Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Угорська народна казка
у переказі С.Маршака

Два воли з горошинку

Два воли з горошинку

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Будз

У чудовій країні, що зветься Угорщиною, стояв на схилі гори графський замок, а біля підніжжя гори притулилося село.

Два воли з горошинку

І жив у тому селі, у крайній хаті, бідняк на ім'я Петер зі своєю дружиною Ілоною.

От якось каже Петер Ілоні:

– Спечи-но мені, жінко, коржів у дорогу. Піду я по світу щастя шукати.

Гірко заплакала Ілона, але робити нема чого. Спекла чоловікові корж, зібрала його в дорогу й каже:

– Хоч би ти мені на прощання дров із лісу привіз. Хтозна, може, й зимувати мені без тебе доведеться.

– Гаразд, привезу.

Два воли з горошинку

Узяв Петер пилку й сокиру, викотив із сараю віз, але от біда – немає волів.

– У кого б мені волів позичити? – запитує він Ілону.

– Попроси у графа, Петере. У нього їх багато!

– Добре, спробую.

Підшукав собі Петер чималенький кийок, нарвав яблук і пішов із кийком та кошиком до графського замку.

Два воли з горошинку

Підійшов до залізних воріт із бронзовими графськими гербами. А вже здалеку чути, як заливаються на дворі панські собаки й собачата.

Постукав Петер кийком об залізні ґрати. Виглянув із сторожки дебелий одноокий воротар і запитує:

– Гей, мужиче! Як ти смієш палицею по графських воротах бити?

А Петер відповідає:

– Не гнівайтеся, пане воротарю, я вам рум'яних яблук приніс!

Узяв воротар кошик і пропустив Петера на графський двір.

– Тільки, – каже, – до пана графа тебе не пустять. У нього сьогодні пан суддя гостює.

– Нічого, я спробую.

Іде Петер стежкою парку. А дерева скрізь стоять горді: високі дуби, каштани, тополі.

І не встиг Петер до графського порогу дійти, як накинувся на нього довгий, вузькомордий рудий собака. Відбився від нього Петер кийком, а ззаду прямо на нього ще два собаки несуться – чорний з жовтими плямами і білий з коричневими. Гавкають, гарчать.

Загризли б вони Петера, якби той на дуб не видерся. Сидить Петер на дереві й від нудьги насвистує пісеньку. А собаки, піднявши морди, гавкають на нього, ніби намагаються одна одну перебрехати. На всі голоси брешуть: і хрипко, і тонко, і гулко, і дзвінко.

Два воли з горошинку

І просидів би Петер на гілках дуба до ночі, якби не вийшли після обіду на прогулянку граф і суддя. Граф – високий, з широкими плечима, в зеленому капелюсі із зеленою пір'їною. А суддя – такий собі маленький, гладенький, рум'яний, у коричневому капелюсі з червоною пір'їнкою. І в обох у руках рушниці.

Йдуть, трохи хитаються.

Граф каже:

– От я зараз ворону на дереві вб'ю!

А суддя теж:

– І я вб'ю!

Бум! Бум! Обидва вистрілили туди, де ворона пролетіла.

Йдуть граф і суддя далі. Чують: собаки на когось гавкають. Підійшли, бачать: людина на дереві сидить.

– Це що за розбійник до мого парку заліз? – запитує граф. – От я його зараз із дерева зніму!

– І я його зніму! – каже суддя.

Прицілилися обидва, а Петер як закричить не своїм голосом:

– Стійте, пане граф, не стріляйте!

Два воли з горошинку

– Чому ж мені не стріляти, якщо ти, пташе, на моєму дереві сидиш?

– Я вам усе поясню, пане граф. Та тільки накажіть спершу ваших собачок вгамувати!

Велів граф воротареві собак прибрати. Зіскочив Петер з дерева, вклонився графові.

– Ваша світлість, – каже. – Я Петер, син покійного конюха Яноша, якого – може, пам'ятаєте? – ваша конячка вбила.

– Син Яноша? А чого тобі тут треба?

– Тут нічого не треба, а дозвольте мені у вашому лісі три берізки зрубати.

– Гаразд, рубай. Але за кожну ти мені по возу дров привези!

– Привезу, ваша світлість, привезу!.. Тільки везти мені нема на чому. Накажіть пару волів мені дати – на один день...

– Бач чого захотів! – сміється граф. – Та на моїх волах мені й мої робітники повний двір дров навезуть!

