Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
Арабська народна казка
зі збірки "Тисяча і одна ніч"
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Юлія Устінова
Колись правив у Єгипті мудрий султан Махмуд. Доля дала йому все, у чому люди бачать щастя: здоров'я, молодість, могутність і славу; він жив у найкращому місті своєї чудової країни і міг насолоджуватися всією красою неба й землі. Але іноді на нього нападала дивна, незбагненна туга, коли увесь світ втрачав для нього свої фарби. Він зачинявся у своєму палаці і проводив на самоті довгі болісні години; життя здавалося йому безглуздим, і він заздрив долі хлібороба, що цілісінький день гнув спину на ріллі, чи долі кочовика, що заблукав у жаркій пустелі.
Якось такої хвилини, коли султан не міг ані їсти, ані пити, ані займатися справами і бажав тільки померти, до кімнати, де він лежав у тузі, увійшов головний візир і, схилившись перед султаном, сказав:
– О повелителю, тут, за дверима, чекає на дозвіл увійти до тебе старий шейх, що прибув з далекої країни Магрибу. Здається, він є і чудовим вченим, і досвідченим лікарем. Чи дозволиш ти впустити його? Хтозна, можливо, він зуміє розвіяти твої похмурі думки.
Султан кивнув головою, і візир впустив до нього чужинця.
Гість скоріше скидався на тінь людини, аніж на живу істоту. Здавалося, ніби йому кілька сотень років. Він був схожий на стародавню мумію, але на обличчі цієї мумії під густо навислими бровами яскраво горіли очі.
Не віддаючи звичайних почестей цареві, старець заговорив:
– Мир тобі, султане Махмуде! Я посланий моїми трьома братами, відлюдниками Далекого Сходу, сповістити тобі милість Всевишнього.
Він повільно підійшов до султана, узяв його за руку, підвів до одного з чотирьох вікон зали, звернених на всі боки світу, і сказав:
– Відчини вікно!
Султан скорився як дитина.
– Дивись! – додав старий.
Махмуд глянув у вікно і побачив безліч вершників, що мчали з оголеними мечами вниз від фортеці гори Макаттам. Підскакавши до палацу, вони з дикими криками стали лізти на стіни. І зрозумів султан, що військо зрадило йому і хоче його загибелі. Увесь блідий, він вигукнув:
– Така моя доля! Настав мій час!
Тоді шейх зачинив вікно і одразу ж відчинив його знову. Все військо зникло. Лише фортеця мирно височіла вдалині.
Не даючи Махмудові отямитись, старець підвів його до другого вікна, що виходило у місто, і сказав:
– Відчини і дивись!
Султан підняв очі й з жахом відступив від вікна. Мінарети і куполи усіх чотирьохсот мечетей міста, дахи будинків, що височіли тісними рядами один над одним, тягнучись до обрію, – усе це перетворилося на величезне палаюче багаття, над яким, затуляючи Сонце, звивалися догори чорні вихори диму. Різкий вітер ніс і кидав полум'я і попіл до самого палацу; тільки зелена смуга палацових садів відділяла будівлю від вогняного моря.
Бачачи загибель свого чудового міста, султан дуже засмутився.
– Це доля! – вигукнув він, безнадійно опустивши руки. – Завтра на місці найпрекраснішої країни буде безіменна пустеля. Така є воля Аллаха! – І сльози виступили йому на очі.
Шейх зачинив вікно і негайно ж знову відчинив його. Картина пожежі зникла. Каїр спочив у своєму незайманому блиску, серед садів і пальм, і чотириста муедзинів з висоти мінаретів сповіщали віруючим про час молитви.
А старець підвів Махмуда до третього вікна, зверненого до річки, і наказав відчинити і дивитися.
