Дядько Мишко

Зайшов якось Ведмідь до Зайця на город і питає:

- Як справи, Вуханю?

- Та ось, моркву смикаю, дядьку Мишко.

- А добра морква?

- Непогана, дядьку Мишко, та тільки сидить глибоко.

- Мені, мабуть, теж моркви треба, - задумливо сказав Ведмідь, - про запас на зиму...

- Будь ласка, дядьку Мишко! Бери скільки хочеш!

Аж тут повз них Їжачок проходив, і одна морквина йому прямо в голову влучила і на колючках повисла.

- Неподобство яке! - зашипів Їжачок. - Що це тут робиться?

- Моркву смикаємо! - гаркнув Ведмідь. - А ти куди зібрався, Колюча Голова?

- Йду до лісу. По гриби!

- От гриби - це добра справа! - зрадів Ведмідь. - Мені про запас на зиму треба. Йдемо по гриби!

- Дядьку Мишко, - пискнув Заєць, - а як же морква?

- "Морква, морква"... - розсердився Ведмідь. - Сам її їж, а я гриби більше люблю!

Та пішов за Їжачком до лісу.

Ходить Їжачок по лісі, гриби збирає і собі на колючки начіпляє, а незграбний Ведмідь їх більше ногами топче.

Білка йому з дерева кричить:

- Що це ти, дядьку Мишко, все вклоняєшся?

- Та от, гриби збираю, собі запаси на зиму роблю, - відповідає Ведмідь.

- Ну що твої гриби, - пищить Білка, - ти краще горішки покуштуй!

Покуштував Ведмідь горіхів, і вони йому дуже сподобалися.

- Оце річ! Я їх одразу, одним махом зберу. Ось так!

Обхопив Ведмідь лапами цілий кущ ліщини, повний стиглих горіхів, і вирвав його із землі прямо з корінням, потім узяв собі на спину й поніс.

Побачив це Їжачок, тільки лапками розвів.

Тут назустріч Ведмедю Кіт з вудками.

- Куди зібрався, Вусатий? - зупинив його Ведмідь.

- На рибалку, дядьку Мишко. Хочу кошенятам рибки наловити.

- Рибки? Я люблю рибку, - облизнувся Ведмідь. - Мені неодмінно треба на зиму рибкою запастися.

- Що ж, пішли! У мене як раз зайва вудка є, - сказав Кіт.

Пішли на рибалку. Раптом Кіт питає:

- Стривай! А як же твої горіхи, дядьку Мишко?

- Та що горіхи... Дрібниця. Йдемо швидше рибу ловити, мені її багато на зиму потрібно.

Прийшли до річки.

Тільки-но закинули вудки - аж тут Лисиця!

Підсіла до Ведмедя й хихоче:

- Дрібницями ти, дядьку Мишко, займаєшся.

- Як це дрібницями? - образився Ведмідь. - Мені риба про запас на зиму потрібна.

- Багато ти її наловиш? І яка радість цілу зиму рибу жувати? - каже Лисиця. - Я краще тобі іншу справу запропоную. Всю зиму мені дякуватимеш.

- Що за справа? - запитав Ведмідь.

- Ходімо в село, курей та качок тягати.

- Курей? Качок? Йдемо швидше! - зрадів Ведмідь і кинув вудку.

- Дядьку Мишко, в тебе рибка клює! - кричить Кіт.

- Хай клює. Риба не курка, - пробурчав Ведмідь і пішов за Лисицею.

Коли стемніло, Ведмідь і Лисиця околицями села підкралися до пташника. Лисиця дошку в паркані відсунула й шепоче:

- Ти, дядьку Мишко, постережи тут, а я тобі курочок і качечок винесу скільки душі заманеться.

- Гаразд, - каже Ведмідь, - тільки скоріше приходь та побільше принось. Мені запаси на зиму потрібні.

Ходить Ведмідь уздовж паркану туди-сюди, дивиться-роздивляється на всі боки, прислухається...

Але недовго йому довелося стерегти: раптом як набігло сила-силенна собак з усього села. Та всі гарчать, гавкають-заливаються, тільки й дивись, як розірвуть!

Тим часом Лисиця зі своєю здобиччю непомітно вилізла з пташника і побігла. Тільки її й бачили!

А вранці лежить Ведмідь у лісі під деревом, стогне, охкає...

Повз Мишеня пробігало, побачило Ведмедя, зупинилося.

- Що з вами, дядьку Мишко?

- Та от, собаки... Вчора всю шкуру з мене мало не здерли.

- Собаки? Це погано, - пискнуло Мишеня.

- Я хотів, розумієш, собі на зиму запасів зробити...

- Запаси - це добре, - пискнуло Мишеня.

- Я і моркву смикав, і гриби збирав, і рвав горіхи, рибу ловив, курей тягав...

- Курей тягав? Це погано, - пискнуло Мишеня.

- Все робив - і ось, ні з чим залишився...

- Що ж тепер робитимете, дядьку Мишко? - спитало Мишеня.

- Робити нема чого, - сказав Ведмідь. - Зима вже ось-ось. Залягу в барліг, буду до весни лапу смоктати...