Два воли з горошинку

А суддя курить сигару і теж регоче:

– Бач який прудкий! І собак йому вгамуй, і дерева рубати дозволь, та ще й волів йому дай!.. Ось я тебе зараз із рушниці пристрелю!

Два воли з горошинку

Прицілився суддя. Прицілився граф.

Бац! Бац!

Ледве Петер ноги з графського двору уніс.

Трохи віддихався, присів біля дороги під деревом і думає: "Може спробувати у сусідів волів попросити?"

І пішов Петер по всьому селі волів просити. Тільки ніхто не дає. В одного господаря воли орють, в другого – сіно возять, у третього – у ліс по дрова пішли, у четвертого – відпочивають, а п'ятий і позичив би, та тільки в нього у самого волів немає.

Два воли з горошинку

Зажурився Петер, голову повісив, йде, куди очі дивляться. Пройшов одне село, друге село і чує, ніби хтось у полі волів гукає, а самих волів не видно.

Два воли з горошинку

Підійшов Петер ближче, бачить: оре землю старенький сивий дідок. Воли в нього маленькі, завбільшки з горошинку.

Два воли з горошинку

Зупинився старий перепочити, витер з чола піт і каже волам:

– Воли мої білі, воли мої милі, стомився я, старий став. Піду відпочину, а ви за мене попрацюйте!

А воли мукають йому у відповідь:

– М-ми, могутні воли, м-може на вигляд і малі. Але працюємо – не танцюємо. Самі поле зоремо!

Здивувався Петер.

– Оце воли! Самі поле орють і людською мовою говорять. Та ще й так гарно! Чи не попросити у старого волів на день? Нехай хоч кілька дровенячок з лісу привезуть.

Каже Петер старому:

– Чи не позичиш ти мені, дідуню, пару волів? Бо мені вдома нема чим топити, нема кому дров привезти, а останній мій віл ще взимку сконав.

– Чому ж не позичити! – каже старий. – Бери – нехай і тобі послужать. Тільки цур, дивись – не продавай їх нікому, скільки б тобі за них не обіцяли!

– Що ти діду! Та невже я стану твоїх волів продавати! І за повну діжку золота не продам!

Два воли з горошинку

Попрощався Петер зі старим, подякував від щирого серця і погнав волів додому.

Приходить, а Ілона запитує:

– Ну що, Петере, дали тобі волів?

– Дали.

– Пригнав?

– Пригнав.

– А де ж вони?

– Перед тобою стоять.

– Та це ж наче миші білі?

А воли мукають:

– Ми не миші. Ми воли!

Ілона навіть руками сплеснула. Зроду вона таких маленьких, біленьких і чистеньких волів не бачила. І ніколи не чула, щоб худоба людською мовою розмовляла.

Два воли з горошинку

Нагодувала вона волів, напоїла і соломки їм постелила.

А на другий ранок – тільки-но розвиднилося – прокинувся Петер і першим ділом подумав:

– Може все це наснилося?

Подивився, стоять воли у кутку, дрімають.

Вийшов Петер з хати, дощечок напиляв і став будувати хлів. До самого обіду працював і такий гарний будиночок змайстрував – із дахом солом'яним, з віконцем та з маленькою годівницею – приємно поглянути!

Сміється Ілона.

– Бачу, Петере, що ти в іграшки став гратися: і хлів у тебе іграшковий, і воли іграшкові.

– Нехай, – каже Петер, – хоч іграшкові будуть, якщо справжніх немає!

Привів він волів у хлів. Озирнулися вони навкруги і говорять між собою:

– М-мужик, видно, справний – вміє про худобу піклуватися. Ну то й м-ми в боргу не залишимося!

Два воли з горошинку

Почув Петер, що вони кажуть, і запитує:

– Воли мої білі, воли мої милі, чи не привезете господині дров із лісу – ну хоч п'ять-шість деревинок?

А воли відповідають:

– Ми рогаті воли, хай на вигляд і малі, та вже як-небудь удвох п'ять деревинок довеземо! Запрягай нас скоріше!

Запряг волів Петер, сів на віз і не встиг озирнутися, як воли рвонули з місця і помчали його по дорозі.

Два воли з горошинку

Курява стовпом в'ється, а волів не видно.

Кажуть перехожі:

– Як це так? Віз сам котиться, без волів і коней!

Обігнули воли гору, через річку переїхали і опинилися у дрімучому лісі.

Два воли з горошинку

Птахи тільки прокидатися почали. Стрибають з гілки на гілку, один з одним вітаються:

– Доброго ранку! Доброго ранку! Дивовижна нині погода! Чудова!

Навантажив Петер віз пів десятком колод і хотів вже було додому їхати, як раптом воли повернули до нього голови й промукали:

– Мало, господарю! Вантаж доверху. Ми завжди повні вози возимо.

Навантажив Петер віз доверху.

А воли своє:

– Мало! Мало!

Петер ще трохи підкинув та ще й хмизу зверху цілу гору наклав.

– Мало! Мало!

Нарешті смикнули воли воза й повезли. А Петер поруч іде. Не йде, а біжить, – наздогнати віз не може.

– Гей, малий! – мукають воли. – Сідай і сам на віз. Чого тобі пішки йти, якщо у тебе воли є!

Сів Петер, і помчали воли риссю, ніби віз зовсім порожній.

Два воли з горошинку

Весело в Петера на душі.

"З такими помічниками, – думає він – я швидко своє господарство поправлю!"

Виїхав він на узлісся, а назустріч йому, на його біду, граф і суддя на гарячих конях скачуть – мабуть, на полювання поїхали.

Зупинив граф коня. Суддя теж. Подивилися вони на крихітних волів, на величезний віз і тільки потім упізнали й Петера.

– Он ти яких волів роздобув! – сміється граф. – Та їх би треба в музей віддати, за гроші показувати, а ти на них дрова возиш. Ех ти, мужиче неосвічений!

А воли підняли голови, витріщилися на графа і мукають:

– Мму-зей! Який-такий музей? Не хочемо в музей. Хочемо у мужика жити!

Два воли з горошинку

Як почув це граф, так наче збожеволів.

– Продай мені, – каже, – волів! Мені таких волів, що й говорити вміють, вкрай як треба!

– Непродажні вони у мене, – відповідає Петер.

– Та я тобі за них десять золотих дам... Не хочеш? Ну, п'ятдесят... Сто!

– А я і за тисячу не продам! – каже Петер.

Два воли з горошинку

– Крадені, крадені у нього воли! – нашіптує графу на вухо суддя. – От він і боїться їх продати.

Розлютився граф, кричить:

– Слухай, ти! Ти у мене просив три-чотири деревинки, а скільки зрубав? То не вважай, що від мене трьома возами дров відбудешся. Якщо за один день ти не викорчуєш, не зореш, не заборониш і не засієш увесь мій ліс, – то назавжди прощайся зі своїми волами!

– Цілком справедливо, – вторить графу суддя. – За самочинну порубку лісу тебе, мужиче, до в'язниці слід посадити, волів у тебе відняти, та ще й штраф на тебе накласти!

Два воли з горошинку

Поїхали граф і суддя, а Петер замислився.

– Ох, – каже. – Бідняку, мабуть, і воли щастя не приносять. Це ж треба було зустрітися на дорозі з графом і суддею!

Тут воли повернули до Петера голови і промукали:

– Ранок вечора м-мудріший. Не сумуй, господарю!

– Як же мені не сумувати? Чули, чого граф від мене вимагає?

– Нехай собі вимагає! Покладися на нас. Ми й не такі ліси корчували!

Повеселішав Петер, підняв голову і навіть пісню заспівав:

Гей, воли мої білі,
Як же ви мені милі!
Не боюся я в'язниці й штрафу.
Не піддамся судді й графу!

А воли біжать і підспівують:

Ми воли, воли, воли
Круторогі,
Ми воли, воли, воли
Швидконогі.

Два воли з горошинку

Так, із піснею, і в'їхав віз у прочинені ворота.

Вибігла назустріч Ілона. Радіє до нестями. Чоловіка обіймає, волів по спині гладить.

А Петер їй каже:

– Ну що, вистачить тобі дров, якщо без мене зимуватимеш?

– Вистачить! – відповідає Ілона. – Але ж тепер ти нікуди від мене не підеш. З такими волами заживемо ми з тобою в розкошах!

Два воли з горошинку

Повечеряли господарі, погодували волів і вляглися спати.

Та тільки не спиться Петерові. Хвилюється: чи вдасться йому панський наказ виконати.

А зранку, тільки сонечко піднялося, пішов Петер до волів. Побачили вони його, хвостами замахали і замукали привітно:

– Ми рогаті воли, хай на вигляд і малі. Виконаємо графський наказ, зоремо ліс дрімучий. Піди по селу, по всіх хатах, та збери всі плуги, які є. Плугами ми землю зоремо, а коріння вириємо рогами!

– От дякую! – каже Петер.

