Дівчинка-замазура

– Ой, ти, замазуро мила,
Де ти руки замастила?
Долоньки чорні прямо,
А на ліктях плями.
– Я на сонечку лежала,
Руки догори тримала.
ОТ ВОНИ Й ЗАСМАГЛИ.

– Ой, ти, замазуро мила,
Де ти носик замастила?
Став він чорний – ах ти! –
Нібито із шахти….
– Я на сонечку лежала,
Носа догори тримала.
ОТ ВІН Й ЗАСМАГ.

– Де ти, замазуро мила,
Ноги в смужки замастила?
Наче зебра – не дівчатко,
Ноги – як у поросятка!
– Я на сонечку лежала,
П’яти догори тримала.
ОТ ВОНИ Й ЗАСМАГЛИ.

Ой чи правду ти казала?
Чи не обдурила?
Нумо дайте губку, воду
Та дитяче мило.
МИ ЇЇ ВІДІТРЕМО.

Гучно дівчинка ревіла,
Як внесли мочалку й мило.
Звивалась, мов гадючка:
– Не чіпайте ручки!
Вони не будуть білі,
Вони же загорілі!
А ДОЛОНЬКИ Й ВІДМИЛИСЯ.

Терли губкою їй ніс –
Так образилась до сліз:
– Не займайте носик –
Мила він не зносить!
Він не буде білий –
Він же загорілий!
А НІС ТЕЖ ВІДМИВСЯ.

Відмивали смужки –
Розкричалась дуже,
Дряпалась, мов кішка:
– Не лоскочіть так ніжки!
Годі, годі, припиніть,
Сильно щітками не тріть!
Не будуть ніжки білі –
Вони ж-бо загорілі!
А П’ЯТКИ ТЕЖ ВІДМИЛИСЯ.

– Ось тепер ти біла,
Ніяк не загоріла.
ЦЕ БУВ БРУД.