І султан побачив, що Ніл вийшов з берегів і хвилі, затопивши місто і піднімаючись усе вище, люто билися вже біля стін палацу. Набіг новий вал і, зламавши останні перепони, увірвався до нижнього поверху. Палац похитнувся і вже готовий був упасти, коли шейх зачинив вікно і знову відчинив його. І ось велична річка, як і раніше, спокійно текла між своїх берегів, вкритих зеленню і квітами.
Не встиг отямитися султан, як його вже підвели до останнього вікна і, підкоряючись наказу, він відчинив його.
З цього вікна відкривався вид на величезну зелену рівнину, що починалася від міських воріт і зникала ген-ген далеко. Багата соковитою травою і струмками, це була одна з тих щасливих долин, які оспівуються поетами, де троянди, нарциси і ясмини чередуються з апельсиновими гаями, де живуть горлиці і співають солов'ї.
А зараз замість луків з квітами і гаїв Махмуд побачив перед собою страшну пустелю, випалену нещадним сонцем, кам'янисту, порослу чахлим очеретом і колючками, притулок гієн, шакалів і змій.
І це жахливе видіння зникло, подібно попереднім, коли рука таємничого старця зачинила і знову відчинила вікно. Рівнина знову в усій своїй красі дивилася в небо незліченними очима квітів.
Султан Махмуд не розумів, чи то він спить, чи то бачить усе це наяву, чи знаходиться під владою якогось чаклунства. І шейх знову взяв його за руку і підвів до басейну з водою, влаштованого посеред зали.
– Нахились до води і дивись, – сказав він йому. Тільки-но султан нахилився до води, як шейх несподіваним швидким рухом занурив його голову у воду.
І Махмуд побачив себе біля підніжжя гори на березі моря. Він щойно врятувався з корабля, розбитого бурею, у царському платті і з короною на голові. Поблизу стояла купка селян-феллахів; вони показували на нього один одному, як на диво, і голосно сміялися. Султан страшенно розлютився і вигукнув:
– Клятий чаклун, ти – причина цього нещастя! Аби тільки мені вдалося повернутися в моє царство, я розправлюся з тобою за цю витівку! Що буде зі мною в цій чужій країні? – І, підійшовши до феллахів, він поважно промовив: – Я – султан Махмуд! Забирайтеся геть!
Але вони дивилися на нього і заливалися нестримним реготом. Голова феллахів зняв з нього корону, зірвав з плечей царське плаття і кинув у море зі словами:
– До чого це залізо і все те, що на тобі? Тут і без того занадто жарко. Ось тобі, нещасний, одяг, який носимо ми.
Він звелів султану роздягтися і кинув йому шмат шорсткої синьої тканини, старі жовті черевики зі шкіри гіпопотама і дірявий сірий повстяний капелюх.
– Підемо, жебраче, працювати разом із нами, – додав він, – якщо не хочеш умерти з голоду тут, де всі працюють.
– Я не вмію працювати, – пробелькотів Махмуд.
– Тоді ти будеш у нас носильником замість осла, – сказав феллах.
Вони вже закінчили свій робочий день і з задоволенням навантажили йому на спину свої інструменти. І Махмуд, зігнувшись під вагою заступів, сапок і грабель, ледве рухаючись, побрів за феллахами до села; там за ним натовпом бігли діти і дражнили його.
На ніч його замкнули у порожньому хліві, кинувши йому шматок запліснявілого хліба та цибулину. Вранці він, на свій жах, побачив, що перетворився на осла, на справжнього осла з хвостом, копитами і довгими вухами. Йому прив'язали на шию мотузку і повели в поле на ріллю. Але він наполегливо відмовлявся тягти соху; тоді його віддали сільському мірошнику. Той жваво впорався з ним, зав'язавши йому очі і змусивши працювати на млині. Цілих п'ять років султан крутив жорно у подобі осла під градом паличних ударів і страшенної лайки, тільки щоб з'їсти свій кошик бобів і випити відро води.
