Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Смілива дівчина і дванадцятирогий олень

Чукотська народна казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чапля

Колись давно жила на світі бідна старенька з онукою. З ранку до ночі працювала дівчина, щоб прогодувати себе й бабусю, а все одного голодували.

Гарна з себе була онука, та яка з того користь: хто посватає дівчину з такої бідної сім'ї?

От якось покликала стара онуку:

– Я вже зовсім стара, а тобі, бачу, дуже важко. Чула я, що десь є щастя, і якщо постаратися, то можна його здобути. Тільки де воно ховається, я не знаю. Спробуй пошукати його. А як знайдеш – і про інших не забудь.

Зібралася дівчина та й пішла щастя шукати. Довго йшла. Багато озер великих і малих проминула. Багато гір, низьких та високих, пройшла. Порвалися її чоботи-камуси, ноги вкрилися ранами.

Вийшла дівчина не берег моря, сіла на камінь, заплакала: "Як я далі піду?" – думає.

Як раптом чує: хтось співає її улюблену пісеньку.

– Хто приніс сюди мою пісню? – запитала дівчина.

– Це я приніс твою пісню, – відповів вітер.

– А хто її співає? – знову запитала дівчина.

– Це я співаю, – тихо відповіла хвиля.

Пошепотілася хвиля зі своїми сестрами, спінилося біля берега море, і винесли хвилі на пісок білого, наче піна морська, коня.

Сіла дівчина на коня, міцно за гриву вхопилася, і поніс її білий кінь – син вітру та морської хвилі – швидше за стрілу полетів.

Дівчина й озирнутися не встигла, а кінь уже зупинився біля великої гори.

Вдарив кінь копитом – прочинилася гора, і вийшов з гори красень – білий олень, і заговорив він людським голосом:

– Я знаю тебе, смілива дівчино! Знаю, чого ти шукаєш. Якщо зумієш зробити те, що я скажу, – знайдеш щастя. Пройди цю гору наскрізь. Потім пройди тайгу непролазну. За нею побачиш синю гору. В тій горі живе чорний олень. В серці у нього кипить шалена лють. Багато років тому викрав він людське щастя та й сховав його у синій горі.

Дванадцять рогів на голові у того оленя, дванадцятьма вузлами прив'язаний до них міцний аркан. У тих вузлах щастя зав'язане. Розв'яжеш вузли – здобудеш щастя. Але важко, ох як важко це зробити! Не вір тому, що побачать твої очі, не давай волі своїм почуттям. Думай лише про одне: треба вузли розв'язати!

Сказав так білий олень та й зник. Одразу стало темно. Озирнулася дівчина – і коня немає. Зовсім вона сама залишилася. Тільки вогник у темряві мерехтить, наче до себе кличе.

Пішла дівчина на той вогник. А він наче вперед біжить – дорогу показує. Дорога важка: гострі камені ноги ріжуть, на шляху різні чудовиська постають.

Пройшла дівчина крізь гору, вийшла на велику галявину. Лягла відпочити. Погас вогник, не заважає дівчині спати.

На другий день знову вогник засвітився, знову за собою дівчину повів. Зайшли вони у густу непролазну тайгу. Серце у дівчини стискається від страху, сили от-от скінчаться. Але подолала дівчина і тайгу.

Вийшла вона на м'яку траву – затрусилася земля, посипалося вогняне каміння, налетіла велика хмара лютої комашні: ледве не закусала дівчину до смерті.

Тут побачила дівчина вдалині синю гору.

Лише крок ступила – і опинилася біля самої гори. Розсунулися в горі величезні брили, відкрився прохід. Вискочили з горі сірі олені, перегородили дівчині шлях.

Що таке? Не знає дівчина, як їй далі бути. Раптом опустився перед оленями маленький вогник.

Став він рости і виріс у білого оленя. Побачили його сірі олені – розбіглися в різні боки.

Подивився олень на дівчину, попрощався з нею та велів далі самій іти у чорну печеру.

Довго йшла дівчина у непроглядній темряві, нарешті побачила чорного оленя. Очі в нього величезні і горять синім полум'ям.

Дванадцять гіллястих рогів у стелю печери впираються. Дванадцятьма міцними вузлами аркан до них прив'язаний. Страшно дівчині, так страшно, що не може вона й кроку ступити.

Але все ж таки наважилася вона, підійшла до оленя. Гадала, що він кинеться на неї, а він і не поворухнувся, наче сон його здолав.

Тоді простягла дівчина руки і почала перший вузол розв'язувати. Одразу пальці в неї заледеніли, слухатися перестали. Холод усе тіло скував.

Тільки серце б'ється як і раніше – гаряче. Стала дівчина про людей думати, про їхнє горе, про важке життя. І послухалися руки, розв'язали перший вузол.

Взялася дівчина за другий вузол. Спалахнуло у печері жарке полум'я. Потріскалася шкіра на руках, гаряча кров потекла на кам'яну підлогу. Але руки продовжували свою справу.

Третій вузол, четвертий, п'ятий... Посилає олень на дівчину різні жахи та випробування – то голками коле, то смачною їжею спокушає.

То бабусю їй покаже, наче тут вона у печері, пісеньку онуці співає, до себе манить. Не піддається дівчина спокусам, пам'ятає слово білого оленя: "Не вір тому, що побачиш".

От вже одинадцять вузлів розв'язані. Чим менше їх залишається, тим більше слабшає чорний олень. Але й у дівчини сили закінчуються: руки не ворушаться, очі зліпаються.

А перед нею – ліжко м'яке. Хоч би годинку, хоч би хвилинку подрімати. Але пам'ятає дівчина слова оленя: "Дивись, не засни, коли дванадцятий вузол розв'язуватимеш!", через силу роблять руки свою справу.

Як раптом загриміла синя гора. Захиталися стіни. Від страху впала дівчина на кам'яну підлогу, лежить, наче мертва.

А коли отямилася, побачила чисте небо, ясне сонечко. А над нею схилився гарний та ясний, як цей день, юнак.

Усміхнувся він і каже:

– Білий олень – це я. Чорний олень, який вкрав та сховав людське щастя, – злий чаклун, який перетворив мене на білого оленя. А ти – смілива дівчина, ти перемогла зло і випустила на волю щастя.

Покохав я тебе і хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

Погодилася дівчина, простягнула до нього руки. Посадив її юнак на білого коня, і сам поруч сів.

Миттю домчали вони до тих місць, де жила дівчина з бабусею. Там зустріли їх люди, усі щасливі, задоволені. Усі дівчині дякують.

А потім справили вони весілля. Дивилися на них люди – раділи. І навіть бабуся, дивлячись на онуку, помолодшала від радості!

Автор: Чукотська народна казка; ілюстратор: Чапля В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова