Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Луїджи Капуано

Джерело вроди

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Казбеков

Жили колись цар із царицею. І була в них дочка, потворна й страшна, як смерть. Це дуже засмучувало батьків, їм соромно було показувати її своїм підданим, тому вони й тримали її зовсім саму під замком в одній з відокремлених кімнат палацу, і самі по черзі носили їй туди все, що треба в кошику з ручкою – один день – цариця, другий день – цар. Сидячи в її кімнаті, вони плакали, і тим самим відводили душу.

– Нещасна наша доню! – говорили вони, – народилася ти царівною, а не можеш цілком насолодитися своєю долею!

Коли царівна виросла і їй минуло шістнадцять років, то якось вона сказала батькові:

– Ваша Величність, навіщо ви тримаєте мене тут під замком? Відпустіть мене помандрувати по світу. Серце каже мені, що де-не-де, а знайду я своє щастя.

Але цар ні за що не хотів на це погоджуватися.

– Куди ти підеш сама-самісінька, та ще така недосвідчена? Це неможливо! – говорив їй він.

Царівна довго благала батька відпустити її і, нарешті, одного разу не витримала і сказала:

– Ваша Величність, або відпустіть мене, або я помру.

Після цієї відчайдушної погрози цар не міг більше опиратися її бажанню і дозволив їй вирушити в дорогу.

– Добре, дочко моя, – лагідно сказав їй він. – Іди, і дай тобі, Боже, щастя.

Він дав їй багато грошей, і якось уночі, коли у палаці всі вже спали, царівна вирушила в дорогу.

Йшла вона, йшла – і, нарешті, вийшла у відкрите поле. Полуденне сонце так сильно пекло її, що вона сховалася під деревом і зібралася було відпочити, як раптом почула жалібний крик.

– Ай, ай, ай! Ай, ай, ай!

Зібравшись з духом, вона підійшла до того місця, звідки лунав крик, і побачила у траві маленьку ящірку, що крутила на всі боки обрубком хвоста і пищала, що було сили.

– Що з тобою сталося, моя крихітко? – лагідно запитала її царівна.

– Мені розрубали на частини мій хвіст, і я ніяк не можу знайти одного шматочка. О, якби ти знайшла мені його, я б зробила тобі коштовний подарунок!

Царівна пожаліла бідну ящірку, нахилилася і стала старанно шукати в траві. Вона так довго нишпорила і шукала в ній, що, нарешті, знайшла маленький кінчик хвоста.

– Дякую тобі, дівчино! сказала ящірка. – Щоб знайти мій подарунок, порийся в землі.

Покопавшись у землі, царівна викопала цибулину, завбільшки з горіх.

– Нащо мені ця цибулина? – спитала вона.

– Сховай її, люба, колись вона стане тобі у пригоді.

І царівна пішла далі. Дорогою вона стріла бідну стареньку з мішком пшениці за плечима. Раптом мішок прорвався, і вся пшениця висипалася на землю.

– Це не біда, – сказала їй царівна. – Я підберу вам вашу пшеницю.

– Та ж зерна її пораховані – відповіла стара, – і, якщо бракуватиме хоч одного зернятка, то мій чоловік неодмінно вб'є мене!

Царівна пожаліла бідну стареньку і з ангельським терпінням підібрала всю пшеницю до єдиного зернятка.

– Дякую, добра дівчино! – сказала їй старенька. – Не можу дати тобі нічого іншого крім оцього.

І вона подала їй простенький ножичок.

– Що мені з ним робити? Він мені зовсім не потрібен, – відповіла царівна.

– Бережи його, люба, колись він може стати тобі у пригоді.

Щоб не образити стареньку, царівна поклала ножичок до кишені й пішла далі. Йшла вона, йшла і прийшла якось до краю глибокого яру, звідки чутно було жалібне мекання. Вона подивилася туди і побачила кізку.

– Що з тобою, козенятко?

– Я впала в яр і зламала ногу, – відповіла їй кізка.

Царівна обережно зійшла вниз, узяла кізку на руки і перев'язала їй ногу своєю хусткою.

– Дякую дівчино! Що ж мені тобі дати?... Ось, мабуть, візьми мій дзвіночок, – сказала їй кізка.

– Що ж я з ним робитиму?

– Бережи його, люба, коли-небудь він стане тобі в пригоді, – відповіла їй на це кізка.

Царівна послухалася її, відв'язала у неї від нашийника дзвіночок, поклала його до кишені разом із цибулею і ножичком та пішла далі.

Йшла вона, йшла і, нарешті, одного вечора прийшла на якийсь хутір.

– Пані, пустіть мене до себе переночувати! – сказала царівна, звертаючись до господині, яка здалася їй доброю жінкою.

– Хто ви? І куди йдете? – запитала господиня.

І царівна довірливо почала розповідати їй свої пригоди.

– Мовчи! Мовчи, балакухо! Мовчи! – забурмотів казанок, що кипів на вогнищі, але вона його не послухалася, продовжуючи розповідати і дійшла до того місця, коли вона пішла з палацу.

– Мовчи! Мовчи, балакухо!.. Мовчи ж! Кажуть тобі, – знову забурмотів казанок, але так, що чула його тільки одна царівна. Вона здивувалася і перестала розповідати.

Коли повернувся додому чоловік господині, та з найдрібнішими подробицями розповіла йому все, що чула від царівни, і потім додала:

– Ти знаєш, що я придумала? У нас є дочка-красуня. Відведемо її до царя і скажемо йому, що це його дочка, перетворена феєю на красуню. А царівну ми замкнемо в коморі, і нехай вона там помре з голоду.

– Але ж хіба цар може повірити в таке? – запитав у неї чоловік.

– Та я ж знаю всі її прикмети і все, що вони з царицею говорили їй.

Так вони і вирішили зробити.

Опівночі схопили вони бідолашну царівну і замкнули її в коморі, а наступного дня відвели свою дочку до царського палацу.

Коли цар і цариця, почувши їхню розповідь про фею, не до кінця повірили, то дівчина, навчена рідними, сказала цареві:

– Ваша Величність! Хіба ви не пам'ятаєте, як ви приходили з кошиком до моєї кімнати, плакали і примовляли: «Нещасна дочко! Народилася царівною ти, а не можеш цілком насолодитися своєю долею!»

Цар і цариця здивувалися. Ці слова не міг знати ніхто інший, крім їхньої дочки…

Тим часом, бідолашна царівна рівно три дні обливалася сльозами, сидячи в коморі, і, нарешті, відчула страшенний голод. Кілька разів вона гукала господарів. Тоді вона згадала про цибулину.

– Можливо, – сказала царівна, – вона хоч трошки вгамує мій голод.

– Наказуй! Наказуй! – раптом пропищала цибулина.

– Я хочу поїсти! – сказала здивована царівна.

Ледве вона встигла вимовити це, як перед нею з'явилися стіл, скатертина, ложка, ніж, бокал і багато усяких страв.

Коли царівна вдосталь попоїла, усе зникло.

Після того підбадьорена царівна витягла з кишені ножичок.

– Наказуй! Наказуй! – проговорив також і ножичок.

– Прибери ці двері! – сказала царівна.

І в одну мить двері були перетворені на купку дров.

Побачивши це, царівна витягла також з кишені й дзвіночок і почала ним дзвонити. І раптом з'явилося стадо кіз, та таке велике що й не злічити.

– Наказуй! Наказуй! – сказали також і кози.

– Пасіться на цих лугах до тих пір, поки на них не залишиться ані травинки! – наказала їм царівна.

І в одну хвилину посіви, виноградники й дерева того хутора, де знаходилася царівна, були повністю знищені.

Царівна пішла звідти і незабаром прийшла до міста, де жив цар, єдиний син якого був дуже хворий, і жоден з найдосвідченіших і найвправніших лікарів у світі не міг розпізнати його хвороби. Казали, що він божевільний, проте розум його був тверезий. Лише зрідка в нього з'являлися дивні примхи, і він постійно худнув та худнув.

У той час, коли наша царівна прийшла до міста і проходила повз палац, царевич сидів біля вікна і випадково побачив її.

– О, яка вона страшна! Я хочу, щоб вона прийшла сюди! Неодмінно хочу, щоб вона прийшла!

Цар наказав покликати царівну до палацу і сказав:

– Дівчино, чи хочеш ти поступити до мене на службу?

– Охоче, Ваша Величність! – відповіла царівна.

– Ти служитимеш царевичу.

І царівна стала йому служити.

– Потворо, зроби це! Потворо, зроби те!

Царевич до неї не звертався інакше, як таким чином. Він побажав, щоб навіть і посуд його не мив ніхто, крім царівни.

Одного разу царевичу неодмінно захотілося свіжих бобів, а час був зимовий. Де ж їх знайти?

– Хочу бобів! Хочу бобів!

Цар купив би ці боби на вагу золота, але їх ніде неможливо було знайти.

Царівні стало шкода царевича.

Вона довго думала, як би допомогти йому і, нарешті згадала про свою цибулину і витягла її з кишені.

– Наказуй! Наказуй! – пропищала цибулина.

– Мені потрібна смачна страва зі свіжих бобів! – сказала царівна.

І негайно ж перед нею з'явилися чудово приготовлені боби.

Царевич з'їв їх з великим задоволенням і сказав:

– Я відчуваю себе трохи краще.

Іншим разом йому захотілося пирога з равликами.

– Пирога з равликами! Пирога з равликами!

Цар погодився б купити равликів на вагу золота, але їх зовсім нема де було взяти.