І ось млин раптом зник, і Махмуд знову побачив себе у людській подобі, що йде по базару якогось міста, не знаючи, де притулитися. Він уже стомився ходити і позирав, де б відпочити, коли його покликав до своєї крамниці один старий купець, вгадавши в ньому чужинця. Посадивши його, він сказав:
– Ти – молодий прибулець і не пропадеш у нашому місті; у нас дуже цінуються здорові молоді люди. Скажи, чи збираєшся ти залишитися тут?
– Клянуся Аллахом, – відповів султан, – збираюся, от тільки знайду собі на вечерю щось краще за ті боби, якими мене годували цілих п'ять років.
– Що ти говориш про боби, нещасний, – заперечив купець, – до твоїх послуг будуть найсмачніші страви; тільки послухай, що я скажу, і роби все згідно моїх порад. Он там, на розі, стоїть міська лазня; піди туди і стань біля дверей. Кожну жінку, що виходить з лазні, ти повинен запитати, чи є у неї чоловік. І перша ж, яка відповість, що вона незаміжня, стане твоєю дружиною; такий звичай у цій країні. Але бережися пропустити хоч одну жінку; бо тебе виженуть з нашого міста.
Султан пішов і став біля лазні. Незабаром відчинилися двері, і на порозі показалася вродлива дівчина. Підійшовши до неї, він запитав:
– Пані моя, чи ти заміжня, чи ні?
– Одружена з минулого року, – відповіла вона і пішла своєю дорогою.
Слідом за нею вийшла потворна стара. Коли Махмуд її побачив, йому тьохкнуло серце, і він подумав: "краще померти з голоду або знову перетворитися на осла, ніж одружитися з цією старою. Але що поробиш: купець не велів пропускати жодної; доведеться підійти і до неї". І він знехотя запитав:
– Заміжня ти чи ні?
Стара відповіла, бризкаючи слиною:
– Так, я заміжня, серце моє.
Він вигукнув:
– Дуже радий, тітонько! – І подумав: "Хвала Аллаху! Хай буде він милостивий до нещасного чужоземця, що приспів раніше за мене".
Стара пішла далі, а в дверях показалася інша – ще старіша й огидніша за першу. Султан боязко підійшов до неї зі своїм питанням.
– Я дівиця, – відповіла вона поспішно.
У розпачі Махмуд позадкував, але бридка стара підходила до нього все ближче й ближче.
І тут бідолашний султан зробив відчайдушне зусилля і вийняв голову з басейну.
Він знаходився посеред тронної зали свого палацу; біля нього з одного боку стояв головний візир, а з іншого – чужоземний старий шейх. А перед ним невільниця тримала на золотій таці чашку шербету, яку він просив за хвилину до приходу шейха.
Гей-ля! Гей-ля! Отже, він як і раніше султан! А вся сумна пригода тривала лише стільки часу, скільки потрібно, щоб опустити голову в басейн і вийняти її! Оце диво! Він став оглядатися і обмацувати себе, протирав очі і ніяк не міг отямитися. Гей-ля! Так, немає сумніву, він – султан, сам султан Махмуд, а не той нещасний, що врятувався з розбитого корабля, носильник, осел з млина і чоловік страшної баби! О, Аллах, який він був щасливий!
Тільки-но Махмуд хотів запитати в шейха, що означає все, що сталося, як почувся глухий голос старця:
– Султане Махмуде, я прийшов до тебе, посланий моїми трьома братами пустельниками Далекого Сходу, щоб сповістити тобі милість Всевишнього!
І магрибський шейх зник так раптово, що ніхто й не помітив, вийшов він у двері чи полетів у вікно.
А султан Махмуд зрозумів, що всі нещастя, які він пережив у видінні, могли й справді статися в його житті. І з того часу, вигнавши тугу зі свого серця, він жив щасливо сам і дбав про щастя інших.
Автор: Арабська народна казка; ілюстратор: Устінова Ю.Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова