Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт



Read in English

Дочка Місяця та син Сонця

Саамська народна казка

Дочка Місяця та син Сонця

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Е.Булатов та О.Васильєв

Довгим-довгим днем їздить Сонце у берестяних санчатах по синьому небу – оглядає свої землі. Вранці його Ведмідь везе, опівдні – Олень, під вечір – Олениха. Багато, дуже багато справ у Сонця: треба дати життя всьому, що має народитися, треба ростити дерева, ягель та трави, треба світити звірам, людям і птахам, щоб жиріли вони й плодилися, примножуючи багатства Сонця.

Під вечір стомлюється Сонце, валиться без сил за море. Йому б заснути-відпочити, аж тут син Пейвальке – Сонячний Промінь причепився:

– Батьку, пора мені одружитися!

– Так, дійсно, пора! А чи є в тебе наречена?

– Немає. Приміряв я свої золоті чобітки земним дівчатам, жодній не припали. Ноги у них важкі, від землі не відірвеш. А мені в небі літати.

– Не там ти шукаєш наречену, Пейвальке, – сказало Сонце. – Ану ж бо запитаю я в сусідки-Місяця. Чутки йдуть, що дочка в неї народилася. Хоч і бідніша від нас сусідка-Місяць, а все ж таки, як і ми, по небу ходить.

Дочекалося Сонце того дня, коли сусідка-Місяць вранці зійшла на небо, підкотилося до неї ближче, запитує:

– Скажи, сусідко, чи не росте в тебе дочка? Є у мене для неї наречений, синок мій Пейвальке – Сонячний Промінь.

Потьмяніла мати-Місяць, відповідає:

– Донька моя - ще дитя мале. На руках її тримаю й не відчуваю, чи є вона, чи немає – ледве світиться. Куди вже їй заміж!

– Нічого, – каже Сонце, – наш дім багатий. Відгодуємо, огрядною стане. Пусти, нехай подивиться на неї мій Пейвальке.

– Ох, ні, – злякалася мати-Місяць та й прикрила дитя хмаркою, – він спалить її, твій Пейвальке. Скажу тобі правду, є вже у неї наречений – Найнас – Північне Сяйво. Он він над морем ходить.

– Ах так! – розсердилося Сонце. – Отже, відмовляєш нам через якесь там Сяйво?! Напевно, ти забула, сусідко, що я всьому даю життя, що у мене – багатство, у мене – сила!

– Твоя Сила, сусіде, сильна тільки наполовину, – мовила мати-Місяць, – а в сутінки де ти є? А вночі? Довгої зими де твоя сила? А Найнас – Північне Сяйво і взимку, і вночі дає світло.

Від таких слів ще дужче розлютилося Сонце, кидає вогняні стріли, пашіть жаром гніву:

– Все одно, – кричить, – одружу сина з твоєю донькою!

Дочка Місяця та син Сонця

Загримів грім, завили вітри, здійнялися в морях води, ходором заходили гори. Захиталася земля. Збилися до купи стада оленів, поховалися у халабуди люди.

Мерщій пішла мати-Місяць у нічну темряву. Думає: «Видно, треба заховати дитя від сонячних очей подалі». Угледіла на озері плавучий острів, де жили старий зі старою, добрі люди, і сказала: «Ось кому довірю я свою доньку!»

Стомилося бушувати Сонце, грім затих, вгамувалися вітри. Пішли старий зі старою в ліс берест дерти. Бачать: висить на ялиновій гілці срібна колиска. Нікого немає в ній, тільки чути дитячий голос:

– Нієкія – немає мене. Аж ось вона я!

Дивляться: лежить у колисці дитинка, та так і світиться місячним сяйвом.

Дочка Місяця та син Сонця

Віднесли старі додому колиску, радіють, що тепер у них є донька. Стали її ростити. Слухається вона старого як батька рідного, слухається вона стару як рідну мати, а вночі вийде з халабуди, підніме личко до матінки-Місяця, простягне до неї руки та й світиться ще сильніше. Навчилася вона шити з оленячих шкур килими та ковдри, навчилася розшивати їх бісером та сріблом. А почне гратися, гукне: «Нієкія – немає мене!» – та й зникне, тільки сміх дзвенить поруч. Так і назвали її старі – Нієкія.

Дочка Місяця та син Сонця

Підросла Нієкія, стала дорослою дівчиною. Личко в неї кругле, рум'яне, наче ягода морошка, волосся – срібні нитки, сама тоненька та вся світиться. Дійшла чутка до Сонця, що живе на острові дівчина, на земних дочок не схожа. Послало Сонце до неї сина свого Пейвальке. Прилетів Пейвальке на острів, зазирнув до старих у халабуду. Побачив він Нієкію, та й закохався в неї.