І знову дістала царівна цибулину.

– Наказуй! Наказуй! – пропищала цибулина.

– Мені потрібен пиріг з равликами! – сказала царівна.

І пиріг негайно ж опинився перед нею.

Царевич з'їв його із задоволенням і сказав:

– Тепер я абсолютно здоровий.

І справді, він став свіжий, як троянда, і навіть забув, що колись хворів. І коли одного разу йому трапилася на очі царівна, то він з подивом вигукнув:

– О, яка негарна ця дівчина!.. Проженіть її!

Царівна заплакала і пішла геть. «Мабуть, така моя доля», – подумала вона.

Раптом, назустріч їй попалася та сама старенька, що колись розсипала зерна, підібрані потім царівною.

– Що з тобою сталося, люба? – запитала вона.

Царівна розповіла їй все, що з нею сталося.

– Не плач, серденько! Підемо зі мною, я тобі допоможу.

Царівна слухняно пішла за нею.

– Послухай, люба, – сказала їй старенька, – усередині цього грота знаходиться джерело вроди. Той, у кого вистачить сміливості одразу зануритися в нього, стане прекраснішим за сонце. Але бережися. У цьому гроті чотири кімнати. У першій сидить дракон!.. Кинь йому в пащу цибулину, і він пропустить тебе. У другій стоїть велетень, увесь закутий в сталь із величезною залізною палицею в руках, але тобі варто тільки показати лезо твого ножичка, і він пропустить тебе. У третій знаходиться голодний лев... коли він піде назустріч, подзвони у дзвіночок, і він тебе також не чіпатиме... Але дивись не лякайся нічого! Якщо ти злякаєшся, ти загинула... у четвертій кімнаті знаходиться джерело вроди. Пам'ятай, що тільки-но ти увійдеш туди, то повинна не вагаючись зануритися у воду, як є, в усьому одязі…

Царівна подякувала старенькій за поради і сміливо увійшла до першої кімнати…

І ось дракон із величезною розкритою пащею простягнув шию, щоб проковтнути її, але царівна нітрохи не злякалася, а негайно ж кинула йому в пащу свою цибулину і пройшла повз нього до другої кімнати.

Там на неї грізно накинувся велетень, з ніг до голови закутий у залізо. Але царівна і тут не злякалася і спокійно показала йому лезо ножика, – і велетень негайно ж забився у дальній куточок кімнати, тремтячи від страху. Потім царівна побачила лева, з розкритою пащею і з піднятим хвостом.

Царівна подзвонила в дзвіночок, і в кімнаті негайно ж з'явилося стадо кіз. Лев кинувся на них, роздер їх і з'їв.

А царівна безстрашно пройшла повз них до четвертої кімнати, де і побачила джерело вроди. Вона, не вагаючись, занурилася у нього і одразу відчула, що стає зовсім іншою. Вона глянула на себе і сама себе не впізнала.

Після цього царівна, не довго думаючи, повернулася в те місто, де жив царевич.

Царевич побачив її і був уражений її красою. Він захотів одружитися з нею.

– Я – царської крові, – але треба послати до мого батька: я не хочу виходити заміж без його згоди.

Відправили посланця до її батька, але він скоро повернувся зі звісткою про те, що той цар, якого царівна називає своїм батьком, вважає їх божевільними, оскільки його дочка живе у палаці, і будь хто може прийти й подивитися на неї.

– Отже, ти нас обдурила? – вигукнув цар, покликавши до себе царівну, і негайно ж наказав посадити її до темниці.

На щастя, в кишені у царівни залишався дзвіночок. У розпачі вона почала дзвонити в нього щосили.

Прибігла кізка.

– Ах, кізко! Подивися, що зі мною сталося! Тільки ти можеш допомогти мені! – сказала їй царівна.

– Візьми цю травичку, пожуй її гарненько і тримай її в роті, – відповіла кізка, подаючи їй якусь траву.

Царівна стала її жувати і одразу ж стала такою самою потворною, як і була раніше.

– Щоб знову стати гарною, тобі варто тільки виплюнути траву, – сказала їй кізка. – Тепер мовчи та йди за мною.

Царівна послухалася її, і кізка вивела її з в'язниці так, що ні варта, ні тюремники їх не бачили. Потім царівна сіла на кізку, і та миттю домчала її до батьків.

Тільки-но вони її побачили, як негайно ж зрозуміли, що їх обдурили, і, дізнавшись, що господарі хутора були зрадниками, веліли їх схопити і кинути до темниці разом із донькою.

Царівна ж виплюнула траву і знову стала такою красунею, що з тих пір, як наш світ почав існувати, ніколи ще не бачили такої вроди.

Цар із царицею послали по царевича. Царівна вийшла за нього заміж, і вони прожили щасливо до глибокої старості.

Автор: Капуано Л.; ілюстратор: Казбеков Л.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова