
Ох, яке плаксиве горе.
Де ж це зайчикова хата?
Не журися, мій маленький,
Я сама піду до лісу,
Розшукаю твою неньку
І тебе нарешті втішу.

Малюнок

Груша буде червона,
Чорна на ній ворона.

Чорне вороняче око
Зиркає вниз звисока.

Сильний зірвався вітер,
Листя примусив летіти.

– Карррр! – Закричала ворона,
Грушу вона боронить,

Щоби червона груша
Також в політ не рушила.

Дуже не хочеться їй
Бути без груші взимі...

Беру я під охорону
Вітер, грушу й ворону!

Перший сніг

Перший сніг зими ще не зустрів,
Задививсь на яблуко червоне.
Дивувався і на сад летів,
А за ним летіли білі коні.

Сніг одразу в біле огорнув
Поле і діброву золотисту,
Довго йшов, аж поки не заснув
У колисці – на осіннім листі.

Снився снігу кольоровий сон,
Жовте сонце, снігурі на вітах.
І цвіла зима, мов синій льон,
І було так хороше синіти.

Він тремтів на золотім вогні,
Мовчки танув в шумі листопаду.
Снився сам собі в короткім сні,
Що над садом тихо й довго падав.

Дві команди з двох дворів

Дві команди з двох дворів –
Під судійством снігурів,
Під веселий крик малечі,
В шумі, гулі, колотнечі
Виліпили бабу й діда
До обіду,–
І тепер ніхто нізащо
Не вгадає, хто з них кращий.

Дві команди з двох дворів
Під мовчання снігурів
Сперечались, аж захрипли.
Діду й бабі стало прикро. Ох...
Бо ж підвечір їм удвох
Не злякатися хурдечі,
Що пече лице і плечі.
І не страшно в заметілі
Слухати концерти білі.

Як поснуть дорослі й діти,
Все казковим стане в світі,
Добра баба снігова
Із мітлою – як жива.
Заміта стежки-доріжки,
Щоб по них ступали ніжки,
А дідусь з відра води
Підлива туди, сюди...
Буде ковзанка для всіх,
Буде сміх!

Пролісок

Рознесли по лісі звістку
Дві сороки-вертихвістки,
Дві подружки-говорушки
Скрекотали всім на вушко:
Дятлу, зайчику, вороні,
Що запряжені вже коні,
Їде, мчиться чарівна
Гостя – сонячна весна.
Так раділи всі й шуміли,
Вчасно гостю не зустріли.
Тільки пролісок з-під снігу
Виглянув, а потім бігав
На осонні, і від світла
Засвітився синім цвітом,
І сміявся, і дзвенів,
І навстріч весні летів.

Про ледачого кота

Я малюю на долоні,
На стіні, на паркані,
На папері, на картоні
І на білім полотні
Олівцем, пастеллю, вуглем,
Аквареллю, буряком
Ледацюгу ополудні
З оксамитовим хвостом.
Він на комин гордовито
Сяде й гріє чорний хвіст.
Молоко лиш злазить пити,
А мишей чомусь не їсть.
«Це давно уже не модно», –
Кіт воркоче в чорний вус.
А перечити котові
Я сьогодні не берусь.
Він не хоче впізнавати
Ледацюгу на стіні,
А розкішно вклався спати
І мурликає у сні.

Вечір

Синє полум'я тріскоче,
Віддає тепло охоче.
Бабця в'яже рукавички
Для молодшої сестрички.
Я читаю вголос книжку,
Киця Мурка жде на мишку.
Місяць-серпик у вікні
Світить радісно мені.
Сон здолав бабуню швидко,
У руках спинилась нитка.
Киця бавиться клубочком,
Розпускає свіжі очка.
Миші пирскають зі сміху
І гризуть смачні горіхи.
Місяць хитро у вікні
Усміхається мені.