– Приміряй, – каже, – красуне, мої золоті чобітки!

Дочка Місяця та син Сонця

Зашарілася Нієкія, стала приміряти чобітки як раптом закричала:

– Ой, пече, боляче!

– Нічого, – втішає Пейвальке, – звикнеш!

Хотів він обійняти Нієкію, забрати з собою, але крикнула вона:

– Немає мене, немає мене, немає! – та, наче тінь, розтанула, зникла.

А золоті чобітки залишилися на порозі.

До ночі ховалася Нієкія у лісовій гущавині. А коли з'явилася в небі мати-Місяць, пішла, пішла вона по місячній стежці через ліси, через гори, через тундру. Мати-Місяць вела її до моря і вивела на пустельний берег до самотнього будинку. Увійшла Нієкія до будинку – нікого в ньому немає. Брудно, не прибрано у будинку. Принесла Нієкія води, все вимила, все прибрала. Захотілося їй спати. Обернулася вона старим веретеном, встромилася в стінку та й задрімала.

У сутінках почула Нієкія важку ходу. Увійшли до будинку воїни в срібних обладунках, один від одного сильніший та вродливіший. Це увійшли брати Спалахи, попереду – їхній старший брат та вождь Найнас – Північне Сяйво.

– Чисто в нашому домі, – сказав Найнас. – Видно, що прийшла до нас добра господиня. Де вона ховається, не бачу, але ж відчуваю, що дивиться живими очима.

Сіли брати вечеряти. Поїли – почали гратися, почали силою мірятися. То схопляться врукопашну, то рубаються мечами. Білим вогнем виблискує зброя, червоні сполохи танцюють у небі.

Дочка Місяця та син Сонця

Заспівали брати пісню воїнів неба та один за одним і полетіли. Тільки Найнас світлою тінню залишився в будинку. Став він просити:

– Покажися, хто ти!? Якщо стара бабуся – будеш моєю матір'ю, якщо мені ровесниця – будеш сестрою, якщо юна дівчина – назву нареченою.

– Це я! – тихо мовила Нієкія і в сутінках ранньої зорі постала перед Найнасом. Він запитав її:

– Чи підеш за мене заміж, Нієкіє?

– Піду, Найнасе, – ледве чутно відповіла Нієкія. Але тут зоря розгорілася, визирнув край Сонця. Крикнув Найнас:

– Чекай на мене, Нієкіє! – і помчав, наче його й не було.

Кожного вечора прилітали Найнас та його брати до рідного дому, кожного вечора затівали ігрища в небі, а на світанку відлітали. Просила Нієкія Найнаса:

– Залишся, Найнасе! Хоч один день побудь зі мною!

– Не можу, – відповідав Найнас, – чекають на мене за морем небесні битви.

Стала думати Нієкія, як утримати Найнаса. Пошила вона килим із оленячих шкур, вишила на ньому сріблом Зоряний Пояс та великі зірки і розвісила під стелею будинку.

Увечері прилетів Найнас зі своїм військом. Натішилися вони в небі, награлися та й лягли відпочивати. Міцно спить Найнас, але ж де-не-де, а й розплющить очі, бачить: над ним темне небо і Зоряний Пояс – отже, ще ніч, вставати рано.

Прокинулася Нієкія, вийшла з дому, а двері причинити забула. Розплющив Найнас очі – за дверима ясний ранок. Ведмідь везе Сонце по синьому небу. Вискочив Найнас з дому, кличе братів. Але тут Сонце його побачило, охопило жаром, притиснуло до землі. Кинулася до нареченого Нієкія, затулила його від Сонця своїм тілом. Піднявся Найнас, став світлою тінню та й розтанув у височині.

А Сонце схопило Нієкію за коси, обпекло вогняним поглядом, стало кликати свого сина Пейвальке.

– Убий, а не піду за Пейвальке! – заплакала Нієкія.

Дочка Місяця та син Сонця

Жбурнуло тоді Сонце Нієкію матері-Місяцю на руки. Прийняла її мати-Місяць, притиснула до серця, так з того часу й тримає. Бачиш тінь її личка на місячному колі? Дивиться, дивиться Нієкія на світлу смужку над морем, на битву Спалахів у небі й очей відірвати не може.

Дочка Місяця та син Сонця



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Автор: Саамська народна казка; ілюстратор:






Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2021 Валерія Воробйова