Два воли з горошинку

Побіг він у село, зібрав, де тільки міг, плуги, борони, сіялки, запряг волів і поїхав на них до лісу.

Приїхав, а вже сонце високо в небі стоїть.

"Ох, чи встигнемо зробити всю роботу до вечора!" – думає Петер, а воли мукають:

– Ну, господарю, ляж у холодочку та трохи поспи, а ми тут попрацюємо.

Послухався Петер, ліг під дерево і заснув, а коли прокинувся, тільки одне дерево й залишалося в лісі – те, під яким він лежав.

Усі дуби, берези, сосни вивернуті, коріння викорчуване, ніби ніколи тут лісу й не було.

Озирнувся Петер – скрізь навколо чорніє зорана, розчесана боронами земля.

А воли вже кінчають пшеницю сіяти.

Два воли з горошинку

Нагодував Петер своїх старанних помічників, напоїв, і знову вони до роботи взялися.

А коли сонце почало сідати, почувся тупіт копит. Це граф і суддя в кареті їдуть. Четвірку добрих коней графський кучер батогом підганяє.

Під'їхали граф і суддя ближче, подивилися й очам своїм не вірять. Кінчають роботу воли, і ніде жодного деревця немає.

Два воли з горошинку

Ще дужче захотілося графу відняти у Петера волів.

– Це ти тільки пів справи зробив, – говорить він Петерові. – Треба тобі ще прибрати траву з усіх моїх луків. Зрозумів? Якщо не кінчиш сінокосу до завтрашнього вечора, нарікай сам на себе – не бачити тобі більше твоїх волів!

Два воли з горошинку

А луки у графа такі, що їх за день не тільки не скосити, але й не обійти.

Покотила графська карета: тріск, курява, гуркіт. Дивиться Петер їй у слід і думає: "Що ж я тепер робитиму?" А воли його втішають:

– Не сумуй, хазяїне! Ми рогаті воли, може, на вигляд і малі. Вистачить у нас сили, роги у нас як вили. Скосимо й зберемо все, не турбуйся!

Два воли з горошинку

Так вони і зробили. На другий день, під вечір, подивилися граф і суддя з вікна замку, та так і завмерли: усе сіно скошене, і стоять на луках довгими рядами стоги.

Два воли з горошинку

А графу й того мало. Посилає він до Петра свого улюбленого робітника Міклоша.

Каже Петеру гладкий Міклош:

– Чи не думаєш ти, мужиче, скошене сіно на лузі залишити? А якщо вночі дощ піде, що з ним буде? Ні, хоч до вечора часу мало залишилося, а ти все сіно за один раз на графський двір перевези!

Пішов Міклош, а воли, не гаючи часу, взялися сіно на віз накладати. Один стіг – на правий ріг, другий стіг – на лівий ріг – і на віз. Так високо все навантажили, що і верху не видно.

Під'їхав віз до замку, а граф і суддя дивляться з балкона і головами хитають.

А Петер на своєму возу вище за графський балкон сидить.

– Гей, пане граф! – кричить він з возу. – Чи не можете ви свого замка трошки в бік відсунути, – ну, хоч трішечки, бо нашому возу ніяк не проїхати!

Розсердився граф, ногами затупав:

– Це що за жарти такі?

Два воли з горошинку

А собаки графські на віз з усіх боків налетіли. До Петера їм не дістати, а воли себе не дадуть образити. Підчепили рогом одного пса, піддали другого, – уся зграя і розбіглася.

– То ви не бажаєте свого замка з дороги прибрати? – запитує Петер. – Ну то тримайтеся!

Зачепив віз колесом замок і відсунув його убік. Стіни захиталися, скло посипалося. Граф і суддя мало з балкона не впали. І впали б, якби вчасно за бильця не схопилися.

Два воли з горошинку

Проїхав віз із сіном на задній двір, де у графа сінник був. Стали воли віз розвантажувати, набивати сінник свіжим сіном.

А тут слуги прийшли – кличуть Петера до графа.

Ходить граф по кімнаті великими кроками, а обличчя в нього заклопотане, сердите.

– Дивись, злодій, – каже він, – яких ти мені заподіяв збитків!

– Не моя в тому провина, – відповідає Петер. – Ви ж самі мені наказали за один раз усе сіно до вас на двір привезти, от мій віз і підсунув трохи ваш замок.

– Гаразд, – каже граф, – ти за свою зухвалість ще поплатишся. А поки я твоїх волів у себе залишу за рахунок збитків.

Два воли з горошинку

І не встиг Петер слова вимовити, як його за ворота виштовхали.

Повернувся він додому без волів і без воза.

– Он як, – каже, – заплатив мені граф за мою роботу! Знову доведеться по світу ходити, щастя шукати. Добре, що хоч дров на зиму встиг запасти, є чим топити піч.

– Є чим піч топити, та нема чого в печі варити! – відповідає йому Ілона.

Два воли з горошинку

А у графа в цей час муляри, теслі та склярі вже почали лагодити замок.

Заразом і хлів для волів побудували – просторий, світлий, з кахельними печами. Граф усіх своїх гостей до хліву водить, показує свою дивину.

Два воли з горошинку

А воли стоять у хліву, голови повісили, і ні на яку роботу йти не бажають.

Старий, кульгавий Міклош з будь-яким найвпертішим волом впоратися може, а до тих крихітних волів і підступитися не насмілюється.

Кличе Міклош на допомогу чотирьох робітників, потім шістьох – ніхто не може з волами впоратися.

Два воли з горошинку

Три дні з ними билися. Нарешті, пішли до графа й кажуть:

– Вибачте, ваша світлість, не можемо ми здолати тих проклятущих волів. Сила в них непомірна. Накажіть покликати Петера – тільки його вони мабуть і слухаються.

Граф спочатку був розгнівався на робітників, а потім подумав-подумав і погодився.

– Гаразд, кличте Петера. Він у себе вдома, вірно, з голоду пухне і радий буде до мене на роботу піти.

Послали по Петера.

Довго вмовляти його не довелося. Він так за своїми волами скучив, що не пішов, а бігом побіг на графський двір.

Побачили господаря воли і теж зраділи. Витягають шиї, мукають:

– Милий наш господарю! Жени нас додому! Жити ми без тебе не можемо!

– Зачекайте, – каже їм Петер тихо, щоб ніхто не чув. – Скоро вдома буде!

Два воли з горошинку

І от якось приїхав до графа в гості старий його приятель суддя. Випили вони удвох чимало, і став граф перед гостем своїми волами вихвалятися:

– Такі у мене воли, що і на край світу довезти можуть!

– На край світу? – питає суддя. – Ні, на край світу, мабуть, не довезуть!

– Довезуть!

– Не довезуть!

Наказав граф Петера покликати. Прийшов Петер, шапку зняв.

– Запрягай, – каже йому граф, – моїх волів. Ми з паном суддею кататися будемо!

– На волах кататися? Невже на возі, ваша світлість?

– Ні, карету мою закладай!

А у графа карета велика, четвірка дужих коней, і та насилу її вгору тягне.

Та мужикові воли сильніші за графських коней. Миттю підкотили вони до самого ґанку важку карету з гербами між віконець.

– Сідайте, ваша світлість! – каже Петер.

Сіли граф і суддя в карету.

– Куди накажете везти? – питає Петер.

– На край світу! – кричить з вікна карети граф.

– На край світу! – кричить з іншого вікна суддя.

Два воли з горошинку

Знизав Петер плечима, подивився на своїх волів.

– Чули?

А воли відповідають:

– Ми рогаті воли, хай на вигляд і малі. Але довеземо панів до краю світу.

І помчали. З гори в долину, з долини на гору, через ліси, через поля, повз міста і містечка, повз села і селища. Курява стовпом за каретою стоїть, іскри у волів з-під ніг летять.

Перехожі тільки й шарахаються, гуси, вівці, корови навсібіч розбігаються, звірі – лисиці, вовки, ведмеді – у лісовій гущавині ховаються.

А граф і суддя об стелю карети головами стукаються – ґулі собі набивають.

– Тихіше! – кричать. – Будь ласка, тихіше!

Два воли з горошинку

Та хіба можна тих волів зупинити? Чим далі, тим швидше біжать, спиць у колесах не розгледиш.

І от вже здалеку обрив видніється – це, мабуть, і є край світу.

Домчали воли карету до краю світу і зупинилися як укопані. Дверцята карети від поштовху відчинилися, і полетіли граф і суддя униз, у бездонну прірву. Навіть скрикнути не встигли. Туди їм і дорога!

А воли повернулися до Петера.

І зажили з того часу Петер з Ілоною без панів якнайкраще. Воли їм старанно служили – землю орали, сіно й дрова возили. А сили у волів було стільки, що вони не тільки на своїх господарів, але й на все село працювали.

Ось які то були воли!

Два воли з горошинку



Автор: Угорська народна казка; ілюстратор: Будз І.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова